ГОСТИННІ  КАРПАТИ

     Минулої суботи сім’я студентів Артур та

     Анастасія Бондарчуки із 13-місячною донькою

     Мирославою переїхали до бабусі в Сергії,

    втікаючи від війни з рідної домівки у Слов’янську.

З подружжям прибули брат Іван, який закінчив навчання у 7 класі та їхня кума, молода дівчина Катерина Брільова. Біженці кажуть, що перебратися на Путильщину їх вмовили батьки. Люди надіються, що за місяць-два ситуація стабілізується і вони повернуться додому.

 Чому зі Слов’янська втікають люди? Яка нині ситуація в місті? З чого почався конфлікт і хто веде воєнні дії на українській землі? І, насамкінець, чи можемо ми зрозуміти та сприйняти думку жителів Сходу нашої країни? Про це та інше у розмові з донеччанами.

 - Яка зараз ситуація в Слов’янську?

 Анастасія Бондарчук:

- Ми живемо в епіцентрі всіх подій. Зі Слов’янська зараз майже нічого не залишилося. І вдень, і вночі стріляють, на будинки падають снаряди. Справжнє пекло почалося ще 2 травня. А коли розбомбили сусідній будинок, батьки вивезли мене з дитиною і братом до бабусі в сусідню Миколаївку. Там пробули недовго, бо мені потрібно було повертатися, щоб проходити практику в місцевій лікарні, аби завершити навчання на третьому курсі, адже в майбутньому я стану медиком. Мій чоловік теж навчається і паралельно працює фельдшером в Донецьку. Останні тижні були нестерпними. Від безкінечної стрілянини й вибухів дитина постійно плакала. Безпеки в місті немає. Щодня до нашого відділення травматології поступали поранені від куль та осколків снарядів. Багато людей, в тому числі мирних жителів та дітей помирають. Одразу після практики батьки змусили нас нашвидкуруч зібрати речі й повезли до Харькова. Там ми звернулися до Червоного хреста, де нам дали нічліг, харчі, їжу та підгузки для дитини. Так прожили чотири дні, дочекавшись із Донецька Артура, мого чоловіка. Далі волонтери допомогли нам придбати квитки до Києва, а звідти – до Буковини. Дякувати Богу, доїхали мирно. По дорозі стоять численні блокпости, які розташовуються в наметах з окопами. Кілька разів нас зупиняли й перевіряли документи.

В Сергії ми приїхали тому, що тут живе моя бабуся Євдокія Степанівна Воробець. Путильщина мені подобається, тим паче, я щоліта гостювала тут на канікулах. Та ми надіємося, що за місяць-два ситуація стабілізується і ми повернемося додому. Адже потрібно продовжувати навчання й ростити доньку. Щодо самого Слов’янська, то життя там майже повністю паралізоване. У понеділок мали перекрити газ. Полиці магазинів напівпорожні. Соціальні виплати не проводять. Ми дуже хвилюємося за батьків, які не погодилися виїздити через догляд за житлом. У них залишився невеликий запас їжі та грошей.

 - Як мешканці Сходу країни бачать розв’язання збройного конфлікту?

 Артур Бондарчук:

- У простого народу є три вимоги до керівництва держави. Найперше – це децентралізація влади. В своїй області ми хочемо самі обирати владу. По-друге, наполягаємо на тому, щоб російська мова зберегла за собою статус регіональної. Й нарешті потрібно навести порядок з фінансами. На Донеччині розвинена важка промисловість, працюють численні шахти й заводи, а в підсумку наша область є дотаційною. Тобто з допомогою олігархів й нечистих на руку політиків усі гроші кудись «відпливають». А наші люди працюють тяжко, а більшість, щоб вижити зайнята на кількох роботах, а рівень життя дуже низький. Навіть помешкання набагато скромніші, чим тут, у Путилі. До того ж у нашому регіоні дуже погана екологічна ситуація. Ми також не хочемо, щоб ламали наше світосприйняття і свідомість. Наприклад, якщо наші діди здобули перемогу у Другій світовій з георгіївськими стрічками на грудях, то щороку на 9 травня ми хочемо носити саме ці стрічки, а не червоні маки, й святкувати День перемоги, а не День жалоби, як європейці.

- Чи визнаєте ви Порошенка Президентом України? Яке Ваше ставлення до попереднього глави держави Віктора Януковича?

 Артур Бондарчук:

- За що боролися, на те й напоролися. На зміну одного олігарха прийшов інший. А щодо Януковича, то не секрет, що на виборах його підтримали східні області. Ми покладали на нього великі надії, але змін на краще не дочекалися. Для всіх нас Янукович – це зрадник!

- Як Ви ставитеся до політики Путіна щодо України та військової агресії з боку Росії?

 Артур Бондарчук:

 - По телевізору говорять, що в Луганську, Донецьку, Слов’янську є російські військові. Насправді російського війська там немає, а є лише кілька добровольців, зустрічаються бойовики чеченської національності, але їх дуже мало. Всі вони є нерегулярними військами.

- Тоді хто і з ким воює?

 Артур Бондарчук:

- Місцеві жителі створили свої ополчення. Друга сила – це українські внутрішні війська. І є ще дуже агресивні й озброєні до зубів бойові батальйони, яких називають «Дніпро», «Азов» та інші, які, за словами людей, фінансуються олігархами. Між ополченцями й військовими Української армії зіткнення проходять, скажімо так, мирно. Розповідають, що коли дають наказ стріляти, то солдати з обох сторін вистрілюють боєприпаси у повітря, щоб не вбивати і не проливати кров. А ось батальйони ведуть себе жорстоко. Одного разу чоловік перекрив їм дорогою власним легковим автомобілем. Так бойовики на БТРі його розтрощили напролом. Мирні жителі лягають на дорогу, щоб завадити їм проїзд, а вони стріляють на поразку. Часто ґвалтують дівчат і жінок.

- А яке ставлення донеччан до солдатів Української армії?

 Анастасія Бондарчук:

- Їх дуже шкода. У них дуже погані умови перебування. Не мають ні житла, ні їжі. Часто українські солдати йдуть допомагати бабусям на городи, щоб потім ті дали поїсти. Аби вижити, солдати самі на полях садять картоплю, буряк, моркву, іншу городину. Як людей, їх дуже шкода і, водночас, страшно, адже вони військові.

 Р. S. Біженці з Донецька прибули на Путильщину в суботу 14 червня. В понеділок вони звернулися до голови райдержадміністрації з проханням допомогти їм влаштуватися на роботу, щоб мати змогу прокормити себе та дітей. Михайло Ямницький закликає всіх небайдужих допомогти молодій сім’ї матеріально й фінансово. Анастасія Бондарчук каже, що тікаючи з гарячої точки, взяли найнеобхідніше для себе та донечки Мирослави. Проте, дитині потрібні підгузки, засоби гігієни, їжа. Тому будуть раді будь-якій допомозі.

 Оксана Порох

Фото – bukpravda.cv.ua

Джерело:

http://bukpravda.cv.ua/news/oblast/item/17142-біженці-зі-слов’янська-поселилися-на-путильщині-у-сергіях.html#.U6ao2Zbguuk