УКРАЇНСЬКА  ФЛОРЕНС  НАЙНТІНГЕЙЛ

 Вчора, 12 травня, світова громадськість відзначила Всесвітній день

 медичної сестри. Хоча цьому святу вже більше ста років, офіційно

 воно було засноване тільки в 1971 році. День медичної сестри

 відзначається з моменту об’єднання сестер милосердя з 141 країни в

 професійну громадську організацію - Міжнародну раду медичних

 сестер.

Вперше служба сестер милосердя була організована під час Кримської війни англійкою Флоренс Найнтінгейл (12.05.1820 - 13.8.1910). Всесвітній день медичних сестер за рішенням Міжнародного Комітету Червоного Хреста є саме в її честь, в день її народження - 12 травня. Тоді й сформувався стійкий стереотип: медсестра - це санітарка, яка виносить з поля бою поранених або стоїть біля операційного столу.

В Галичині образ медичної сестри дещо інший: він асоціюється більше із Засновницею Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії Блаженною Йосафатою Гордашевською, яка в 1899 р. закінчила курси Червоного Хреста і працювала медсестрою в одній із лікарень Львова.

Жіноцтво в Галичині дуже важко прокладало собі дорогу у медицину. Прикладом цього може послужити яскрава біографія Софії Окуневської-Морачевської - першої української жінки - лікаря в Австро-Угорщині.

Вчений медик, перша українка в Австо-Угорщині, яка здобула університетську освіту і стала лікарем медицини, письменниця та активна діячка жіночого руху в Україні Софія Окуневська народилася 12 травня 1865 року у селі Довжанка на Тернопільщині в родині греко католицького священика о. Атанасія Окуневського і Кароліни з Лучаківських.

Старовинний український рід Окуневських так як і споріднений з ним славний рід Озаркевичів (Теофіля Окуневська була дружиною о. Івана Озаркевича) були яскравим прикладом національної гідності та патріотичної свідомості. З роду Окуневських і Озаркевичів виводиться чимало знаменитих особистостей, які в несприятливих, дискримінаційних умовах здобували освіту, ставали лікарями, священиками, носіями і діячами українського національного руху, просвітителями і двигунами національної свідомості та культури українців. Варто згадати, що дядько Софії Кирило Окуневський був першим серед українців в Австро-Угорщині, хто здобув вищу фармацевтичну освіту. Працював і діяв в містечку Кіцмані, неподалік Чернівців, на Буковині.

Двоюрідний брат Ярослав Окуневський (1860-1929) — видатний військовий лікар, український громадський та військовий діяч, письменник, дійсний член НТШ. адмірал австрійського військово-морського флоту, кавалер найвищих нагород Австро-Угорщини, Іспанії та Китаю. Розробник медичного статуту флоти, який з невеликими змінами чинний і нині в багатьох європейських країнах. Жертвував великі суми грошей на створення Легіону Українських Січових Стрільців. Очолював санітарну місію Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Був головнокомандувачем у санітарних справах Державного Секретаріату ЗУНР, учасник Української національної революції (1917-1921). В часи совєтського тоталітаризму ім’я Ярослава Окуневського було викреслене з нашої історії, нашої культури, літератури, медицини.

Брат Ярослава — Теофіль Окуневський (1858-1937) юрист, відомий політичний та громадський діяч Буковини, посол до парламенту Австро-Угорщини та Галицького сейму, член уряду Української Народної Республіки (УНР).

Ольга Окуневська (1875-1960) широко відома піаністка, учениця Миколи Лисенка, товаришка і акомпаніаторка Соломії Крушельницької, активна діячка жіночого руху.

Дядько о. Іван Озаркевич (1826- 1903) греко-католицький священик, політичний, громадський, просвітницький діяч в Галичині, письменник, посол до Галицького сейму й австрійського парламенту.

Після передчасної смерті матері Кароліни Окуневської (1870) батько о. Атанасій Окуневський переїхав на Буковину до села Садгори неподалік Чернівців, де вісім років служив парохом у греко-католицькій церкві. 

В 1878 році о. Атанасій здійснює свою мрію стати лікарем, дістає дозвіл митрополита на медичні студії у Віденському університеті, які успішно завершує в 1881 році, згодом відмовляється від священичого сану і з 1881 року працює початково повітовим лікарем у містечку Сторожинці, що на Буковині, а згодом у Кімпулунзі (Румунія).

