НАРОДЖЕНИЙ ВІЙНОЮ
До середини ХІХ століття у світі не існувало ефективної системи забезпечення лікування поранених на полі бою солдатів, та місць для їх
безпечного одужування.
У червні 1859 році
швейцарський бізнесмен Анрі Дюнан приїхав в Італію для того, щоб обговорити з
французьким імператором Наполеоном ІІІ труднощі в проведення бізнесу в Алжирі,
який тоді був окупований Францією. В Італії його маршрут пролягав і через
містечко Сольферіно, де він став свідком битви між італійцями та французами,
під час якої загинуло або було поранено близько 40 тисяч солдатів з кожного
боку. Анрі був шокований наслідками битви та відсутністю елементарної медичної
допомоги пораненим. Тож Дюнан відмовився від первинної мети своєї подорожі, і
кілька днів присвятив себе лікуванню та догляду за пораненими. Повернувшись додому у Женеву, він вирішив написати
книгу, яку видав власним коштом в 1862 році під назвою «Спогади про
Сольферіно». Декілька примірників книги він розіслав провідним політичним та
військовим діячам Європи.
В книжці Дюнан не тільки розповів про побачене,
а й висловлював пропозиції про утворення національних, добровільних
організацій, які би допомагали пораненим солдатам під час війни. Він закликав
до розробки та підписання міжнародних договорів, які гарантували б безпеку нейтральних медиків та лазаретів
для поранених на полі бою солдатів.
9 лютого 1863 року, в Женеві Анрі
Дюнан заснував «Комітет п’яти», до якого крім самого Дюнана ввійшли Гюстав
Муанье - правник і голова Женевського товариства публічного добробуту, лікар –
Луї Аппіа, його друг і колега – Теодор Монуар із Женевської комісії гігієни та
охорони здоров’я та Гійом-Анрі Дюфур – впливовий генерал Швейцарської армії.
Утворений комітет став комісією Женевського товариства публічного добробуту.
Через вісім днів п’ятірка вирішила перейменувати
свій комітет в «Міжнародний комітет допомоги пораненим». А з 26 по 29 жовтня
1963 в Женеві відбулася міжнародна конференція, організована комітетом, у
якій взяли участь 36 делегатів з 16 країн, в тому числі й Російської імперії.
В резолюції конференції були
пропозиції про наступне:
- заснування
національних товариств допомоги пораненим солдатам;
- статус нейтральності й
захисту щодо поранених;
- використання волонтерів
для надання допомоги пораненим;
- організацію нових
конференцій, метою яких було би вписати ці концепції у міжнародні правові
договори для обов’язкового їх дотримання,
- запровадження спільного
символу для медичного персоналу, за яким його можна було б розрізнити – білі
пов’язки з червоним хрестом.
Так зароджувався червонохрестний рух.
До складу міжнародного червонохрестного Руху входять:
Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МЧКК),
Міжнародна Федерація Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (МФ ТЧХ і ЧП),
Національні Товариства Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. 
Засновником цього Руху є Анрі Дюнан – швейцарський підприємець, який став свідком битви під Сольферіно (Італія) між солдатами італійської та французької
армій в далекому 1859 році. «Всі ми –
браття, і кожна людина, незалежно від політичних, релігійних переконань та
расової приналежності має право на відповідне людське ставлення до себе», -
проголосив Дюнан ідеї, котрі лягли в
основу створення 1863 року особливої неурядової гуманітарної організації –
Міжнародного Комітету Червоного Хреста, а в 1919 році - вже й Міжнародної
Федерації Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, яка на сьогодні
налічує у своєму складі 187 національних Товариств. День народження А. Дюнана, 8 травня, - відзначається як Міжнародний
день Червоного Хреста і
Червоного Півмісяця.
Півтора століття – це серйозна заявка на перевірку міцності принципів,
істинності ідеалів, на які орієнтована діяльність організації.
Міжнародна червонохрестна спільнота, що на сьогодні складається із
сотні мільйонів добровольців - є однією з провідних учасників гуманітарної
діяльності у світі. Вона має неперевершений досвід вирішення проблем вразливих
верств населення.
