Товариство Червоного Хреста Личаківського району
ГоловнаРеєстраціяВхід
Головна » 2013 » Лютий » 20 » Про нас пишуть у Європі: стаття журналіста Тілля Майєра у німецькому часописі Der Spigel за 18.02.2013 р.
16:53
Про нас пишуть у Європі: стаття журналіста Тілля Майєра у німецькому часописі Der Spigel за 18.02.2013 р.

ЯНГОЛ – ОХОРОНЕЦЬ САМОТНІХ


Старий і бідний – в Україні, це формула убогості. Вісімдесят відсотків пенсіонерів отримує мізерну мінімальну пенсію. Взимку, коли крижаний вітер дме у щілини вікон, їх біда особливо відчувається. Для багатьох медична сестра з Червоного Хреста – єдиний контакт із зовнішнім світом.





Вулиця – схожа на ковзанку. Кілька днів тому була відлига, а тоді знову вдарив морозець і тепер…хаос. Ольга Роман (на знімку) йде по льоду так, ніби на її чоботах шпичаки. Чоботи щедро намащені кремом для взуття, щоб не протікали. Але шкіра вже потріскалась. Машини проїжджають повз, підлітки ковзають, сміючись, позаду неї по тротуару, який, як і багато інших у місті, цілу зиму ніхто не прибирає. Навіть дерева сьогодні вкриті льодяною кіркою.

71-річна жіночка йде впевненою ходою, не похитуючись. У правій руці вона тримає велику сумку, що практично торкається землі. «Тут є все, що потрібне моїм пацієнтам. Шприци і, звісно, прилад для вимірювання тиску», - пояснює. Часом вона навіть робить покупки для стареньких.

Ольга Роман вже і сама в літах. У свої 71 вона, чи не одна з найстарших медсестер у всій Європі, які ще працюють. Вже 51 рік жінка - у Червоному Хресті. За працьовитість минулого року вона отримала орден та грамоту. Все це висить тепер на почесному місці у рамочці у вітальній.

 Невеличка подорож у часі

«Я пишаюсь цими нагородами, так як і обраною мною професією», - каже пані Роман, поправляючи накидку поверх свого товстого зимового пальта, на якій зображений Червоний Хрест. Хто супроводжує Ольгу Роман на її щоденному робочому маршруті милосердя, мусить йти з нею від трьох до чотирьох годин, їхати старими автобусами, які борознили львівську бруківку ще тоді, коли тут майоріли червоні прапори з серпом та молотом.

З нею можна пережити невеличку подорож у часі, познайомитись з людьми, що багато пережили, а тепер на схилі літ часто мусять терпіти бідність.


До прикладу Прохорова Парасковія (на знімку). Третій поверх сірого житлового масиву, один будинок змінює інший. Щоразу, коли Ольга Роман відвідує 85-річну пацієнтку, вона тяжко дихає, підіймаючись сходинка за сходинкою на третій поверх.

Пенсіонерка Парасковія народилась в Сталінграді. Війна як буревій перетворила місто на руїну, та її сімї вдалося втекти. І врешті-решт вони опинились у Львові, що від тепер був частиною Радянського Союзу. Сорок років вона працювала на комбінаті бухгалтером. Кохання вона так і не знайшла.

«Після війни було так мало чоловіків», - каже старенька пані. Тепер вона сама.

Так сидить вона день за днем на потертій канапі у своєму скромному помешканні в одному із спальних районів Львова. На стіні висить килим, на ньому образ Ісуса і розпяття. На кухні горять дві газові конфорки, для того щоб в квартирці, що ледь сягає 25 –ти квадратних метрів, було дещо тепліше. З вікон відчувається подих крижаного вітру. Вид на подвіря теж не зігріває душу. Тут панує постсоціалістична зимова нудьга.

Все це якось не поєднується з красою історичного центру. Там повсюди пишні міщанські будинки. Завдяки Євро-2012 центр Львова вичепурили ще більше. Прохорова Парасковія вже давно там не була. Вона сумує за старим містом і гарними будинками.

 Багато українських пенсіонерів живуть у злиднях

Єдине, що їй залишається – це чекати, що хтось її відвідає. Час від часу завітає хтось з родичів. А також приходить медсестра Червоного Хреста Ольга Роман. «Добре, що вона у мене є. Вона намазує мені спину, дає укол, але що найважливіше: вона завжди знаходить для мене час. Знаєте, вона мене просто розуміє», - розповідає 85-річна пані.

По 128 Євро пенсії отримує ця жінка щомісяця від держави. «Я не хочу скаржитись, інші отримують ще менше. Якби ж тільки продукти не ставали все дорожчими», - каже вона. І якби її не мучив так артрит. Їй як раз вистачає цих грошей, щоб вижити.

«Іншим пенсіонерам доводиться обходитись пенсією у 90 Євро на місяць. На щастя, у Львові, завдяки німецьким пожертвуванням, є медичний фонд першої допомоги. Якби стареньким доводилось ще й ліки оплачувати самостійно…», - каже медична сестра.

