Товариство Червоного Хреста Личаківського району
ГоловнаРеєстраціяВхід
Головна » 2015 » Лютий » 17 » Сєверодонецький перинатальний центр зблизька
17:58
Сєверодонецький перинатальний центр зблизька

 

МАМИ  ІЗ  ЗОНИ  АТО

 

           

          Програми допомоги породіллям не могли врахувати майбутнього

          напливу вимушених переселенців

 

 

 

 

 

 

Майбутній мамі, яка наприкінці минулого року звернулася в Сєверодонецький перинатальний центр, ледь виповнилося 16. Разом із 19-річним чоловіком вони приїхали із зони АТО. 28 тижнів вагітності - і починаються пологи. Що робити? Керівництво місцевої лікарні, до складу якої входить перинатальний центр, домовилося з харківськими колегами. Щоправда, довезти юну породіллю сєверодончани зуміли тільки до Ізюма. Немає поки що в новому обласному центрі жодного власного реанімобіля. Раніше Сєверодонецьк за рангом не мав права на нього, тепер - ще не встигли обзавестися такою машиною. Але харківські колеги підоспіли в Ізюм, прийняли пологи і викликали свій реанімобіль з неонатологічною бригадою. Молода мама залишилася одужувати в Ізюмі, а немовля переправили в перинатальний центр у Харків. Зараз сім’я вже возз’єдналася. Всі здорові і щасливі.

 

Медики вишукують будь-які можливості, щоб допомогти немовлятам і молодим мамам. 

 

 

Ліжка не порожні

 

«Але на нашій території ця дитинка навряд чи мала б змогу вижити», - самокритично констатує завідуюча перинатальним центром багатопрофільної лікарні Сєверодонецька Ірина Теплова. І просить на всю Україну подякувати колегам зі Слобожанщини. За її словами, сьогодні, коли третій рівень надання медичної допомоги через конфлікт на Донбасі зник зі структури організації програми допомоги породіллям на Луганщині, тільки взаємодія з харків’янами дозволяє гарантувати життя і здоров’я матері та дитини в подібній екстреній ситуації.

 

Але самі сєверодончани, попри те, що місцевим пологовому відділенню і перинатальному центру офіційно не надано статусу обласного, роблять усе, що можуть, щоб допомогти жінкам при надії. Влітку стався ось такий випадок. Сєверодонецьк звільнили 22 липня, але бойові дії тривали в сусідньому Лисичанську. І вже 23 липня через Пролетарський міст, який з’єднує ці міста, бігли люди - в домашніх халатах і тапочках, хто в чому встиг вискочити. Стояла спека. Лунали вибухи: стріляли зі Смолянинова по Лисичанську, снаряди летіли через Сєверодонецьк. Але сарафанне радіо поширило звістку, нібито є гуманітарний коридор. Насправді ж його не було, та люди вже вискочили з підвалів. І не було їм шляху назад. Одна вагітна молода жінка перепливла Сіверський Донець, щоб опинитися в безпеці. До речі, буквально наступного дня вона вже в Сєверодонецьку благополучно народила.

 

Тільки за чотири дні, поки сєверодончани приймали у себе найперших переселенців, у вимушених гостей з Лисичанська народилося п’ятеро дітей. Усі живі та здорові. І це перші перемоги над скрутними обставинами, які під силу людяності.

 

«Сєверодончанки опинилися волею долі, по Божій волі, в спокійнішій ситуації, - визнає Ірина Теплова. - Правда, в липні минулого року ми також пережили бомбардування своєї жіночої консультації. І я була там саме в той момент, коли міни падали на подвір’я, тремтіла будівля, вилітали і дзвеніли вікна, а осколками відірвало шматок стіни в господарській споруді. Ми всі - тобто три десятки майбутніх матусь та медперсонал - ховалися в коридорі, де товсті стіни, подалі від вікон... Почався істеричний плач. Люди не знали, чи лягати на підлогу, чи краще сидіти, а може, бігти в лікарняний підвал? Ніхто з нас не розумів, що робити, адже бомбардування почалося раптово, до того ж мобільний зв’язок зник. Довелося заспокоювати всіх. Ці кілька годин здалися вічністю. Такий стрес не може не позначитися на здоров’ї майбутньої мами та немовляти».

 

На запитання, чи ведеться статистика, скільки майбутніх матусь з-поміж вимушених переселенців, Ірина Теплова відповіла, що десь п’ята частина загальної кількості тих, хто народив у Сєверодонецьку, - приїжджі. На кінець грудня це число вже перевищило 200 осіб, а всього пологів з початку минулого року близько однієї тисячі.

