Товариство Червоного Хреста Личаківського району
ГоловнаРеєстраціяВхід
Головна » 2012 » Липень » 28 » Огляд інтернет-газети «Філантроп»: про меценатство у Києві в експозиції музею «Будиночок Петра І»
15:17
Огляд інтернет-газети «Філантроп»: про меценатство у Києві в експозиції музею «Будиночок Петра І»

ДОБРОДІЙНІСТЬ  І  ПАМ’ЯТЬ

У Києві працює музей, в якому розгорнута виставка, присвячена історії добродійності і  меценатства у цьому місті. Автор експозиції - Оксана Фісун, завідуюча відділом створення експозицій Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ. Про це йдеться в інтернет-газеті «Філантроп» за 26 липня п.р.

- Наша експозиція розміщена у відомому всім киянам музеї - «Будиночку  Петра I» на Подолі (на знімку). Він – архітектурна пам»ятка ХУІІ століття, – розповідає Оксана Фісун. –  Згідно з легендою, перебуваючи в Києві в 1706 р., російський цар зупинявся в цьому будинку, що належав міському війту  Яну Биковському. З часом, житлова функція будівлі поступилася місцем суспільній: у будинку функціонував гамівний  будинок Київського наказу суспільного піклування, розташовувалося приходське міське училище того ж наказу, діяв  дитячий притулок Александровський, створений за ініціативою і на кошти представників київської еліти.

Серед засновників  притулку - цивільний губернатор Іван Фундуклей, графиня Ганна Меліна. Засоби для утримання сиріт збирали серед заможних киян, зокрема серед них був і цукрозаводчик Н.А.Терещенко – одна з найбільших фігур київського меценатства. Лікар Іван Воскресенський - вітчим знаменитого письменника Михайла Булгакова, один час був директором у цьому закладі. Сьогодні, коли добродійність знову виявилася затребуваною, можна говорити про відродження культури добродійності. А яке ж відродження без осмислення минулого?...

- Ваша експозиція не така велика, як можна було б припустити по тій кількості відвідувачів, які приходять у «Будиночок Петра».

- Камерність – відмінна риса нашого музею. Перш за все, це пов'язані з просторово-об'ємним потенціалом приміщення. Але на повноту й інтенсивність інформаційного поля експозиції камерність не впливає. Я вже неодноразово чую, що здатність до добродійності передається з генами. Я з цим в корені не згодна. Любов до ближнього – це благонабута якість, яка прищеплюється вихованням у сім'ї, і суспільстві. У нашому музеї відбувається ініціація в історію київської добродійності.   І оскільки кількість рано чи пізно приводить до  якісних змін, ми маємо право сподіватися, що милосердя, як і в колишні епохи, стане нормою  нашого суспільного життя. Експонати виставки є доказом того, що багато що, запозичене нами за кордоном, як новинка у благодійництві, давно відкрито в Україні, і застосовано у практиці наших попередників.

- Наприклад?

- Багато говорять про стратегію милосердя. А тут без історичного досвіду просто не можна обійтися. Історична традиція меценатства на Україні пов'язана з практикою  братерств «милосердя», що виникли  в період католицької експансії  (ХУ- ХУІІ ст.), в статутах яких була конкретно прописана стратегія добродійності.

Тоді не існувало понять фандрайзинга, але ресурси знаходилися, чітко розподілялися і, закладені в статутах братств завдання, реалізовувалися. У сьогоднішньому контексті важливо, що діяльність  церковних і світських братерств мала патріотичну національну спрямованість. Що допомога сиротам і вдовам, немічним і слабким здійснювалася з цивільних позицій: відродити православну віру і національну автентичність. Тоді ми дивували Європу. Французький дипломат  Жак Шерер в ХVII ст. відзначав, що немає на Україні церкви, при якій би не діяв комплекс  добродійних  установ – богодільня, школа, притулок, прочанська (місце для прийому паломників), лікарня. Як сказали б сьогодні – успішний корпоративний  проект, тому що братерства милосердя були корпоративними організаціями.

Досвід «братерств милосердя» став своєрідною матрицею для майбутніх поколінь. Досить пригадати добродійні архітектурні фундації гетьмана Івана Мазепи, який за свій рахунок побудував 12 і реконструював 20 українських храмів. Неможливо переоцінити заслуги київського митрополита Петра Могили, що врятував від розорення і руїни і Софію Київську, і церкву Спаса на Берестові, і багато інших храмів. У всі століття храмобудівництво вважалося за одну з самих богоугодних форм філантропії.

Історичне коріння мають і сьогоднішні добродійні ініціативи в соціальній медицині. Одну з перших лікарень для бідних побудував князь Микола Давидович Святенник біля Святої брами Києво-Печерської Лаври. На одному з київських малюнків А.Вестерфельда. створених у1651 р., бачимо шпиталь Святого Духа, заснований настоятелем Михайлівського монастиря Іовом Борецким.

