МИЛОСЕРДЯ  ЙШЛО  ПОПЕРЕДУ

Бесарабський критий ринок у Києві

побудований на кошти Лазаря Бродського

Знаменитий підприємець і меценат народився 26 серпня 1848 року в Златополі (нині у складі Новомиргорода Кіровоградської області) в сім'ї великого цукрозаводчика і купця I гільдії.

«Шановний добродію Ізраїлю Марковичу! - Писав його батькові міністр фінансів Микола Бунге 26 лютого 1885. - Государ імператор всемилостивий зволив присвоїти Вам звання радника з комерції. Вітаю Вас з такою монаршої милістю і прошу прийняти запевнення в моїй повазі і відданості».

Лазар Ізраїлевич не був старшим сином, а тому не збирався ставати на чолі цукрової імперії, створеної батьком. Проте кінець 1880-х змінив його плани: в 1887 році потрапив до божевільні старший брат Лазаря - Іона. Наступного року помер батько, а в 1889-му - молодший брат Соломон також пішов з життя. 41-річному Лазарю, старшому з двох братів, що залишилися, не залишалося нічого іншого, як очолити засноване його батьком Олександрівське товариство цукрових заводів зі статутним капіталом 20 млн руб.

До складу цього найбільшого об'єднання входили три рафінадних заводи і десять заводів, що виробляли цукор-пісок. У сукупності вони щорічно виробляли 2 млн пудів цукру-піску (32,8 т) і 5 млн пудів рафінаду (близько 82 т).

                                           Вихід з глухого кута

   Ставши біля керма цукрової імперії, Лазар Бродський виявився одним

   із  найзаможніших людей на території сучасної України. За його активної

   участі було створено Всеросійське товариство цукрозаводчиків. Він

   зайнявся у ньому створенням дослідних полів для проведення  досліджень

   з питань технології вирощування цукрових  буряків. Такі поля

   організовувалися на базі провідних підприємств галузі.

Крім того, кваліфіковані агрономи тут вели також пошук оптимального внесення добрив, що дозволило б отримувати більш високі врожаї. Проблему врожайності вдалося вирішити, але тут же, як наслідок, виникли інші труднощі - перевиробництво цукру і падіння цін на нього. Уряд прийшов на допомогу, ввівши повернення з акцизу коштів за експортований цукор.

Також була встановлена ​​спеціальна премія - 1 рубль за кожен пуд, що вивозиться на ринки азіатських країн. Однак урядові заходи не розвантажили внутрішній ринок, ціни продовжували знижуватися. І тоді Лазар Бродський запропонував створити цукровий синдикат з найбільших представників галузі.

Серед  своїх

Монопольне об'єднання, запропоноване Бродським, переслідувало такі цілі: регулювання внутрішнього ринку за допомогою вивозу надлишків і завоювання зовнішніх ринків шляхом експорту за демпінговими цінами. Кожному цукровому заводу встановлювалася гранична норма виробництва, а надлишки необхідно було вивезти за кордон в стислі терміни. Міністерство фінансів виділило синдикату кредит у розмірі 5 млн руб. Незговірливих колег члени синдикату  просто позбавляли кредитів, прирікаючи їх на серйозні збитки.

Монополісти швидко добилися результатів - ціни на внутрішньому ринку стали рости. Якщо при створенні синдикату пуд цукру в середньому коштував 3,40 руб., то через сім років - вже 5,70 руб. Після успішного порятунку галузі авторитет Лазаря Бродського в діловому світі став незаперечним.

Не цукром єдиним

Бродський, усупереч поширеним стереотипам, був не тільки цукрозаводчиком. Він володів також Тираспольською паперовою фабрикою, соляними промислами недалеко від Одеси, вугільними шахтами на Катеринославщині, Хамовнічеським пивзаводом в Москві.

У Києві, де підприємець постійно проживав з 1876 року, Лазар Ізраїлевич побудував найбільший в Російській імперії борошномельний паровий млин, який переробна 23 тис. пудів зерна на добу (приблизно 377 т).

До речі, на цьому млині починав трудову діяльність майбутній компартійний діяч Лазар Каганович. Наскільки хорошим він був вантажником, сказати складно. Зате відомо, що Каганович написав листа в адміністрацію, обурюючись неналежними умовами роботи, і підбив кількох колег підписати його. Призвідника звільнили ...