 

«Якщо врахувати, що за місяць у нас десь 115 пологів, то виходить, що два місяці наше пологове відділення працювало виключно на тих людей, які приїхали, - каже вона. - Є особливі складнощі у допомозі людям, які змушені були покинути рідні місця. Приміром, державне забезпечення. У медицині ніколи не дозволяли жодних надмірностей на кшталт розгортання додаткових лікарняних ліжок тощо. Бюджет завжди був куцим. А нині ситуація тільки ускладнилася. По-перше, нам ніхто нічого ззовні не дав на лікарню. Стверджую це зі слів головного лікаря. Тож тим, що виділяють для жителів Сєверодонецька, ми змушені (як і в родині) ділитися з приїжджими. Ми організували 10 місць для жінок з важкою долею, котрими згодом почали опікуватися соціальні служби. І повірте, ці ліжка не пустують».

 

 

 

 

У місті діє лікарняна каса, скористатися якою можна один раз. У даному контексті - за програмою допомоги під час пологів. Таку можливість надаємо і городянам, і приїжджим. Люди сплачують внесок, а потім у лікарню з собою нічого не беруть, крім одягу, коли прибувають на пологи. До речі, в постановах уряду від 1997 року визначено медичні послуги, які можуть бути оплачені, і в цих підзаконних актах пологи не внесені до ургентної допомоги.

 

«Придане» збирають медики

 

Звісно, є різні ситуації. Але ой як багато приїжджає жінок, у яких немає нічого, навіть одягу для майбутньої дитини! Це «придане» медики збирають самі - у кого що зі співробітників відділень знайдеться. Коштів на це немає, як не вистачає їх і на вирішення багатьох інших питань. Тепер так багато кажуть про гуманітарну допомогу. Недавно центр уперше отримав її від Міжнародного Комітету Червоного Хреста. Однак потрібно ще надто багато, адже Сєверодонецький перинатальний центр мимоволі став обласним.

 

Як пояснює Ірина Теплова, список того, що потрібно, - на п’яти аркушах. Головне це - кувези. Бо нових немає взагалі. Немає навіть пульсоксиметра. Це такий датчик, який надягають на пальчик новонародженого, щоб бачити на табло, як дитина сприймає кисень. Адже немовля може дихати через апарат, а його організм кисень не сприйматиме - тоді ймовірна асфіксія. Це дуже дорогий прилад. Сам апарат є, але оскільки датчик часто використовують, він швидко виходить з ладу, а коштує рівно стільки, скільки сам апарат - до 10 тисяч гривень. Центр таких грошей немає. А ось кількість породіль і немовлят, зокрема важких, тільки зростає.

 

«Активно стають на облік вагітні жінки, які зараз живуть у Сєверодонецьку, але місце їхньої постійної прописки це міста в зоні АТО, - розповідає Ірина Теплова. - Обласний перинатальний центр третього рівня акредитації залишився в Луганську. Він свого часу «висмоктав» із системи охорони здоров’я нашого краю все що можна. Ми нічого не отримували з обладнання, бо потрібна була концентрація коштів на його облаштування. І ми з розумінням ставилися до цього та з надією чекали, коли він запрацює. Відкрився - і почалася війна. Ми поважаємо колег, які залишилися там виконувати свій професійний обов’язок, але народжувати жінки прагнуть все-таки на території, підконтрольній Україні. Тобто там, де мир і порядок, і гарантія допомоги в повному обсязі. І можливість щасливого майбутнього для їхніх довгожданих дітей».

 

 

 

Фото - ukurier.gov.ua

Джерело:

http://ukurier.gov.ua/uk/articles/mama-iz-zoni-ato/

 

Переглядів: 214 | Додав: Олекса
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
П`ятниця, 20.10.2017, 11:37
Webmoney
E957042746057 U511828258153 Z226274508252 R134004408733
Меню сайту
Форма входу
TRANSLATE
Наші друзі
catalog.red-cross.org.ua redcross.org.ua lviv.medprof.org.ua meduniv.lviv.ua www.icrc.org/rus www.drk.de
Календар
«  Лютий 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
232425262728
Архів записів
Наше опитування
Звідки Ви довідались про наш сайт?
Всього відповідей: 301
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 3
Гостей: 3
Користувачів: 0
Iv. Stepura © 2017Хостинг від uCoz