НАЗАД  ДО  ПРИРОДИ

       Пенсiонер  повернувся назад до природи: залишив

       квартиру у мiстi і переселився… у землянку на

       хуторі, яку будував два роки.

"Ось моя лисяча нора", -  жартує Олександр Марин i запрошує оглянути незвичнi хороми. Двосхилий дах нiби вирiс iз землi. Зверху замiсть металочерепицi чи шиферу - клумба з квiтами. Фронтон облицьовано декоративним каменем. Усе зроблено з любов'ю i творчою думкою.

Заходимо до землянки. Простора - п'ять на три з половиною метри. Коридор, два вiкна та два лiжка, стiл, безлiч поличок, цегляна пiч i вентиляцiя. Стiни i дах зсередини обшито ОСБ-плитою.

"Звернiть увагу, - хвалиться господар, - лiжка в мене теж ощаднi. Свiдомо не захотiв купувати в меблевих магазинах - надто дорого. Натомiсть зробив iз землi у формi прямокутника. Зверху поклав пiнопласт для утеплення, а тодi вже матрац i простирадло з ковдрою.

Я з дитинства хотiв мати власний будинок. Але, на жаль, - зiтхає, - якщо ти не народний депутат i не високопосадовець, мрiяти про хатину з цегли - як захворiти на химеру. Я заощаджував майже на всьому i назбирав лише 15 тисяч гривень. Хiба можна за такi грошi збудувати кам'яницю? Нi. От i

вирiшив: викопаю на хуторi землянку. Сучасну, комфортну. Проект знайшов в iнтернетi. Невже вам не подобається? А я дуже задоволений.

Мiську квартиру залишив дiтям, навiть не вагався. Сам же чкурнув сюди - ближче до природи. Тут так добре: тихо, спокiйно, свiже повiтря. Нiхто не надокучає. Вiдтак пораюся на грядцi чи в садку або ж бiля своїх вуликiв. Ось так i живу. Чи хочеться в мiсто? Ранiше їздив, щоб пiдзаробити якусь копiйку. Тепер - нi. Навiщо? У мене тут все є - своє, натуральне".

Cпiврозмовник зiзнається, що хатину собi будував самотужки майже два роки. Спочатку розмiтив площу, опiсля викопав котлован. Землянi стiни обклав пiнопластом i дошками. Найдорожчий конструктивний елемент у землянцi - дах: Олександр витратив на нього майже сiм тисяч гривень.

"Зараз у копанцi приємна прохолода, - кажу. - А як взимку чи пiзньої осенi? Не беруть дрижаки?"

"Що ви, - махає руками. - Навпаки. Тут подвiйне обiгрiвання. По-перше, грунт стабiльно пiдтримує температуру на позначцi плюс вiсiм градусiв. А по-друге, я маю пiч. Завантажу невеличкий оберемок полiн i можу ходити хоч у майцi - у лютi морози тут 28 градусiв тепла.

Чи надовго осiв тут? Мабуть, назавжди. Он, на подвiр'ї, копаю ставочок - розводитиму карасикiв, будую душ, доглядаю молоденький садочок. Нудьгувати нiколи. Тепер я почуваюся людиною, творцем.

На моїй вулицi наразi три хати - двоє пенсiонерiв i молоде подружжя. Iнодi спiлкуємося, ходимо в гостi. Якось приїздили мама i брат. Що сказали? Такий комфорт - не для них. Зате знайомим так припало до душi, що вже й собi будують копанку.

Тепер, коли хтось мене запитує, де я живу, без вагань вiдповiдаю: пiд землею. Нi, я не соромлюся цього i не почуваюся неповноцiнним. Навпаки, лише на хуторi Мар'їнка, здається, знайшов те, що так довго шукав: спокiй, душевну рiвновагу, можливiсть творити i насолоджуватися життям".

Володимир IСАЄВ, газета "Експрес"

Фото – з відкритих джерел в Інтернеті

За джерелом:

http://expres.ua/news/2015/07/26/144986-pensioner-zalyshyv-kvartyru-misti-zadlya-zemlyanky-hutori