АВАРІЯ, ЯКУ НЕ ЗАБУТИ

Ще один рік віддаляє нас від трагедії, яка спіткала

Україну того квітневого дня 1986 року.

                                                                                         На знімку:  почесна варта біля Пам‘ятника героям

                                                                                                                     та жертвам Чорнобиля у Львові

                                                                                                                                                 Фото: Р.Балука

В той час, коли країни Європи били на сполох, сповіщаючи своїх громадян про жахливу аварію на Чорнобильській атомній електростанції, українці писали лозунги, в яких прославляли мир, працю, травень та епохальний розум, честь і совість КПРС. Адже мала відбутися традиційна Першотравнева демонстрація. І вона відбулася у столиці, в численних містах і селищах України. Відбулася в той час, коли на вулицях і площах деяких міст дозиметри зашкалювали… Москва і Київ мовчали. Партійне і державне керівництво боялося, що інформація про аварію викличе небачену суспільну паніку і хаос. Було сподівання, що наслідки аварії вдасться швидко ліквідувати. Лише через кілька днів, коли став зрозумілим реальний масштаб катастрофи, народ було офіційно інформовано, що сталася аварія на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС. Одразу ж розпочалася мобілізаційна робота по створенню добровільних загонів, які мали ліквідовувати наслідки аварії.

Відповідне розпорядження тоді отримало і керівництво Пустомитівської центральної районної лікарні.

- Якщо чесно, то особливого бажання чи ентузіазму їхати у Чорнобиль, напевно,ні в кого не було – згадує тепер Марія Кіпран. - Хто, хто, а медики добре знали й розуміли, як згубно діє радіація на людський організм.

Але комусь треба було це робити. Разом з тим у кожного було розуміння, що наслідки аварії треба ліквідовувати якнайшвидше, бо затяування буде обертатися щораз більшою бідою.

 - З перших днів травня група з дев’яти медпрацівників нашої лікарні приступила до роботи у Поліській районній лікарні. На нас був покладений обов’язок організувати евакуацію людей.

Заквартирували у дитячому садочку, який був виселений ще до нашого приїзду, розповідає Марія Василівна.

- Персонал лікарні працював круглодобово. Чи не щоденно довелося виїжджати у Прип’ять. А це за 7-11 кілометрів від реактора. З Прип’яті вдалося евакуювати практично усіх мешканців. Чого не можна сказати про довколишні села. Люди вперто не хотіли покидати свої домівки, ховалися. Ми возили у київські лікарні потерпілих з променевими опіками.Найбільше серед них було членів вертолітних екіпажів, шахтарів, пожежників. З вертольотів скидували спеціальну суміш безпосередньо на реактор, отож за кожен виліт екіпаж отримував величезну дозу радіаційного опромінювання. Не меншу дозу отримували і шахтарі, які прокладали у розвалинах проходи до реактора. А що вже говорити про пожежників…

- Після кожного чергування нас чекали водні процедури. Опісля проходили дозиметричний контроль. Про отримані дози ніхто конкретно нічого не казав. Це можна було лише прочитати з виразу обличчя контролера. А весь наш захист – то були традиційні білі халати та лицеві маски-пов’язки. Донині так і не знаю, яку дозу загалом довелося мені там «хапнути». Бо замість тижня, у тридцятикілометровій зоні перебувала сімнадцять днів.Тепер часто мучить щитовидна, ноги болять так, що заледве ходжу. Але ще живу…Чому так кажу? У нашій команді з районної лікарні було дев’ять чоловік. Четверо, за час що минув, відійшли у потойбічний світ. У мене 52 роки медичного стажу Отримую звичайну пенсію. До неї такі додатки: ліквідатор першої категорії, інвалід третьої групи, п’ятдесятивідсоткові пільги при сплаті за комунальні послуги. Нині важко назвати достеменні цифри, скільки ліквідаторів померло внаслідок радіаційного опромінення, скільки їх ще живе і бореться з важкими недугами, скільки народилося дітей через це з патологічнимивідхиленнями. Сталося так, що вони тепер у різних країнах. Дорогою ціною заплатили українці, і не тільки, за дешеву атомну електроенергію. Потерпіли не лише люди, але й рослинний і тваринний світ, затрачено величезні кошти на спорудження саркофагів укриття. Але і це ще не все. Бо загашено полум’я. А під товщею бетону все ще тліє жар. Процес розщеплення триває…

В.Василечко

Оригінал статті –

 http://pustomyty-rada.gov.ua/gazeta%20golos%20narody/16.pdf

Довідка:

За даними Львівської ОДА, на Львівщині кількість потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи становить 9 313 особи. Водночас за інформацією управління Пенсійного фонду України у Львівській області, кількість інвалідів-чорнобильців в області становить 4,5 тис. осіб.