ЧЕРВОНІШЕ,  НІЖ БУДЬ КОЛИ

       Колективне інтерв'ю журналістки Анастасії

       Гнет з волонтерами Лисичанської МО ТЧХУ

       опубліковане у міській газеті «Новый путь»

Ви коли-небудь купували марку Червоного Хреста? Всі ж купували. Її треба було наклеїти на щоденник, у самому куточку, і вона весь час відвалювалась звідти, губилась. Я дійшла до думки, що треба робити це не на обкладинці, а на першому внутрішньому аркуші, тільки в 11-му класі, але то інша історія. Точніше кажучи, не зовсім та.

Якщо ви відвідували заходи громадського спрямування, займались благочинністю або просто раптово натикались на цих хлопців та дівчат на вулиці, то мали помітити, як сильно Червоний Хрест інтегрувався у життя лисичанської спільноти.

Про це, а саме про спільноту нашого міста та про те, як сильно змінилось ставлення до червоних футболок, кореспондент «НП» поговорила з шістьма представниками цього руху посеред шуму вечора на святі  незалежності. Іван Фастов, Влад Колесников, Аліна Рєзнікова, Валерія Кравченко, Ганна Мірошніченко, Валентина Кравченко (на фото) поділилися своїми думками з вами також.

- Це міжнародний рух. Він був організований Анрі Дюнаном понад 150 років тому. Причому рух Червоного Хреста виключно гуманітарний – ми не лікарі, проте у нас в загоні є представники, які мають медичну освіту. Фельдшера, наприклад. Але загалом – це просто волонтери. Наша задача – по можливості допомагати людям, які цього потребують. Скажімо, Міжнародний Комітет Червоного Хреста має повноваження давати гуманітарну допомогу, а ми вже можемо допомогти її розподілити, – першим починає говорити Іван Фастов, заступник командира загону.

- Є різні гуманітарні місії, з якими ми працюємо. Часто доводиться їздити у «сіру зону», де люди постраждали та потребують нашої допомоги, — підхоплює розмову Влад Колесников. -  Червоний Хрест – організація виключно громадська. Жодна держава не може диктувати умови надання допомоги, а от допомагати може - як-то з медичною технікою або автомобілями швидкої допомоги.

- Червоний Хрест – абсолютно аполітична організація. Волонтери не можуть ходити під партійними і національними прапорами, брати участь у виборах, представляти політичні силм. Ми не можемо носити зброю та бронежилети. Єдине, що в нас є – це посвідчення, - зазначає пан Іван.

- Тут написано, що я захищений Женевською Конвенцією, - додає Влад, дістаючи з кишені свою «перепустку» у волонтерське життя.

- В нас ще футболки є, оці червоні  - ось і весь наш захист, - Іван Фастов показує на собі єдину можливість захистити себе. - Якщо ти хочеш щось робити, то маєш відмовитись від чогось, правильно? Якщо ти обрав Червоний Хрест і активно береш у ньому участь, то залишається менше часу ділитися політичними поглядами у соціальних мережах. Тобто ти громадянин своєї країни – ти маєш право показувати це. Але активно, справами. Особисто я займаюсь виключно патрулюванням вулиць, інші займаються ще й гуманітарною допомогою.
 

- Насправді це зовсім нескладно. Якщо ти йдеш до Червоного Хреста, то маєш знати, що не повинен підтримувати жодну із конфліктуючих сторін. У нас є сім правил, і одне з них – це нейтральність, - упевненим голосом говорить Аліна Рєзнікова, та сама фельдшерка – волонтерка, що має медичну освіту.

На знімку: Волонтери загону швидкого реагування Червоного Хреста м. Лисичанська після завершення майстер-класу з навичок надання першої долікарської допомоги для всіх бажаючих у Всесвітній день надання першої медичної допомоги, який відзначався 10 вересня.

