КРОВ ЛЮДСЬКА – НЕ ВОДИЦЯ

Що таке бойові дії у зоні АТО буде не зрозуміло

доки не переступиш поріг первинного 

осередку ТЧХ у Військово - медичному клінічному

центрі Західного регіону у Львові. Очолює його

багато років підряд досвідчений медик, а водночас

і військова особа, старшина військової служби за

контрактом, головна медична сестра Центру

Леся Степанівна Шеремета (на знімку - крайня зліва ).

В осередку налічується 300 членів - лікарів, медичних сестер, фельдшерів, молодших медичних сестер. Вони самовіддано працюють над завданнями, які стоять перед Червоним Хрестом. Леся Степанівна зазначає: «Кожний пацієнт, а тим більше поранений солдат,   сподівається не лише на своєчасну  висопрофесійну медичну допомогу, а й на чуйне, уважне ставлення до себе медичних працівників, на їх чесність,  порядність, терпеливість, безкорисливість. 

Колектив Центру активно бере  участь у заходах Червоного Хреста. Їм ніколи по кілька разів не треба нагадувати про те, щоб придбали марки Товариства «Членський внесок», а якщо потрібно - стати донорами крові для поранених.

Днями, у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону розпочали створення бази волонтерів-донорів. Її актуальність зумовлена тим, що до медичного закладу тепер поступають поранені військовослужбовці і добровольці із зони АТО. Поки що у Центрі на лікуванні знаходиться 30 бійців, котрих із зони бойових дій скерували у Львів на лікування.

Серед них водій Микола Синчук. Сам з Волині. З с. Бужанка Іванчівського району. У молодості служив майже рік в Афганістані начальником пункту паливо - мастильних матеріалів. Не раз був під обстрілом. Тепер, коли почався у Києві Майдан, провів на барикадах 2 місяці. А перемогла Революція Гідності, записався добровольцем у батальйон «Айдар» і вирушив на війну з бандитськими формуваннями на сході України. «Як вилікуюся, знову повернуся у стрій», - не вішає носа бадьорий волинянин.

Сусідом по палаті у пораненого водія з Волині є кадровий офіцер батальйону «Айдар» Іван Венгрин. Йому всього 22 роки, але за спинами солдатів не ховався, тому і лежить зараз на лікарняному ліжку з важким пораненням.

Лікує бійців із зони АТО т.в.о. начальника клініки ушкоджень, майор медичної служби Валентин Ігорович Медзин. Крім ліків, переконаний він, пораненим  потрібний не лише спокій, режим, правильний догляд, але і віра у швидке одужання.  

Цю віру у пацієнтів не раз вселяє Леся Шеремета. Добре слово підтримки і розради, засвідчує лікарська практика, високо цінуються пораненими бійцями.

Велику радість пацієнтам створюють відвідини родичів, друзів, знайомих, а також членів благодійних організацій, чи просто людей, що хочуть проявити своє почуття милосердя, як ось група студенток Львівської національної музичної академії ім. Миколи Лисенка, котрі прийшли провідати поранених і принесли їм подарунки, закуплені у складчину на студентську стипендію. 

Щастям світяться очі у Андрія Бондарука, також пораненого бійця батальйону «Айдар», котрого прийшов провідати однополчанин і дружина Наталія. Дома у них на Волині у с. Обеніжим Турійського району залишилося троє синів. Вони з нетерпінням чекають, коли батька вилікують і він приїде нарешті до них у відпустку.

Скільки пацієнтів, стільки життєвих історій. Медики сподіваються, що нових пацієнтів їм не доведеться приймати десятками, але за потреби зможуть розмістити до 600 осіб.

І як би не прославляли бойові дії у зоні АТО, вони не варті того, щоб гинули там, або ставали каліками, кращі сини Вітчизни. Мирний шлях врегулювання конфлікту, закладений у Програмі Президента П.Порошенка, дуже правильний і гуманний. І хоч у народі кажуть, що за одного битого, двох небитих дають, залишимо цю приказку для гумору і молодечих жартів, а сконцентруємо всі свої сили і помисли на тому, щоб на нашу землю прийшли мир і спокій. Адже кров людська – не водиця. Її треба берегти всіма доступними способами.

Фото – автора

Ірина Апостолюк,

голова Личаківської РО ТЧХ м. Львова