СКІЛЬКИ  Б  МОТУЗЦІ  НЕ  ВИТИСЯ…

Частина ІУ. Псевдолiкар Слюсарчук похоронив свою маму живою

Публікуючи в газеті «Експрес» сьогодні, 3 листопада, продовження свого журналістського розслідування, Світлана Мартинець зробила до нього невелику врізку, коротку, але страшну за своїм змістом : «Ми знайшли її - жiнку, яка начебто загинула в автокатастрофi понад 30 рокiв тому».

Проблема з батьками виникла після того, як Андрієві Слюсарчуку було поставлено просте запитання: де живуть твої батьки? Виявляється, обоє були відомими світилами медицини, але тепер уже в царстві мертвих...

Про це розслідування С.Мартинець, зокрема, пише:

«П'ять тижнiв тому, пiд час iнтерв'ю, яке я намагалася зробити зi Слюсарчуком, не знаючи, що вiн зовсiм не той, за кого себе видає, Слюсарчук сказав менi: жоден журналiст нiколи не написав i не напише про нього правди, бо вiн усе знищив.

Це не так, пане Слюсарчуку. Правду не можливо знищити. Бо правда завжди є правдою. Хоча вона нинi - гiрка i жорстока.

Тодi Слюсарчук розповiдав менi, що батьки: тато — професор-кардiолог, а мама - професор-педiатр, загинули на Вiнничинi в автокатастрофi. Я запитувала його: де могила батькiв? Казав: на Вiнничинi. Стареньким Карпiнським зi села Дашава, яким вiн ставив смертельнi неiснуючi дiагнози, пседолiкар жалiсливо розповiдав, що поставив дорогий пам'ятник на могилi батькiв.

Не гоже, пане Слюсарчуку, дурити старих людей. I живими батькiв своїх хоронити не можна. Не було автокатастрофи пiд Вiнницею. I батькiв-професорiв не було. Ми знайшли вашу маму. Вона жива...

Отож, пiд час розслiдування встановлено: Слюсарчук Андрiй Тихонович народився 10 травня 1971 року у мiстi Житомир. Мама, Наталiя Тихонiвна Слюсарчук, на той час 21-рiчна мiсцева жителька, жiнка без освiти, покинула свого новонародженого сина у пологовому будинку. Вiдмовилася вiд нього. Батька дитини молода жiнка не знала. Тож по батьковi у свiдоцтвi про народження записали - Тихонович. Тихон - саме так звали батька Наталiї Слюсарчук i дiдуся незаконнонародженого хлопчика.

Покинутого матiр'ю малюка лiкарi передали у будинок дитини. Там хлопчик рiс до трьохрiчного вiку. Перш, нiж потрапити до Бердичiвської спецiалiзованої школи-iнтернату для неповноцiнних дiтей, Андрiй Слюсарчук змiнить ще два дитбудинки. Тож Гришкiвцi - його четвертий iнтернат. Пiсля нього - Козятинське ПТУ.

Ми знайшли матiр Андрiя Слюсарчука. Поки що, в iнтересах слiдства, не будемо повiдомляти про неї подробиць. Про це – пiзнiше».

Справді, поспішати нікуди, історія з викриттям псевдо-лікаря Слюсарчука довга, ще встигнеться. Куди більше читачів цікавить інше, а що буде з тими, хто допомагав йому, а також з тими державними мужами, стараннями яких той одержав Державну премію. Справді, що?

Трапилось би таке на Заході, то вже, мабуть, спритники б запустили тоталізатор і збирали би ставки: хто вгадає наступні епізоди захоплюючого сюжету. Та ми – в Україні. Такого тут поки що не вміють робити. Тож можна припустити, що сюжет піде по накатаному руслу, розробленому політтехнологами під вибори тієї, чи іншої політсили. В даному разі, з великою часткою вірогідності, можна припустити, що це – члени з групи підтримки екс-президента. Чому? Бо їй шалено потрібно боротися за своїх розчарованих виборців, а дивлячись на те, хто саме з депутатів був залучений при відкритті кримінальної справи у якості свідків, зрозуміємо: в цій історії чітко прослідковується "рука" тих, хто розробив сценарій «букетного покарання» Д.Табачника. 

Тепер, коли його підпис стоїть під фальшивими документами, і коли на основі його власноручного подання прізвище шахрая включено у перелік тих науковців, яких нагороджено Державними преміями, то навіть в Україні за теке змушені все-таки відправляти, мабуть, у відставку. Коли це станеться, це - питання часу. Можна сміливо стверджувати, газета «Експрес» зняла Д.Табачника з його облюбованої посади. І на це немає ради.

Радіти б тільки, чи не так? Та ні, щось немає тієї радості, бо…автоматично обілюється той, хто стоїть за цим сандалом. А що далі? Та прості речі: ув»язнену з СІЗО можна буде нарешті випускати, бо майже всі її виборці будуть за той час …в іншому таборі.  

То при чім тут Слюсарчук? Та при тім, що він, вся його історія – це вдало знайдений політтехнологічний хід: як виборців з одного табору перевербувати в інший. Тонка гра, філігранність, несподіваний результат (!) Хоча дещо можна спрогнозувати вже зараз – справу Слюсарчука відкрили при телебаченні, депутатах-свідках, високопарних словах, але тільки для того, щоб коли настане відповідний час, її тут  же закрити. Чому ж? Та тому, що кожен грамотний громадянин, не конче навіть з юридичною освітою, скаже: той, хто з малку жив і навчався в інтернаті для неповноцінних дітей, дуже легко може взяти звідти довідку, подати її у будь-який психоневрологічний диспансер, і звідти поступить один і той же вердикт: «Не осудний !».  

Тому можна наперед твердити: не так цікава журналістам особа А.Слюсарчука, як його оточення. Ось ті «радники» і «консультанти» справді дістануть на горіхи. Їм прощення не буде. Тут на повну силу заговорить закон. Без них – Слюсарчук ніколи би не став «феноменом», не перетворився б у знаряддя здирництва і мимовільного вбиства (через відсутність елементарних медичних знань), не виставив би на посміховисько поважних державних мужів, не наробив би стільки галасу у «тихій заводі», у яку перетворився нині наш славний старовинний Львів. 

Взагалі, читати газету «Експрес» - корисно. В тому числі і те, що вона публікує на сайті:: http://expres.ua/main/2011/11/03/53255 Адже ніхто нічого кращого читачам так і не запронував. То і детективна історія про мало симпатичного анти-героя нашого часу А. Слюсарчука, також подія. Та чи стане вона тим важелем, про який у свій час на увесь античний світ волав Архімед?

Фото: Макса Левіна

Прес-служба Личаківської РО ТЧХ м. Львова.