Товариство Червоного Хреста Личаківського району
ГоловнаРеєстраціяВхід
Головна » 2013 » Червень » 5 » У Львові полковник у відставці, доктор технічних наук, винахідник Олександр Аранович відзначив 100-річчя
21:43
У Львові полковник у відставці, доктор технічних наук, винахідник Олександр Аранович відзначив 100-річчя

ПОДВІЙНА ПЕРЕМОГА


  В останній день весни, 31 травня, свій 100-й за ліком день народження 

  відзначив мешканець Франківського району Олександр Аранович. Відтак, за 

  традицією до уродинника із привітаннями завітали працівники управління 

  соціального захисту Львівської міської ради й вручили 1 тис. грн, яку

  виплачують з бюджету міста.  







Про це повідомляє прес-служба Львівської міськради.

Відомо, що Олександр Аранович є уродженцем Запорізької області. З 1941 до 1945 року воював на 10 фронтах. 

Танкіст. Отримав три поранення. Отримав 40 бойових нагород, з них 10 бойових орденів, 30 медалей. Полковник у 

відставці.


Фото - з газети "Народна армія"

Джерело - http://zik.ua/ua/news/2013/06/05/412483


ПІСЛЯСЛОВО:

Будучи  майже все своє життя військовим, Олександр Аранович тісно співпрацював з Червоним Хрестом, і на фронті, і у мирний час. Тож коли прийшла пора подвійного ювілею у його життя, стало питання як привітати знатного  львів'янина. Валентин Мойсеєнко, голова ЛОО ТЧХ України,  передав  у Департамент праці та соціального захисту ЛОДА для нього 18 пляшок з гелем для душу на загальну суму 360 грн, 

Уривок із статті у газеті «Народна армія»

«Бойовий шлях Олександр Аранович розпочав ще на Фінській війні. З першого до останнього дня пройшов Велику Вітчизняну війну. До Великої Перемоги пройшов шлях від Москви до Праги, закінчив війну на посаді командира танкової бригади. Нагороджений чотирма орденами Вітчизняної війни, з них — двома І ступеня.

На його парадному мундирі три ордени Червоної Зірки, а загалом 10 бойових орденів та більше 30 медалей, заслужених хоробрістю, завзятістю, силою волі, потом і кров’ю. Важкі контузії та поранення не оминули його, та попри все він і зараз у строю.

Доктор технічних наук, у свої сто років запатентував кілька вдосконалень та винаходів для тренажерів бронетанкової техніки і авіації.

У великій кімнаті квартири відразу ж впадає в очі картина. На ній з люка танка ІС-2 визирає офіцер, полковник. Він дивиться на палаючий неподалік німецький «Тигр».

«Це - я, а це мій «Йосиф Сталін» під номером №037, - каже господар, впіймавши мій погляд. - Цю картину я намалював сам на спомин про Львівсько-Сандомирську операцію.

Поряд на антресолі стояв бінокль. Як з’ясувалося, трофейний, німецький — мовчазний свідок тієї страшної війни і запеклих танкових баталій. А на журнальному столику - підготовлені для бесіди фотографії, старі вирізки з газет та документи.

- Я народився до Першої світової війни, у 1913 році, у місті Мелітополі. З давньогрецької - у Медовому місті тоді ще Таврійської губернії. Мій батько був інженером, закінчив Томський університет у Сибіру, факультет залізобетонних конструкцій. Саме він навчив мене писати і читати та прищепив любов до конструювання. Вже у три з половиною роки я тримав у руках молоток і знав його призначення. До речі, коли генерал Брусилов готував свій відомий прорив, він знайшов батька і поставив йому завдання посилити штольні під землею так, щоб їх не засипало від проходження на поверхні важкої техніки. Батько впорався із цим завданням: тисячі солдатів через підкопи пройшли в тил ворога, - розпочав спогади з цікавого сімейного факту Олександр Григорович.

