Товариство Червоного Хреста Личаківського району
ГоловнаРеєстраціяВхід
Головна » 2013 » Липень » 23 » Вісті від білоруського мандрівника В.Ніколіса: уривок з його першої книги про піший похід з Мінська у Псков
09:07
Вісті від білоруського мандрівника В.Ніколіса: уривок з його першої книги про піший похід з Мінська у Псков

ВІДХІД. Розділ І.


Нещодавно завершився черговий марафон білоруського мандрівника Вадима Ніколіса, в ході якого він наодинці, йдучи пішки, за місяць подолав відстань від Мінська до Пскова. Своїм вчинком мандрівник вирішив привернути увагу сучасників до ідей гуманізму і милосердя. Бо саме у цьому 2013  році світ відзначає 150-річчя заснування Червоного Хреста, волонтером якого є і Вадим зі шкільної лави.

 


Завершивши свій піший марафон, волонтер вирішив не зупинятися на малому. Зараз він почав писати книгу, в якій у художній формі розповість читачам про пригоди, які трапилися з ним у дорозі. Сьогодні ми представляємо вашій увазі уривок з першого розділу цієї книги, який Вадим Ніколіс назвав «Відхід»:

«Будь-яка ідея починається з короткої думки, яка наче іскра, може розпалити пожежу, якщо потрапить в сухий хмиз. І цей вогонь, ця реалізована ідея, якщо її причиною була добра думка, здатний нести людям тепло любові, справедливості та милосердя. Якщо ж на початку був злий порив, то цей вогонь здатен перетворитися в пожежу, в полум'ї якого згорить сама людина, як першопричина. Такий закон Всеблагого, що створив Всесвіт, наділивши її кармічеським принципом, заснованим на прогресі в добрі і відплаті за зло. І хто у всіх своїх думках і вчинках дотримується  його, той ніколи не програє, але знайде задоволення і тріумф. Всі ті, хто невблаганно дотримувалися причинно-наслідкового закону Всесвіту, надихали його своїм теплом і любов'ю, ставлячись з пошаною до всіх живих істот, нам сьогодні відомі, як Учителі Людства, що знайшли своє вище покликання у службі саме добру і справедливості.

Багато хто думає, що не має відповідних моральних якостей, щоб служити Абсолюту, як це робили Ісус, Будда, або мати Тереза. Тим самим люди, які так вважають, придумують собі відмовки, створюючи ілюзію причин, щоб не виконувати самі найпочесніші обов'язки любові і милосердя, закладені у буття самого сущого у Всесвіті. А для цього, як зазначав вище, треба всього -навсього одна… іскра, один позитивний порив, здатний подарувати вам полум'я, яке змінить все ваше повсякденне життя, наповнивши його свідомим змістом.

Виконуючи навіть звичну роботу, але вкладаючи в кожну з них атом любові, тим самим перетворимо себе і через себе, весь інший світ. І чим більше людей буде сповідувати цей принцип, тим швидше Священна Імперія справедливості і гармонії, отримає реальні обриси у нашому забрудненому спокусами і гріхами повсякденному світі.

Народження цієї іскри і є перша ступінь посвяти в Орден служителів Священної Імперії. Вибір надано кожному, або йти вперед, до світла Всеблагого, або безглуздо обертатися в колесі буденності і розчарувань. Все починається з прийняття рішення та вибору шляху.

Я цей вибір зробив, поставивши своє хобі, на службу ідей справедливості та милосердя. Я мандрівник, шукач пригод. У списку моїх експедицій та марафонів, є перехід Білорусі зі сходу на захід в зимових умовах, річний перехід України, сходження а Памір, Заполярна експедиція, десятиденне перебування у зоні відчуження біля Чорнобильської АЕС. На цей раз я запасся спорядженням і продовольством, щоб вирушити пішки з Мінська до Пскова.

Це було весняний ранок. Мене розбудили яскраві сонячні промені, що світили просто в обличчя. Я встав з ліжка. Біля порога на мене чекав підготовлений напередодні рюкзак зі спорядженням і речами. Я прийняв душ, поснідав і надів свою польову уніформу. Мій розум вже переповнювали думки і плани про прийдешнє у марафоні, про його ефективність в досягненні поставлених цілей. Одягнувши на себе важкий рюкзак, я вийшов за поріг квартири, в яку повернуся вже не скоро. Відтепер моїм будинком буде гущавина лісу і поле. І це прекрасно! З досвіду минулих марафонів можу сказати, що життя на природі мені приносить набагато більше задоволення, ніж існування у кам'яних джунглях. Ліс для мене це щось, що володіє святістю, де все наділене душею, де за кожним деревом ховається лісовий дух, страж лісу. А що таке місто? Нагромадження спокус і фальші, купа скла та цементу, якими людина намагається відгородитися від навколишньої природи. Як це прекрасно усвідомлювати, що я довго не побачу Мінська!

Я вийшов з під'їзду, біля якого розмовляли два двірники, що мабуть мусолили чергові плітки про знайомих. Дув легкий весняний вітерець, що роздмухує волосся у перехожих жінок, що поспішають в таку рань на роботу за шматком хліба.