Добродійність представників державної адміністрації в Києві в ХУІІІ-ХІХ ст., меценатство членів царської сім'ї Романових, козацької старшини і керівників місцевої влади – повчальні сторінки київського літопису благодійності. Але важливе інше: відкриття шкіл, богоділень, лікарень  - не були монополією багатих. Кошти збиралися по підписці, і чи по знайомству, так як практикують сучасні фандрайзери: посильний внесок поступав від  кожного жертводавця, обліковувався аж до останньої копійки, і йшов у діло. Так були  побудовані перший київський театр, Александровський костел, Володимирський собор у Херсонесі, пам'ятник Володимиру над Дніпром і багато інших об'єктів. Дивно, але навіть адресна допомога путанам, теж перегорнута сторінка київського життя-буття...


Півтора століття назад підтримкою занепалих жінок серйозно займалася княгиня Катерина Васильчикова (на знімку). Попутно не можна не пригадати, що жіноча добродійність в Києві організаційно стартувала в 1833 р., а однією з перших активісток дамської філантропії була петербурзька дисидентка - письменниця А.Хвостова, вислана на околицю імперії за надмірне захоплення містицизмом.

Кажучи про сьогоднішню стратегію добродійності, не можна не враховувати, як досягнення, так і «граблі», на які наступали наші попередники. Так, наприклад, ініціативи Катерини ІІ, що базувалися на засвоєнні європейських інтелектуальних мод епохи Просвітництва, дали нам такий інститут, як Накази суспільного піклування. Разом з Наказами затверджувалися добродійні програми місцевих органів влади. Цікава деталь: «обязаловка» – теж винахід не сьогоднішнього дня. Реміснича управа слала Київському магістрату звіти, про внесення ремісничими цехами обов'язкових «добродійних» внесків. Отже те, що сьогодні виконується професійно, наші пращурі мали вже тоді у своєму розпорядженні. Сьогодні ми багато в чому – винаходимо велосипед.

- Виходить, що можна позначити дату появи структурованої практики добродійності?

- Добродійність існувала на наших землях до Володимирового хрещення Київської Русі. І язичницькі культури мали комплекс уявлень – звичайно своєрідних, що добрі справи забезпечать блаженство у загробному світі. Проте саме християнська ідеологія стала  базисною основою діяльної любові до ближнього.  Мені дуже  хотілося би наповнювати експозицію і такими документами, що підтверджують вічність існування принципів добра у суспільстві.

- Як відбувається поповнення вашої колекції?

- Багато експонатів придбано при фінансовій підтримці Київського науково-методичного центру з охорони  пам'ятників. Але, як і в колишні часи (адже всі київські музеї – результат меценатства!) одним з джерел поповнення фондів є дарування. Ми отримуємо і окремі експонати, і невеликі колекції. Є відчуття, що тема нашої експозиції  працює як виховна, освітня програма.

- І звичайно, напрошується питання – чи допомагають вам сучасні меценати?

- Наш музей відкрився в 2007 році і фінансується на бюджетні кошти Київського науково-методичного центру з охорони пам'ятників, який у свою чергу, є структурою управління охорони пам'ятників при Київській державній  міській адміністрації. Бюджетних коштів катастрофічно не вистачає. Сектор реклами, технічного забезпечення, експозиційного устаткування залишаються за кадром. Хотілося б сподіватися, що наші спонсори і меценати десь на підході.

- Як ви думаєте, чи можна було б організувати якийсь «круглий стіл», при проведенні якого викласти основні віхи і тези добродійності  у  минулому? Хоча б для того, щоб, як ви говорите, – не винаходити велосипед?

- Це тема не одного «круглого столу», а швидше за повноцінний курс лекцій. Отже навіть однією об'ємною статтею  тут не обійтися.

Довідка:

Голова Київської міської адміністрації Олександр Попов, ще весною цього року зробив заяву, що влада столиці України має намір відроджувати традиції меценатства у всіх сферах життя міста. А саме – привертати меценатів до реконструкції різних пам'ятників архітектури і будівництва музеїв світового стандарту. На найближчий час, на цей, і на наступний рік, заплановано будівництво декількох музеїв найсучаснішого світового значення на загальну суму понад один мільярд гривень. Це все спонсорські, меценатські проекти. Може, слід було би почати з профільних для таких людей об'єктів, – а саме, музеїв мецентства і добродійності?

Оригінал статті і фотографії - у газеті «Філантропія» на сторінці - http://philanthropy.ru/cases/2012/07/26/8182

Переглядів: 558 | Додав: Олекса
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Понеділок, 25.09.2017, 12:43
Webmoney
E957042746057 U511828258153 Z226274508252 R134004408733
Меню сайту
Форма входу
TRANSLATE
Наші друзі
catalog.red-cross.org.ua redcross.org.ua lviv.medprof.org.ua meduniv.lviv.ua www.icrc.org/rus www.drk.de
Календар
«  Липень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Архів записів
Наше опитування
Звідки Ви довідались про наш сайт?
Всього відповідей: 301
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 1
Користувачів: 1
Олекса
Iv. Stepura © 2017Хостинг від uCoz