Софія виховувалася у домі дядька о. Івана Озаркевича і тети Теофілі з роду Окуневських, де великий вплив на розвиток національної свідомості, на суспільні та політичні погляди Софії мали не лише о. Іван Озаркевич, але також двоюрідні брати і сестри: Євген Озаркевич (1861-1916) лікар медицини, науковець, автор перших в нашій історії наукових медичних праць публікованих у Львові українською мовою, засновник і редактор ‘’Лікарського збірника’’- першого санітарно - гігієнічного журналу ‘’Здоровлє’’ (1912), виданого українською мовою, дійсний член НТШ, член ‘’Найвищої ради здоров’я’’ у Відні. Основоположник і довголітній директор ‘’Народної лічниці’’ ім. Митрополита Андрея Шептицького у Львові.

Лонгвін Озаркевич – відомий в Галичині адвокат, громадський та культурно-освітній діяч.

Володимир Озаркевич (1853- 1922)- греко- католицький священик, культурно – громадський діяч в Галичині.

Сестра Наталія Озаркевич-Кобринська (1855-1920) видатна українська письменниця, реалістичний співець незавидної долі тогочасного українського жіноцтва, палка ініціаторка й борець за культурне, суспільно-громадське єднання всіх українських земель в одну неподільну цілість, головний основоположник, ідеолог і організатор жіночого руху в Україні, основоположниця ‘’Товариства руських жінок’’ (1884) й ініціаторка видання альманаху ‘’Перший вінок’’ (1887).

В часи, в яких довелося жити і працювати Софії Окуневській, статус представника української інтелігенції був принижуваний, дискримінований панівною окупаційною владою, яка робила все для того, щоб тримати український народ в темноті неосвіченості, в почутті меншовартості і рабства.

В Галичині панувала подвійна дискримінація супроти жінок – національна та статева. Майже не існувало середніх шкіл для дівчат. Жінкам не дозволялося приступати до державних іспитів на атестат зрілості, без якого не було можливості навчатися в університетах.

Не дивлячись на всі перешкоди, амбітна і завзята Софія Окуневська підняла справжню боротьбу за отримання дозволу на складання іспиту зрілості. Можна лише собі уявити яких великих зусиль, клопотань, принижень, який тернистий шлях мусила пройти Софія, щоб в 1884 році таки отримати дозвіл на складення іспиті на атестат зрілості.

У 1885 році при Львівській академічній ґімназії Софія Окуневська блискуче склала обов»язкові іспити на атестат зрілості, що стало великою сенсацією і про цю подію було гучно повідомлено у пресі по всій Галичині.

На превеликий жаль на дорозі до мети, - стати лікарем, - перед Софією постали нові проблеми: навіть з атестатом зрілості жінкам в Австро-Угорщині не можна було вступати на навчання до університетів. Тому Софія Окуневська змушена була в 1887 році виїхати до Швейцарії, щоб там студіювати медицину у Цюріхському університеті.

В тому ж університеті познайомилася, і в 1890 році одружилася, з визначним лікарем, доктором хімії і літературним критиком польського походження Вацлавом Морачевським.

В сім’ї Морачевських народилось двоє дітей: син Юрій (02.04.1896) і дочка Єва (11.05.1898). У січні 1896 року Софія Окуневська-Морачевська блискуче завершила медичний факультет Цюріхського університету, здобувши диплом доктора медицини.

Про це знову писала преса в цілій Австро-Угорщині. Газета ‘’Буковинські відомості’’ зазначала: ‘’Русинка-доктор госпожа Софія Морачевська, жінка доцента університету в Цюріху,  дочка д-ра Атанасія Окуневського, зістала промована на доктора медицини в Цюріхському університеті’’.

Черговою «колодою під ноги» стало те, що Австро-Угорщина не визнавала закордонних дипломів, а навіть того, що Софія Окуневська 15 березня 1900 р. нострифікувала свій диплом, і він був затверджений Краківським університетом, все одно не змогла отримати праці в Україні під Австро-Угорською займанщиною.

Зрештою те саме точило і Вацлава Морачевського, який студія кінчав також в Цюріхському університеті, і його дипломи також не визнавалися Австро-Угорщиною. Тому подружжя Морачевських у 1900 році виїжджає до Чехії і поселяється в Карлових Варах, де Вацлав займається приватною лікарською практикою.