Швидким кроком, не озираючись, покрокував на північ: мені потрібно було покинути межі міста і вийти на трасу, а там вже зорієнтуватися і почати свій заповітний шлях у Псков. По дорозі мимоволі вглядався в обличчя людей, що зустрічалися мені. В них було щось спільне, не дивлячись на індивідуальні відмінності. Щось майже невловиме, але позначене печаттю повсякденності і рутини. Така поволока байдужості проявляється у тих, хто звик, як годинниковий механізм, день у день виконувати те, у чому не бачать глибинного сенсу, у тих, хто не знайшов свого призначення у суспільстві. Але задумаймося, якби до своєї повсякденності ці зустрічні перехожі додали зерно служіння Вищому Розуму і всім живим істотам у Всесвіті, то без сумніву вони стали би схожими на той безплідний кактус, на який пролився у пустелі дощ, і він спалахнув вогнем червоних квітів і став схожим здалека на червону троянду. І як троянда наповнює навколишній простір вишуканим ароматом, так і ці люди, своїми справами і прикладом, перетворювали би все навколишнє, своїх близьких, колег, сусідів, друзів, знайомих, а далі весь світ, на благородних лицарів добра і милосердя, бо все взаємопов'язано і потоки енергії, мисле форми, передаються від однієї душі до іншої. І тоді вони б не виглядали настільки сумно і сіро, бо внутрішній вогонь спонукав би їх на абсолютно нові справи і підкорення незвіданих вершин, тим самим беручи участь у процесі невпинної еволюції.

Ліворуч від дороги я побачив магазин, поруч з яким, в таку ранню годину, стара просила милостиню. На вигляд вона не була схожа ні на шарлатанку, ні тим більше на алкоголічку, скоріше на бездомну, з якою жорстоко обійшлося життя. Так, для більшості людей вона всього лише об'єкт презирства, який опинився на узбіччі соціального відбору, з причини старечої немічності, можливо помилок минулого, яких вона зараз вже й не згадає.

Як правильно мені було вчинити в цій ситуації, допомогти їй, щоб у неї сьогодні була їжа, або пройти повз, тим самим дати можливість відпрацювати карму, причинно-наслідковий зв'язок?

Я на мить задумався. Рішення прийшло несподівано: замість купюри, на яку бездомна сподівалася, я простягнув їй візитку з координатами співробітника Червоного Хреста, з яким кілька років був добре знайомий і надавав разом з ним допомогу у догляді за людьми похилого віку та в проведенні інших благодійних заходів.

 Може хтось вважатиме це за жорстокість, але зробивши такий вибір, я дав їй можливість періодично отримувати допомогу від цієї організації, якщо вона її потребуватиме. Магазин, поряд з яким сиділа ця нещасна, мало чим відрізнявся від таких же магазинів, що знаходяться на околиці міста, три відділи і дві продавщиці, одна з яких "розривається" між винно-горілчаним відділом і бакалією. Купивши упаковку сірників і вийшовши з магазину, я вже не побачив цієї старої, начебто  її і не було тут ...

Приватний сектор, поряд з яким знаходився магазин, здавався мені найкращим місцем для життя в місті. Немає суєти і шуму, характерного для центру, або районів з багатоповерховими будинками. Вдалині, вже виднілася заповітна кільцева дорога, що оперізує Мінськ, наче пояс парубка. За її межі мені і потрібно вирватися, щоб почати мандрівку до заповітної мети у цій складній, але, по всьому видно, цікавій подорожі.

Через якусь годину-другу величезний Мінськ зменшився, притих, і перетворився нарешті у жирну риску на горизонті, яку я залишав за своєю спиною, вступаючи у царство покажчиків напрямку і нескінченного потоку машин. Мені залишилося тільки звірити маршрут по карті і з іменем Бога розпочати свій шлях на Псков».

 (Переклад  з рос. мови О. Апостолюка)

 Оригінал уривку з Книги В.Ніколіса розміщено за адресою - http://www.proza.ru/2013/07/23/145

 

Фото – з фотоархіву В.Ніколіса

Ксенія Прокопенко,

Прес - секретар Вадима Ніколіса, м.Мінськ

 

Довідка:

Про Зміст Книги В. Ніколіса «Мій шлях до добра і милосердя», з Передмовою до неї, а також про пожертви, які можна для її видання зробити, див. на стор. - http://lviv-redcross.at.ua/blog/2013-06-21-1807

 

Переглядів: 431 | Додав: Олекса
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Четвер, 21.09.2017, 16:57
Webmoney
E957042746057 U511828258153 Z226274508252 R134004408733
Меню сайту
Форма входу
TRANSLATE
Наші друзі
catalog.red-cross.org.ua redcross.org.ua lviv.medprof.org.ua meduniv.lviv.ua www.icrc.org/rus www.drk.de
Календар
Архів записів
Наше опитування
Звідки Ви довідались про наш сайт?
Всього відповідей: 301
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 3
Гостей: 3
Користувачів: 0
Iv. Stepura © 2017Хостинг від uCoz