Товариство Червоного Хреста Личаківського району
ГоловнаРеєстраціяВхід
Головна » 2012 » Грудень » 29 » Віртуальний філателістичний клуб «Милосердя», випуск – 39: почта Санта-Клауса у Лапландії
13:38
Віртуальний філателістичний клуб «Милосердя», випуск – 39: почта Санта-Клауса у Лапландії

ВІРИТИ   У   КАЗКУ 

  

Частина І. Найбільша принада Фінляндії


Хто не любить у дитинстві казки? Таких людей,  мабуть, важко знайти, що  не зачаровані ними. А чи можна взяти казки у доросле життя? Риторичне нібито запитання…. Та про це навіть питати не треба, коли потрапляєш у Лапландію,  де живе знаменитий Санта-Клаус, що має  свою новорічну почту. Закарпатська  журналістка  Людмила Олійник, спеціально для свого порталу Zaholovok.com.ua, зробила звідти репортаж.  Щоб  він вийшов якомога   достовірнішим,  вона у подорож взяла з  собою 10-річну дочку. Очима дітей світ  здається  набагато світлішим і  багатообіцяючим. Познайомтесь сьогодні, напередодні Нового 2013 р., з його уривком. А підростуть мої онуки, можливо і  ми привеземо з ними з Лапландії для вас,  шановні читачі, свій  власний репортаж.

 

«Яке це містечко -  Рованіємі? Санта-Клаус живе справді там?

Рованіємі - туристичне містечко, збудоване, до речі, таким чином, що з висоти пташиного польоту має вигляд оленячих рогів. В місті все нагадує, що десь неподалік живе Санта-Клаус. Адже його резиденція – Santa-Claus Village – усього за 10 кілометрів від міста. Це таке собі маленьке село, дуже гарно оформлене, з усіх динаміків звучить різдвяна музика. Я навіть розхвилювалася, коли туди заходила. Є різні розваги для дітей, будиночки, в яких вони можуть зупинитися. Але що цікаво, що тут є пошта Санта-Клауса. В ній працюють ельфи. Вони постійно носять мішки з листами, які сюди присилають діти з усього світу. Я питала у ельфів, чи отримують вони листи від українських дітей. Казали, що так, і вони навіть пізнають характерну нашу букву «ї». 
На подвір’ї я побачила цікавий стовп-дороговказ із основними світовими столицями і вказівником – скільки кілометрів до кожної з них. Це, виявляється, аби Санта-Клаус не заблукав у  своїх мандрах.

 



До речі, аудієнція із головним героєм поїздки таки відбулася?

Звичайно. Причому потрапити до нього може будь-яка дитина і абсолютно безплатно. Він – дуже доступний і відкритий для всіх. Коли ми підійшли до його хатинки, музика стала ще гучнішою. Нам запропонували відкрити двері, щоб потрапити у печеру Санта-Клауса. Треба було йти по стежці, яка дуже нагадувала льодову. Раптом я побачила знамените колесо часу, яке Дід-Мороз зупиняє в новорічну ніч для того, щоб встигнути роздати подарунки всім дітям світу. Збоку була навіть схема, де було показано, яким чином він це робить. 
Нарешті ми прийшли і до самого Санта-Клауса. Сидів він у дуже гарному кріслі, і перше, що нас збило з ніг, були його вітальні слова – «здравствуйте-здравствуйте». Виявилося, він говорить російською, хоч, за його ж словами, «цу-цуть». Санта-Клаус почав розпитувати мою дочку Майю звідки вона. Коли почув, що з України, одразу уточнив – Харків, Одеса, Київ? Виявляється, він був в Україні вже п’ять разів. Приїжджав на музичний фестиваль, відвідував госпіталь для хворих дітей і був у сирітському будинку. Каже, українські діти слухняні, і він їх дуже любить.




А свої питання Санта-Клаусу вдалося задати?

Так, хоч  ми попросили всього 10 хвилин на інтерв’ю. Він відповів нам, що йому мільйон чотириста років. Розповів, що тут лише його офіс. Насправді він живе на горі Корватунтурі. Туди він нікого не пускає - тільки кілька ельфів-помічників, які зараз відпочивають. А тут його резиденція, де він доступний для відвідувачів, і де з ним можна поспілкуватися.
Йолопукі (так у Фінляндії називають  Санта-Клауса) розповів, що найбільше у нього роботи з середини грудня до середини січня. Щороку до нього в офіс приходить 300 тисяч візитерів. А ще більше листів. Після Різдва вони з ельфами трохи відпочинуть і почнуть сортувати листи, аби створити хороший фундамент для наступного року. Влітку ж він займається благодійністю.
Під кінець розмови Йолопукі подарував нам наліпки, і Майя остаточно переконалася, що Дід Мороз (так звикли називати  Санта-Клауса на просторах колишнього СРСР) справжній, інакше звідки він міг знати, що вона саме це колекціонує. Я потім поцікавилася про її враження. Сказала, що дуже їй сподобався, особливо його борода.



Окрім зустрічі з Санта-Клаусом ще якимись фінськими атракціями скористалися?