Після створення «Міжнародного комітету допомоги пораненим» - так спочатку
до 1876 року називався Міжнародний Комітет Червоного Хреста, в серпні 1864 року
в Женеві (штаб – квартирі й до сьогодні) пройшла його перша конференція, на
якій запроваджено спільний символ – червоний хрест на білому тлі та прийнято
Першу Женевську конвенцію «Про покращення становища поранених в польових
арміях». Вона складалася з 10 статей, що гарантували нейтральність і захист під
час збройного конфлікту пораненим солдатам, медичному персоналу й гуманітарним
інституціям. Її було переглянуто в Гаазі 1907 року на Другій міжнародній мирній
конференції та розширено ще і на військові дії на морі.
Перед Першою світовою війною до міжнародного червонохрестного руху
долучилися національні Товариства вже з 45 країн не тільки Європи, Америки, а й
Південно – Африканської Республіки.
1917 року за плідну роботу під час Першої світової війни Міжнародний
Комітет Червоного Хреста вперше отримав Нобелівську премію миру. Саме в цей
період МКЧХ заснував Міжнародне агентство військовополонених, яке й до сьогодні
виконує благородну місію – допомагає встановленню втрачених родинних зв’язків
під час воєнних дій, розшукувати втрачені під час воєн документи, могили
загиблих тощо.
1944 року Комітет вдруге отримав цю престижну премію за координацію
дій національних Товариств під час Другої світової війни, направлених на
попередження страждань військових та мирного населення шляхом розповсюдження і
закріплення дій, що відповідали міжнародному гуманітарному праву та
універсальним гуманітарним принципам.
Плідно працював Комітет і в післявоєнні роки: 12 серпня 1949
року затверджено нові зміни до Першої (1864 року) та Другої
(1929 року) Женевських конвенцій. Враховуючи досвід Другої світової війни, була
затверджена й Четверта конвенція «…щодо захисту мирного населення в часи
війни». Додаткові протоколи від 8 червня 1977 року проголосили, що всі
попередні конвенції мають силу й під час внутрішніх конфліктів, наприклад,
громадянських воєн.
Ставши фундаментом Міжнародної Федерації Товариств Червоного Хреста і
Червоного Півмісяця, Міжнародний Комітет Червоного Хреста , як і завжди,
незмінно направляє, координує та організовує роботу національних Товариств
Червоного Хреста за сімома принципами міжнародного червоно хресного руху. А саме:
гуманність, неупередженість, нейтральність, незалежність, добровільність,
єдність, універсальність. За це в 1963 році, в рік свого 100 –
річного ювілею, Комітет, разом з Міжнародною Федерацією Товариств Червоного
Хреста і Червоного Півмісяця, отримує третю Нобелівську премію миру.
Закон України «Про Товариство Червоного Хреста України» прийнято в 1992
році, за яким воно визнається єдиним національним Товариством у нашій
державі. Завдяки цьому юридичному
документу, 25 жовтня 1993 року Товариство Червоного Хреста України стає повноправним членом МФ ТЧХ і ЧП. З цього моменту починається активна
інтеграція й Українського Червоного Хреста у всесвітній червонохрестний Рух.
Нині можемо поправу говорити про визнання
авторитету Українського Товариства Червоного Хреста: його обрання таємним
голосуванням до складу Правління в 1997 та повторно в 2001 роках, а також
обрання Президента Товариства І.Г.Усіченка до складу Комісії з охорони здоров'я
та соціальної допомоги.
Знаючи про шляхетну місію Червоного Хреста в усі часи, світ покладає на
нього дуже багато надій, і його основний обов'язок – ці надії виправдати.
Прес – центр
Національного комітету Товариства Червоного Хреста України
Оригінал
публікації - http://www.redcross.org.ua/modules/news/index.php?id=542
Довідка:
На
цю ж тему - http://lviv-redcross.at.ua/index/0-9
| 
