ЛЯЛЬКОВЕ ЦАРСТВО

Милосердя не виникає у душі само по собі. Його треба пробудити. І найкраще це вдається вчителям не стільки на уроках, як у грі. 

Ось взяти хоча би гурток виготовлення ляльок-мотанок, який веде вчителька образотворчого мистецтва і художньої культури Ірина Федорівна Мельник. Заходиш у кімнату, яку у школі приспособили для занять гуртка, і очі розбігаються. На столах, стелажах, партах і навіть на підвіконниках, - всюди царство ляльок. Лялька- мотанка, - хто вона: лик, образ, об’єм ? Ні, це щось привабливе та небезпечне, складне та таємниче, нерозкрите і наділене магією минулих віків.

Мотанка – це й іграшка, й оберіг. Вважається, що вони з’явилися ще у добу пізнього палеоліту. Тож нині ляльці вже сім тисяч років. У дохристиянські часи мотанки робили з найпростішого матеріалу – сіна, клаптиків тканини, ниток, стрічок. Люди знали, лялька не може бути на когось подібною. Мати, створюючи донці іграшку, ніколи б не наважилась намалювати очі, ніс або губи. Замість людських рис у неї на обличчі хрест – символ Сонця.

Чи має бути лялька красивою? Ні. Скоріше внутрішньо змістовною, образною, такою, яка б з’єднувала рід та природу, історію та сучасність. Мотанка – перш за все посередник між поколіннями тих, хто відійшов у Той світ, і ще з не народженими людьми. Українці вірили, що зробивши ляльку, можна просити у Вищих Сил дощу, гарної днини чи добрих новин. Коли нездужала дитина, батьки спеціально робили ляльку і клали її під подушку або прикріплювали до хворого місця, сподіваючись, що мотанка перебере на себе недугу.

Найретельніше готували ляльку для нареченої та напередодні народження дитини. Таку мотанку наряджали у дуже гарний одяг. Іноді українці вірили, якщо дітки у великій родині довгий час бавляться мотанкою, треба чекати лелеку…

Все це знали наші прабабусі, які жили у звичайних українських селах та з особливою любов’ю майстрували лялечок своїм онукам. Нині аби зрозуміти сутність мотанки, не обов’язково народжуватися у селі, варто лише відшукати та  зберегти у собі чарівний дитячий світ маминої пісні, чи дідової казки, збагнути, яке довжелезне коріння народної пам’яті.

Сьогодні, кожна з них має своє ім’я. Ясна – світла, гарна. Рада – порадниця, радісна. Іванка – життєва. Дзвінка – дзвінка, гучна. Зоряна – свіжа, як ранкова зоря. Цвітана – квітуча. Їх так багато. І кожна дитина можете обрати свою, близьку їй по духу...

По всьому тут відчується, що діти і їх наставниця, створюють тут ляльки різного гатунку з добрими думками і гарним настроєм. Лялькотерапія - перший поводир у країну милосердя.

Фото - Петра Чобота

Прес-служба Личаківської РО ТЧХ м. Львова