Самотніх, але все ще бадьорих стареньких запрошують на каву і тортик до медико-соціального центру, щоб вони могли поспілкуватись, що стало можливим також завдяки пожертвам.

Старечу бідність сприймає медична сестра як ганьбу. «І все це після всього того, що ці люди пережили: війна, диктатура, зміна системи… А тепер вони мусять рахувати кожну копійку. І навіть при суворій ощадності, їх, переважно, ніколи не вистачає. Старість треба поважати», - обурюється медична сестра Червоного Хреста.

 Хороші чоботи? Це розкіш

Але при цьому її ситуація не значно краща. Як медична сестра вона навіть не заробляє 150 Євро на місяць. У неї є ще також пенсія, яка значно менша, ніж пенсія пані Парасковії. З цим доходом вона так-сяк справляється. Її чоловік теж отримує лише мізерну пенсію. «Коли я більше не зможу працювати, нам доведеться ще більше заощаджувати», - бідкається старша пані, що досі працює у Червоному Хресті.

Пара нових добротних зимових чобіт вже й зараз є для неї розкішшю. «Цього я просто не можу собі дозволити», - зітхає медична сестра. Певно, якби їй не були потрібні гроші, пані Роман не крокувала би зараз день за днем, кілометр за кілометром по засніжених ковзких вулицях Львова у пошуку заробітку.

«Ну зовсім перестати працювати я не хотіла би. Робота медичної сестри допомагає залишатись молодшою», - сміється вона. Але саме взимку, коли холод пронизує до кісток, вона б залюбки зручно вмостилась на канапі поруч з чоловіком і пила б гарячу каву. «Проблема полягає у тому, що багато молодих жінок не хочуть працювати медичними сестрами. Вони намагаються влаштуватись у приватних клініках, а якщо їм ще і пощастить – то вони виїздять на роботу в Німеччину», - пояснює 71-річна пані на вулиці, швидким кроком долаючи снігові перешкоди.

Більш ніж 50 років тому, коли вона починала працювати медичною сестрою: «Тоді це була престижна професія, ніхто не зважав на гроші», - дивується старша пані. Але вона знає, якщо жінка працює медсестрою, то її чоловік має значно більше заробляти, ніж вона, інакше сім’ю не прогодуєш. Незважаючи на це, вона надіється, що її внучка теж стане медичною сестрою. «Вона зараз у сьомому класі і нещодавно  сказала, що хоче робити те ж саме, що й я», - розповідає бабуся з гордістю.



І ось вона відкриває двері до іншої бабусі. Старшій пані тяжко вставати. Але медичну сестру вона обіймає. Навіть задрімана кішка приходить, щоб її погладили. Пані Віра Черкесова (на знімку) розповідає про недавнє минуле, про відпочинок на морі, який раніше могла собі дозволити. Його організовував комбінат. Але вже сама думка про море та пляж зникає у жалюгідній кімнатці. Старша пані потребує значно більше допомоги, ніж може дати Ольга Роман. Вона потребує постійного догляду. У неї вже давно нема сили тримати квартиру в порядку. Відвідувач це не лише бачить, але і відчуває на запах.

Вона – наш янгол-охоронець

Віра Черкесова зі сльозами на очах прощається з медичною сестрою. «Вона мені неначе сестра», - каже 77-річна про 71-річну. На обличчі Ольги Роман пробігає усмішка.

Після 20 хвилин пішої ходи на неї чекатиме ще більша винагорода. Тут працівниця Червоного Хреста піклується про подружжя. 74-річний пан потребує допомоги після інсульту. 



Але перш за все він хоче розповісти німецькому журналістові, яка чудова його медична сестра Ольга Роман. «Знаєте, вона - просто янгол-охоронець. Справжній, надійний, мудрий», - каже Володимир Колодів. Колишній інженер говорить це абсолютно серйозно.

На вулиці за дверима чекають нас сніг та ожеледиця. Німецький журналіст, що супроводжує у цей день пані Роман, таки опиняється на землі. Медична сестра Ольга Роман швидким кроком підходить до нього. Обличчя сповнене турботи: «Вам не боляче? Все гаразд?» - питає 71-літня медична сестра і допомагає підвестись.

   Фото – автора статті

  Тілль Майєр,

   німецький журналіст, волонтер Німецького Червоного Хреста

  Переклад з німецької - Божени Козакевич

 Оригінал - http://www.spiegel.de/politik/ausland/ukraine-viele-ukrainische-rentner-leben-in-bitterer-armut-a-881043.html


 

Переглядів: 710 | Додав: Олекса
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Середа, 05.08.2020, 23:08
Webmoney
E957042746057 U511828258153 Z226274508252 R134004408733
Меню сайту
Форма входу
TRANSLATE
Наші друзі
catalog.red-cross.org.ua redcross.org.ua lviv.medprof.org.ua meduniv.lviv.ua www.icrc.org/rus www.drk.de
Календар
Архів записів
Наше опитування
Звідки Ви довідались про наш сайт?
Всього відповідей: 331
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Iv. Stepura © 2020