Товариство Червоного Хреста Личаківського району
ГоловнаРеєстраціяВхід
Головна » 2016 » Листопад » 4 » Учні сільських шкіл, котрі до сих пір піддаються обстрілу, отримують допомогу дитячого фонду ЮНІСЕФ
16:09
Учні сільських шкіл, котрі до сих пір піддаються обстрілу, отримують допомогу дитячого фонду ЮНІСЕФ

 

БУДНІ  СІЛЬСЬКИХ  ПЕДАГОГІВ

 

 

     

 

       Мобільні команди в складі юриста, психолога

       та соцпедагога регулярно відвідують села

       поблизу лінії розмежування

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У сільських школах східного регіону України зараз вдвічі менше учнів, ніж було до початку збройного конфлікту. Там навчаються діти, сім'ї яких не захотіли залишати рідні місця або, не зумівши влаштуватися на «великій землі», повернулися назад. Життя під постійними обстрілами - нелегке випробування для дитячої психіки.

 

- Семеро учнів нашої школи, з першого по дев'ятий клас, приходять кожен день з «того» боку, - розповіла директор школи Олександра Коссе. - Вони з селища Старомар'ївка, яке раніше адміністративно вважалоя частиною Гранітного, а тепер опинився на території, непідконтрольній Києву. Після того як встановили лінію розмежування, учням запропонували перевестися в школу в Тельманове (найближчий райцентр на непідконтрольній території), але діти не захотіли кидати свої класи. З Старомар'ївка в Гранітне веде вузенька стежка вздовж річки, три-чотири кілометри повз «зеленку». Це дуже небезпечний шлях, лісові посадки «нашпиговані» мінами. Крок в сторону - і може статися біда. У Гранітному за час збройного конфлікту загинули троє дітей. Тому батьки бояться відпускати школярів одних, кожна сім'я сама веде свою дитину повз блокпости. Молодшу дівчинку-першокласницю і її брата з восьмого  класу проводжає мама, яка чекає на дітей в школі скільки знадобиться - до шостого, сьомого уроку, плюс гуртки, додаткові заняття. А потім веде назад.

 

Найбільше загальноосвітня сільська школа в Гранітному постраждала в січні 2015 року, коли під час обстрілу було пошкоджено дах та вибиті шибки в 64 великих вікнах.

 

- Добре, що це сталося рано вранці, коли дітей і викладачів в школі ще не було, - продовжує директор. - У мій кабінет влетіла міна і розірвалася, пошкодивши стіни і меблі. Шкільні коридори були усіяні уламками. Пам'ятаю, як ми віниками розмели вузькі доріжки від кабінету до кабінету, щоб можна було якось пересуватися по школі. Порізали підметки взуття, дісталося і ногам, і рукам. Зі школи винесли тонни битого скла! Буквально через кілька годин після обстрілу співробітники фонду ЮНІСЕФ та Червоного Хреста привезли спеціальну плівку, якою на перших порах заклеїли вікна, ковдрами заткнули щілини в даху і на горищі - справа-то було взимку! Дітям привезли теплі костюми, шарфи, шапки, канцтовари. Потім вікна засклили, а ось електрики в школі не було півтора місяця. Та й коли полагодили, світло з'являлося з перебоями - через два дні на третій. Стало легше, коли до нашого будинку підвели окрему електролінію.

 

А ось в сусідньому селищі Чермалик останній обстріл був в середині серпня цього року.

 

- Я прокинулася вночі від гучних вибухів, думала, школу бомблять, - зітхнула Олександра Коссе. - Лупили з мінометів з першої до третьої ночі. Були розбиті склади агрофірми, ток, ремонтні майстерні. Зруйнований житловий будинок.

 

- Моя 13-річна дочка потрапила під обстріл прямо на вулиці, - розповідає мама восьмикласниці Тані Вікторія Лаврова. - Від переляку в неї відняло ноги. Добре, що поруч з нею була подружка, яка допомогла їй дістатися до будинку. Відлежалася - пройшло. Потім прямо в палісадник нашого будинку потрапив снаряд. Вибило вікно, завалило фасадну стіну - Таня дивом залишилася жива.

 

 

На перший погляд може здатися, що діти розповідають про пережите абсолютно спокійно.