Знаєте, подібну діяльність багато хто назве жертовністю. Дійсно, допомагати людям у часи, коли всі пильнують тільки своє – це справжня жертовність. Однак пан Іван та й всі інші волонтери не сприймають це так. Справді. Він навіть назвав моє питання щодо причин, чому вони опинились у Червоному Хресті, дурним, ніби допомагати людям без будь-якої користі – це буденність. Щось сталось із нашим життям… Власне, воєнні дні 2014 року стали основною причиною згуртування людей навколо ідеї гуманітарної та психологічної допомоги людям, постраждалим під час бойових дій.

- Більшість з нас побачили, що можна комусь допомогти. Перше, що ми робили – розвантажували машини, допомагали Міжнародному Комітету Червоного Хреста роздавати гуманітарну допомогу. З цього починався наш загін. Допомагали Німецькому Червоному Хресту, який був тут з гуманітарною допомогою, - розповідає про історію виникнення Лисичанського загону швидкого ревгування Червоного Хреста.

- У нас дуже класний колектив! – акцентує Аліна. - Справді. Ми робимо корисні справи, буваємо у різних куточках України, навіть Європи. Ваня був в Австрії, наприклад. Без Червоного Хреста ти був би там? (звертається до Івана). Ні, не був би (відповідає за нього ж).

А ще у загоні швидкого реагування Червоного Хреста зовсім не знайдеш ліків та ін’єкцій у торбах, які носять чергові на своїх волонтерських плечах. «Тільки перекис і ватка», як сказав Іван Фастов. Бо вони не мають права надавати якусь професійну медичну допомогу, а повинні тільки довести до машини «швидкої». Виключно первинна допомога. Та й звертаються до волонтерів саме за цим, коли комусь стане зле або хтось зламає ногу, як це було на концерті «Океану Ельзи» у Харкові.

- Люди бачать наші футболки та свідомо йдуть до нас за допомогою - це і є Червоний Хрест, - наголошує Іван. І додає, - Кожен, хто приходить до нас працювати, приходить за своїм бажанням. Коли тебе змушують щось робити, навіть добру справу, це здається складним. Немає такого, що наказують: ти йдеш, ти йдеш, ти йдеш. Ті, хто може, хто хоче піти, ті це й роблять.

- Я й сам колись думав, що Червоний Хрест – це тільки марка, яка коштує п’ять гривень і яку треба купити та приклеїти на обкладинку. І підозрював, що ці гроші йдуть у чиїсь кишені. Сьогодні я, звичайно, так не думаю. Я побачив, з чого складається робота Товариства Червоного Хреста, зрозумів її суть, - відкриває власні таємниці Влад Колесников.

Для кожного з тих дівчат та хлопців, які говорили зі мною, Червоний Хрест має якусь особливу рису, своє власне значення. Це досвід роботи із хворими, відчуття єдності, можливість стати ближчими до людей, зрозуміти їх. Це можливість спілкуватися зі всією країною мовою доброї волі і  бути впевненим, що тебе почують.

Сьогодні вже не той час, як після військових подій, коли на червоні футболки волонтерів дивились скоса, допитуючись поглядом, хто вони є та що роблять. До цих футболок вже звикли, робота загону швидкого реагування Червоного Хреста - на очах у людей.  Принаймні, Іван Фастов вважає, що наявність на громадському заході волонтерів Червоного Хреста – це вже звичка для містян. А я би назвала це людською довірою.

І ще пан Іван дуже сильно просив мене сказати, що здоровий спосіб життя – це те, що об’єднує Червоний Хрест не менше, ніж бажання допомагати оточуючим. Я, як і обіцяла, про це теж говорю.

Автор - Анастасія  Ґнет

Довідково:

В Лисичанську 10 вересня ЗШР Червоного Хреста дав майстер – клас з надання першої долікарської допомоги всім бажаючим:

Фото – автора і зі сторінки ЗШР Червоного Хреста м. Лисичанська у соцмережі Фейсбук 

За джерелом:

http://novput.com.ua/2016/09/chervonishe-nizh-bud-koli/