Бродський заснував і очолив «Друге Пароплавне товариство по Дніпру та його притоках», володів кількома прибутковими будинками, був найбільшим інвестором Київського електричного трамваю (йому належали дві третини основного капіталу акціонерного товариства), газових мереж та міської каналізації.

Його обирали гласним (депутатом) Міської думи, запрошували на наради до Міністерства фінансів (наприклад, при обговоренні питань подолання вугільного кризи). Бізнесмен отримав звання радника з комерції.

Підприємницька діяльність Лазаря Бродського отримала також широке міжнародне визнання. На Всесвітній виставці в Парижі в 1900 році він був удостоєний ордена Почесного легіону за високу якість продукції своїх заводів.

Щедрий філантроп

Про Бродського досі розповідають легенди. Наприклад, про те, як він видавав заміж одну з чотирьох своїх дочок - Клару. Дівчина мріяла, щоб в день весілля було багато снігу, але її одруження з бароном Володимиром Гінцбургом призначили на літо. Що робити? Бродський нібито наказав всю дорогу від дому до синагоги покрити вночі цукром. Вранці наречена виглянула у вікно і зойкнула ...

Чи справді мільйонер поступив саме так, сказати важко. Про його приватне життя взагалі мало що відомо. Він не любив пускати чужих людей у своє життя. А після смерті дочки Віри, яка померла від туберкульозу, замкнувся ще більше.

Втім, Лазар Ізраїлевич був одним з найщедріших меценатів свого часу. На власні гроші він створив у Києві Бактеріологічний інститут, протитуберкульозний санаторій у Пущі-Водиці, акушерську клініку, ремісниче училище, став одним із засновників і першим головою Товариства боротьби із заразними хворобами. Був ініціатором і одним із спонсорів будівництва в Києві Політехнічного інституту.

Допоміг заснувати Художньо-промисловий і науковий музей (сьогодні - Національний художній музей), Троїцький народний дім (нинішній Театр оперети), зробив солідні пожертвування Товариству грамотності, Київському Товариству Червоного Хреста, Товариству подаяння допомоги хворим дітям, Народному клубу, Київській Фундуклеївській жіночій гімназії.

І це тільки в Києві! А були ж ще й чоловіча гімназія в Златополі, та Інститут експериментальної медицини в Санкт-Петербурзі, і багато іншого.

Благодійність цукрового магната не залишилася непоміченою. Російський імператор нагородив його орденом Станіслава III ступеня.

Вдячні городяни У 1904 році Лазаря Ізраїлевича відправили на відпочинок в швейцарське місто Базель, де жила його дочка. У неї на руках цукровий король і помер від цукрового діабету, ледь відсвяткувавши своє 56-річчя ...

Через п'ять днів, 24 вересня, його тіло привезли до Києва. Того ж дня відбулося відспівування в хоральній синагозі, побудованій на кошти Бродського і названій в його честь. Фасад храму задрапували траурними стрічками, а над входом красувався напис на івриті: «Попереду нього простує милосердя».

Цукрозаводчика поховали в мармуровому склепі на Лук'янівському єврейському кладовищі. У жалобній процесії брали участь губернатор, командувач Київським військовим округом, міський голова і тисячі киян. Було надіслано понад 150 вінків, з яких десять - з чистого срібла.

Могила найбільшого філантропа, на жаль, не збереглася. Його вдова Сара Лур'є під час революції виїхала до дочки в Базель, де померла в 1920 році.

Киянам же і досі служать будівлі, побудовані на кошти Лазаря Бродського: Початкове технічне училище (нині Інститут електрозварювання ім. Є. Патона), Єврейська лікарня (Київська обласна лікарня), елеватор борошномельного парового млина (книгосховище Парламентської бібліотеки на Поштовій площі), Бесарабський критий ринок і багато інших споруд.

Автор - Станіслав Цалик

Фото - www.capital.ua

Джерело:

http://www.capital.ua/ru/publication/32080-o-krupneyshem-sakharozavodchike-i-filantrope-lazare-brod-skom#ixzz3Gc0Uc9rd