"АНГЕЛ - ХРАНИТЕЛЬ"  ПОРАНЕНИХ

Оксана Чорна, водій-санітар 28-ї окремої механізованої бригади,

поділилися своїм досвідом порятунку поранених у збройному

конфлікті на сході України

…Оксана відразу включилася у волонтерський рух, як тільки почався збройний конфлікт на сході України. Допомагала пораненим військовим у силу своїх можливостей. Привозила все - від води та їжі.

«Перша моя поїздка була пов’язана з наданням допомоги пораненим військовослужбовцям 20 батальйону територіальної оборони, що стояли неподалік Дніпропетровська, - розповідає Оксана. - Тоді в них не було взагалі нічого. ...Спали просто на землі у полі, бо намет був лише один на роту. То був жах! Вони ночували у ньому по черзі».

Тоді Оксана та її небайдужі друзі стали допомагати всім, що було у їх силах, в т.ч. збирали пожертви на все необхідне.

«На той час я була єдиною жінкою, що приїздила до поранених бійців. То ж бачила, що моя присутність серед чоловіків якось їх мотивує, піднімає настрій та дух. А допомога, яку привозила, зберігає навіть життя, оскільки 2014 рік був дуже непростий, було складно з усім: від провіанту до бинтів і медикаментів».

Одночасно з наданням гуманітарної допомоги, волонтер Оксана Чорна навчалась на доволі змістовних та корисних курсах вивчення правил першої невідкладної домедичної допомоги, що діяли при Червоному Хресті Польщі, де перебувала у силу обставин.

«Я ніколи до цього не бачила ні трупів ні поранених, я ж за фахом не медичний працівник, тому і крові взагалі чужої не бачила, - розповідає Оксана, - Так сталося, що перший досвід здобувала саме в полях під м. Красногорівкою на Донеччині, коли підірвалася машина з військовими інженерами. Тоді загинуло сім військовослужбовців. Ми приїхали на місце події, а це нейтральна смуга. Було дуже жарко, поле горіло, снаряди ще розривалися. Відомо було лише одне, що всі загинули. Санітари пішли виносити тіла, а я залишилась стояти та спостерігати, бо думала, що побачу мертве обгоріле тіло і втрачу свідомість. І як у фільмах, - прийдеться колегам рятувати ще й мене. Побачивши першого «двохсотого» почула впевненість в собі. Вже наступного дня долучилася і я до збирання частин тіл загиблих. Згодом у моїй практиці було дуже багато і відірваних рук, і ніг, були і прострілені голови. Чого тільки не побачиш, прибувши за викликом на місце події. Тобто я не панікувала, а просто намагалася максимально ефективно надати першу домедичну допомогу, а також швидко доставити пораненого безпосередньо до лікарні. Саме це і є моє головне завдання», - розповіла жінка.

За словами Оксани, після загострення ситуації на Донецькому напрямку влітку минулого року, вона прийняла рішення не випробувати долю і не завдавати проблем батькам-командирам зі своїм нелегальним перебуванням у зоні ведення бойових дій, а узаконити свій статус.  Отримавши дозвіл у командира 28-ї окремої механізованої бригади, була мобілізована під час шостої хвилі до лав саме цієї бригади на посаду водія-санітара у медсанбат. Навчання у Червоному Хресті, як ніколи, стало їй у великій пригоді.

«Чесно кажучи, коли кількість евакуйованих поранених бійців перевищила 300 осіб, я перестала їх рахувати, - зазначила Оксана Чорна. - Для мене надважливо довезти людину живою. Тобто якщо вона попадає до мене в машину «трьохсотим» - повинна доїхати до лікарні живою. Сьогодні це сенс мого життя і перебування тут. Я чула, що у справжніх медпрацівників це вважається класикою. До речі, я зараз намагаюся зробити майже неможливе, а саме: включити до складу військових екіпажів карет швидкої допомоги не лише фельдшерів і санінструкторів, а й справжніх лікарів за фахом. Це може бути незалежно від кваліфікації: і анестезіолог, і хірург, і терапевт. У будь-якому випадку він зможе надати більш якісну допомогу, ніж навіть добре навчений санітар», - впевнена Оксана.

Фото – www.goo.gl/cnpoks

За джерелом:

http://hromadskeradio.org/2016/03/06/dlya-mene-nadvazhlyvo-dovezty-lyudynu-zhyvoyu-do-likarni-zhinka-medyk-v-ato