Згодом він і сам піде стопами батька, вступивши на інженерно-механічний факультет Харківського інституту залізничного транспорту. Потім була армія, присвоєння першого офіцерського звання і вступ у 1938 році до Військової академії моторизації та механізації в Москві (згодом Академія бронетанкових військ). Ще студентом наприкінці 1939 року його відправляють на радянсько-фінську війну. Перша посада — командир взводу, основний вид зброї — танк Т-35. Важкий, двоповерховий, п’ятибаштовий — цей танк містив 12 членів екіпажу. Вже на цій війні Олександр Григорович удостоюється першої вагомої нагороди — ордена Червоної Зірки. У цьому локальному конфлікті отримує легку контузію і лікується в госпіталі. За участь у війні та відмінне навчання після закінчення академії йому присвоюють звання «капітан». Попереду в нього ще значно страшніша війна... Велика Вітчизняна!

Обстріл Москви у 1941-му зупинили...

Її він розпочав, обороняючи Москву...

У перші дні жовтня 1941 року під Москву прибула 21-ша танкова бригада 30-ї армії, сформована в місті Владимир. 14 жовтня ворог захопив місто Калінін. І з цього напрямку розраховував штурмувати Москву.

«У другій половині листопада мене викликали до штабу бронетанкових військ і наказали очолити невеличку групу танків БТ-7 з мотопіхотою. Наше завдання - розгромити колону важких далекобійних гармат у районі населеного пункту Лотошино. Для того щоби виграти час і не дати ворогу розвернутися для відбиття атаки, я наказав перевести танки на колісний хід. І лише наблизившись до ворога, дав команду: «Танки на гусеничний хід!». З висотки було видно, як артилерійські тягачі, колісно-гусеничні бронетранспортери, в яких розміщувались гарматні розрахунки та боєприпаси, зупинились і наче завмерли. Підійшовши ще ближче, дав команду відкрити вогонь. Гітлерівці розбігалися, залишаючи поранених і непритомних. Взятий у полон старший лейтенант Ріхард Шульце повідомив, що це була осадна артилерія для обстрілу Москви. На карті вогню вказувалась послідовність цілей: Кремль, ЦК ВКП(б), Рада народних комісарів тощо, - розповів фронтовик.

На жаль, після успішного бою одразу налетіли ворожі пікіруючі бомбардувальники. Олександра Григоровича було важко контужено бомбою, скинутою з Юнкерса-87. Після лікування у госпіталі він знову потрапляє на передову. Тепер уже у званні майора і на посаду заступника командира 167-ї танкової бригади.

Під час Курської битви встояв проти «Тигрів».

У боях за Відень подолав укріплену лінію оборони.

Потім був Харківський наступ, а після нього - важкі бої під Сталінградом. Тут танкова бригада отримала наказ: атакувати лівий фланг противника групи армій «Б», пройти бойові порядки гітлерівців і з’єднатися з військами 62-ї армії в районі Орловки. З чотирьох танкових батальйонів у складі радянських Т-34 і англійських «Валентайнів», а також моторизованого батальйону та танкової розвідувальної роти на Т-70 з прориву у стик між 64-ю та 62-ю арміями вийшли тільки 7 танків. І в одному з них - мій співрозмовник!

Замість бригади був сформований 237-й танковий полк. У його складі вцілілі бойові побратими наприкінці 1942-го громили оточену армію фельдмаршала фон Паулюса. А на початку 1943-го проривали блокадне кільце навколо Ленінграда. Потім була Курська битва. На ділянці фронту особовому складу полку протистояла танкова дивізія з майже 200 «Тигрів», «Пантер», Т-4 та самохідних установок «Фердинанд». Останню, яка вважалася «винищувачем танків», адже прицільно вела вогонь з відстані 2 км, успішно знищив екіпаж майора Арановича. За бої на Курській дузі офіцер був нагороджений двома орденами Вітчизняної війни - І та ІІ ступенів.

Він визволяв Україну, Білорусію і Польщу, штурмував Будапешт та Відень. Бій на підступах до столиці Австрії і досі перед очима Олександра Григоровича.