 

- За дві секунди до того, як снаряд розірвався під будинком, я встала з ліжка, вимкнула телевізор і пішла до тата на кухню - ми збиралися снідати, - говорить восьмикласниця Таня. - Це мене і врятувало. Я якраз виходила з спальні у вітальню, коли стіна завалилася всередину будинку. Від стіни летять цегла і осколки бетону, Мене, на щастя, прикрили двері зі спальні у вітальню - я виявилася під нею, як під щитом. Ікона Божої матері, яка висіла в отворі, відгородила мене від біди. Пам'ятаю, як тато кричав, кликав мене, потім витягав з-під уламків. Мене контузило, я майже оглухла на одне вухо, два тижні нічого не чула.

 

- Наші діти чітко знають: пересуватися по селу можна тільки по вулицях, не дай Бог крок в сторону, в кущі або «зеленку», - зітхає мама 10-річного Павлика Тетяна Гусар. - У нас навіть на кладовищі, зарослому бур'янами, бувати небезпечно. На похорон небіжчика супроводжують двоє людей. Навіщо зайвий раз ризикувати?

 

- Діти стали нервовими, неврівноваженими, - каже директор середньої школи в  с. Чермалик Марія Сирота. - У нашій школі пів ставки психолога є, а самого фахівця немає. Ми помітили, що останнім часом учні перестали обговорювати між собою бомбардування. Раніше, з початком конфлікту, розмови були тільки про це: як і де бахнуло, скільки годин в підвалі просиділи. Діти чітко розрізняли тип боєприпасів по звуку: приліт, відліт, кілометраж. Те, що зараз учні про це не говорять, не означає, що вони не бояться обстрілів. Діти ховають свої тривоги глибоко в душі. До нас часто приїжджають психологи і соцпедагоги з центру допомоги сім'ї «Я - Волноваха». Спільно з дитячим фондом  ООН ЮНІСЕФ вони влаштовують розвантажувальні гри і тренінги для дітей, дають консультації батькам.

 

- Дитині необхідно усвідомлювати свою захищеність, і про це повинні подбати дорослі, - пояснює психолог Павло Степанищев. - Навряд чи діти будуть спокійними, якщо батько з матір'ю налякані. Потрібно тримати себе в руках, приділяти дитині більше часу, частіше обіймати. Не можна замовчувати ситуацію, але в той же час потрібно намагатися не драматизувати. Малюк повинен знати, що вдома безпечно, є надійне укриття, міцний підвал. У школі теж безпечно, є де сховатися, в їдальні смачно нагодують, мама зустріне після уроків і відведе додому. Дійсно, страх у багатьох дітей зараз притупився, вони вже не звертають уваги на постріли. Але відсутність обережності також небезпечна ...

 

- Дітям з сіл, що піддавалися обстрілу, просто необхідна психологічна допомога, - каже Оксана Понька, директор благодійної організації «Я -Волноваха», партнером якої є дитячий фонд ООН ЮНІСЕФ в Україні. - У нашому центрі допомоги сім'ї діти і їхні батьки можуть отримати консультацію психолога, підлікувати нерви за допомогою арт-терапії, підігнати шкільну програму і навіть безкоштовно вдосконалити англійську мову.

 

 

Далі вона сказала, що  для сільських шкіл проводять курси для педагогів, навчають  їх проводити психологічне розвантаження для дітей. Для тих, хто не може самостійно дістатися до Волновахи, працюють мобільні команди, до складу яких входять психолог, соцпедагог і юрист.

 

 

Кожен день фахівці виїжджають в села вздовж лінії розмежування. Юрист консультує жителів в будівлі сільради, а психолог і соцпедагог направляються в школу і в дитячий сад. Вчителі та батьки в один голос кажуть: толк від нашої роботи є значний!

 

 

 

Фото – з відкритих джерел в Інтернеті

За джерелом:

http://fakty.ua/225051-ucheniki-selskih-shkol-do-sih-por-podvergayucshihsya-obstrelam-poluchayut-pomocsh-detskogo-fonda-yunisef

 

 

 

 

Переглядів: 76 | Додав: Олекса
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Понеділок, 26.06.2017, 23:31
Webmoney
E957042746057 U511828258153 Z226274508252 R134004408733
Меню сайту
Форма входу
TRANSLATE
Наші друзі
catalog.red-cross.org.ua redcross.org.ua lviv.medprof.org.ua meduniv.lviv.ua www.icrc.org/rus www.drk.de
Календар
Архів записів
Наше опитування
Звідки Ви довідались про наш сайт?
Всього відповідей: 299
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Iv. Stepura © 2017Хостинг від uCoz