Подружжя Софії і Вацлава виявилось нетривким і закінчилося розлученням по кільканадцятьох роках спільного життя. Ініціатором розлучення був Вацлав. Софія працювала почергово в Гмінді і Сторожинці, між іншими в таборах для українських переселенців, згодом у Францес-Бадені (Чехія), де практикувала медицину і займалася науковою працею.

Великим її досягненням є те, що вона започаткувала лікування раку шийки матки радієм за методою Марії Склодовської–Кюрі. В 1908 р. вийшла друком її наукова праця ‘’Вплив температури на осмотичний тиск еритроцитів’’.

Після повернення до Львова Софія Окуневська-Морачевська працювала в ‘’Народній лічниці’’ ім. Митрополита Андрея Шептицького, заснованій доктором медицини Євгеном Озаркевичем в 1903 році, при великій моральній і матеріальній підтримці Митрополита Андрея Шептицького.

Разом з др. Є. Озаркевичем, Софія працювала над створенням словника української медичної термінології. Створила школу акушерів-гінекологів, опрацювала методику навчання середнього медичного персоналу. Вперше в Західній Україні організувала курси для сестер милосердя та курси для акушерок. Активно працювала в ‘’Лікарській комісії’’ створеній у 1897 році, що була першою організацією українських лікарів.

Софія Окуневська — це також видатна українська письменниця. Її твори друкувалися між іншими в альманасі ‘’Перший вінок’’, що з ініціативи Наталії Кобринської при співпраці Олени Пчілки і підтримці Івана Франка вийшов в 1887році у Львові, й був чи не першим у світі збірником антології жіночої творчості.

В альманасі було надруковано 49 прозових, поетичних і публіцистичних творів 17 письменниць з усіх теренів України. Софія Окуневська писала українською мовою і заохочувала інших також писати рідною мовою.

Визначна Українська письменниця Ольга Кобилянська, яка перші свої літературні твори писала німецькою мовою, у своїх спогадах пише: ‘’Саме Софія Окуневська вловила талант у перших моїх творах і заохочувала писати по - українськи. Тоді і виробляла вона з мене українську літератку, переконуючи мене, що я яко літератка українська маю обов’язок писати українською’’.

Софія Окуневська відома також як активна діячка жіночого руху в Україні. Вона - членкиня жіночих організацій ‘’Українського товариства жінок з вищою освітою’’, створеної у Львові в 1924 році, головою якого була Олена Степанівна-Дашкевич ( 1892-1963) громадська і військова діячка, чотар Української Галицької Армії, учасниця січово-стрілецького руху, учасниця Карпатської воєнної кампанії, активна учасниця бою за гору Маківку (29.04. по 04.05.1915р.) у складі жіночої чоти Січових Стрільців. Львівська обласна рада проголосила 2012 рік – роком Олени Степанівни.

З ініціативи Софії Окуневської повставали гуртки ‘’Українського товариства жінок з вищою освітою’’ у різних місцевостях Галичини, в т.ч. і у Перемишлі.

Софія Окуневська — це також шанувальник музики і мистецтва в цілому. Про велич духу і всесторонність цієї незламної жінки, може найкраще сказав її син Юрій Окуневський: ‘’Вона була багатою і великою душею, в якій могло жити і працювати все велике і прекрасне – почуття, наука і мистецтво, і ніщо не було в ній незначне, ніщо не було витиснуте іншим’’.

Несподівана і неочікувана смерть від гнійного апендициту, на 61-му році життя забрала від нас цю видатну жінку. Сталося це у Львові 24 лютого 1926 року. Її прах спочиває на Личаківському кладовищі в столиці Галичини. Там також похоронені її чоловік Вацлав Морачевський, дочка Єва, син Юрій і внучка Софія. 

Нехай ім’я славної Українки буде незабутнім, а її життєві подвиги - стануть прикладом для наслідування нашими сучасниками. Вона по справедливості може вважатися українською Флоренс Найнтінгейл. Обидві не лише народилися  в один і той же день,12 травня, але мусили подолати величезний опір суспільства, щоб жінка зайняла у медицині належне їй по-праву місце.

Джерело: http://ukrainci.org/blog/Veliki_ukrainci/2014.html