Ми замовили екскурсію на снігоходах до Полярного кола. Там до нього ставляться,  як ми до Центру Європи. Розрекламували його як яскраву туристичну принаду. 
Ще ми дуже хотіли побачити Північне сяйво - Ревонтулет. На тій широті його добре видно (особливо з 8 до 10 години вечора), єдине, треба було дочекатися ясної морозної погоди. Але треба відійти подалі від електричного освітлення, десь у ліс. 
Небо там не таке як у нас – здавалося, що воно нижче. І світло незвичайне. Було враження, ніби з-за хмар іде сяйво від кількох місяців. Фіни кажуть, що сяйво видно з вересня по квітень. Найкраще воно себе проявляє в трьох кольорах - зеленому, жовтому і червоному. Через нього в Фінляндії навіть білі ночі бувають. 
 

Крім того, ми були в льодовому готелі і ресторані. Він є тільки зимою, бо влітку повністю тане. Там є кімнатки, де навіть можна переночувати. Була якась американка, яка таки наважилася це зробити. В цьому закладі страшенно холодно. Адже тут все зроблено з льоду  - меблі,  стійка бару, ліжко, бачила навіть декоративний туалет з льодяним унітазом. Десерт - морозиво - нам теж принесли на тарілці з льоду. Їли ми його, зізнаюся, дуже швидко. 

Ще ж нам треба було побачити оленя. Тому пішли ще й у зоопарк. Бачили справжніх білих ведмедів, рись. Причому вони не у клітках, а так би мовити на природі. Фіни взагалі з повагою і пошаною ставляться до своєї фауни. Вони навіть прихистили оленя, якого змореного знайшла якась бабця і привели у зоопарк. Тепер він там бігає поміж інших – такий смішний із одним рогом. Ну просто тобі з мультика «Сезон полювання». Покаталися ми і в оленячій упряжці, познайомилися з місцевим шаманом. Хотіли ще й на собаках проїхатися, але… передумали. Дорогувата країна, мушу сказати. Я вибрала поїздку у Фінляндію за рахунок ремонту, який уже дуже давно збираюся робити. 

А як щодо фінського побуту?

Мене вразило, що там дуже короткий світловий день – в 11 ранку починає світати і о 16-ій вже смеркає. Трохи гнітить, що мало сонця. Москвичі казали, що вони там 2 тижні, але сонця ще не бачили. При цьому фіни сонце люблять – всюди використовують його в своїй символіці. 

Дуже популярною там є скандинавська хода - у будь-якому парку можна зустріти людей із лижними палицями, але без лиж. Кажуть, це дуже корисний вид фітнесу, адже під час цих занять задіюються  90% м’язів. Ще фіни люблять свої сауни. Взагалі вони великі чистюлі. Хоч не знаю – може вони так компенсують брак тепла. 

Там дві державні мови - фінська і шведська.  
Фіни дуже різні: ті, що живуть на півночі і на півдні. Північні – ближчі до столиці,  у них інший ритм життя, вони більш підприємливі. А на півдні живуть спокійні, розслаблені люди.  




А загалом виправдалися очікування від поїздки?

Ми їхали туди найперше за снігом – і ми його там знайшли: іскристий, глибокий, лапатий, такий як має бути. Але як мені сказали, зі снігом там теж почалися перебої – у грудні його ще не було. 

Ми чекали холоду – а там було якихось мінус 5-10 градусів. Але як тільки ми про це сказали, як гахнуло -20. У нас аж носи повідмерзали. 
Не розчарував і Санта-Клаус. Він мені навіть сказав, що я дуже підросла з того часу, як він мене пам’ятає такою, як зараз Майя, коли залітав у мою кімнату. Це мене так розчулило, що я ледь не розплакалася. Таке враження, що побувала у дитинстві.

Крім того, скажу ще одну важливу річ. Моя дочка мені дуже довіряє. І коли вона почала питати, чи є Дід Мороз, чи ні, я постала перед вибором – що ж сказати. Адже я завжди кажу їй правду. І я їй сказала, що Дід Мороз приходить до тих, хто в нього вірить. А  хто не вірить, то батьки самі змушені класти подарунки під подушку. І чим довше ти будеш вірити у казку, тим довше він буде для тебе існувати. І я думаю, що доньці не збрехала». 

А  ви як думаєте?

(Повний текст інтерв’ю -  http://78.47.162.147/node/3113)

Петро Гарматій,

Заслужений зв’язківець України, голова віртуального філателістичного клубу «Милосердя»

 

Переглядів: 366 | Додав: Олекса
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
П`ятниця, 26.05.2017, 17:40
Webmoney
E957042746057 U511828258153 Z226274508252 R134004408733
Меню сайту
Форма входу
TRANSLATE
Наші друзі
catalog.red-cross.org.ua redcross.org.ua lviv.medprof.org.ua meduniv.lviv.ua www.icrc.org/rus www.drk.de
Календар
«  Грудень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Архів записів
Наше опитування
Звідки Ви довідались про наш сайт?
Всього відповідей: 297
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 1
Користувачів: 1
Олекса
Iv. Stepura © 2017Хостинг від uCoz