- Німці зосередили тут чималі сили, створили декілька укріплених рубежів. Спочатку в наступ пішла 39-та танкова бригада 23-го танкового корпусу. Дійшла до протитанкового рову і зупинилася, розстріляна німецькою артилерією. Загинуло все командування частини. Настав час іти нашій 3-й танковій Чаплинсько-Будапештській бригаді, де я був заступником командира, - пригадує полковник у відставці Олександр Аранович. - Нас викликав до себе командир 23-го танкового корпусу, Герой Радянського Союзу генерал-лейтенант Олексій Ахманов і запитав: «Які є пропозиції для успішного подолання земляних ровів?» Я підвівся і сказав: «У трьох танків пошкоджені башти. Їх треба зняти, а на цьому місці змонтувати платформи з каркасу швелерів та кругляку. Таким чином у нас будуть мостові танки».

Пропозицію визнали слушною. Коли все було готово, комкор підійшов до Арановича і промовив: «Твоє дітище, ти й сідай за важелі і заїжджай у перший рів!». Дорогою до протитанкового рову в танк сміливого і винахідливого офіцера влучило декілька снарядів, які збили на лобовій броні приварені траки. І все ж таки танк успішно спустився в рів. По ньому відразу пройшли інші, зокрема два мостових, які так само по черзі «сіли» в другу та третю траншеї. Завдяки цій військовій кмітливості 23-й танковий корпус успішно виконав бойове завдання.

Особистий рахунок — 12 ворожих танків та літак

Велика Вітчизняна війна закінчилася для Олександра Григоровича у Празі. 9 травня 1945 року місто було повністю очищене від фашистських загарбників. На посаді командира танкової бригади орденоносець Аранович святкував Велику Перемогу. За роки війни у боях полягло чимало його товаришів. Було понівечено не один танк, яким він керував. За цей час він опанував радянські БТ-2, БТ-7, Т-34, ІС-2, англійські «Валентайн» та «Черчілль», американський «Генерал Шерман» тощо. На його особистому рахунку — 12 знищених ворожих танків та підбитий літак-розвідник. Він з тих ветеранів-фронтовиків, хто ціною здоров’я і з ризиком для життя метр за метром долав пекельні дороги війни до Перемоги. Не ховався за спини товаришів, а був першопрохідцем, неодноразово дивлячись смерті в обличчя.

Командування високо оцінило його командирські здібності під час війни. У 1946 році полковник Олександр Аранович був призначений на посаду заступника командувача бронетанкових військ 3-ї Ударної армії і відряджений у місто Магдебург. Тут, у Німеччині, він зустрічався з головнокомандувачем Групи окупаційних військ у Німеччині маршалом Георгієм Жуковим. А в 1948 році вів танковий полк до Демаркаційної зони між СРСР і США. Це вже був час «холодної війни» між колишніми союзниками по коаліції.

...Про бойовий шлях, хитросплетіння долі, солдатську доблесть та честь полковника у відставці Олександра Григоровича Арановича можна написати не одну книжку. Його післяармійське життя не менш цікаве і насичене. Він - заслужений винахідник, доктор технічних наук, десятки років займався науковою працею та викладацькою діяльністю. У нього 78 років трудового стажу, а з фронтовими — всі 90! Веде активну громадську діяльність, зустрічається з молоддю, відвідує Львівську міську Раду ветеранів. Він і зараз на передовій. Таким життям можна лише пишатися. І, безумовно, побажати шановному ветерану і майбутньому ювіляру найголовнішого — міцного здоров’я і ще довгих років життя! Віват, Олександре Григоровичу»!

Віталій СТЕЧИШИН,

«Народна армія».

 

 

Переглядів: 424 | Додав: Олекса
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Субота, 22.07.2017, 09:53
Webmoney
E957042746057 U511828258153 Z226274508252 R134004408733
Меню сайту
Форма входу
TRANSLATE
Наші друзі
catalog.red-cross.org.ua redcross.org.ua lviv.medprof.org.ua meduniv.lviv.ua www.icrc.org/rus www.drk.de
Календар
Архів записів
Наше опитування
Звідки Ви довідались про наш сайт?
Всього відповідей: 300
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Iv. Stepura © 2017Хостинг від uCoz