СИЛА ВОЛІ

Сподiваюсь, цей текст прочитають мiй шкiльний

вчитель фiзкультури i мої однокласники. Вони нiколи

не вiрили, що я зможу це зробити, пише Експрес

..2006 рiк. Менi 12 рокiв. У розкладi третiм уроком записана ненависна "фiзра". Я нервово беру в руки торбинку зi спортивним одягом та без найменшого бажання спускаюсь до роздягалень. Мої однокласницi жваво обговорюють, якi нормативи їм залишилось скласти та на скiльки метрiв вони стрибнули минулого тижня. Я мовчки переодягаюсь i вiдчуваю, як вiд хвилювання в мене починають пiтнiти руки i швидше битись серце. "Хоч би сьогоднi не стрибати через "козла"..." - думаю собi.

Заходимо  в спортзал, учитель ставить нас у шеренгу. Зазвичай я стояла передостання. Та цього разу нижча за мене дiвчинка захворiла. I от я стою в кiнцi строю i мрiю про дзвiнок на перерву. Нiколи не розумiла тих, хто у графi "улюблений предмет" вказував фiзкультуру. Для мене кожен цей урок був справжнiм катуванням. Бiльшiсть моїх однокласникiв легко складали бiг на 500 метрiв, перекид уперед-назад та стрибки в довжину. Я, людина, яка у всьому звикла бути першою, нiяк не могла зрозумiти, чому менi не вдається? I замiсть того, щоб робити кiлька спроб, лиш концентрувалась на тому, як сильно я ненавиджу фiзкультуру.

Але повертаємось до уроку в шостому класi. Учитель робить перекличку учнiв i каже: "Хто не склав стрибок через козла?" Я вiдмовчуюсь. Раптом вiдчуваю, як його погляд зупиняється на краю шеренги: "Христино, у тебе немає оцiнки, вперед!" Як не дивно, оте "вперед" викликало в мене зворотну реакцiю: "Назад i тiльки назад". Стаю в кiнець черги за стрибками. Уважно спостерiгаю за рухами однокласникiв.

"Пiдбiгаєш, застрибуєш на спортивний мiсток, розводиш ноги в боки..." - прокручую собi в головi порядок дiй. За той час настала моя черга. Перед очима бачу "козла", обтягнутого лискучою шкiрою, на металевих нiжках. Вiдчуваю, як по моєму тiлу бiжить стадо мурах. Обертаю голову -на мене дивиться весь клас. Щосили розганяюсь i... зупиняюсь бiля козла. Страх паралiзує мої рухи, i я сходжу з дистанцiї. I так було майже з усiма снарядами на фiзкультурi. За своє шкiльне життя я лише три рази спробувала вилiзти на канат. Не через те, що не могла, а через те, що не хотiла навчитись. А пригадуєте ходьбу по спортивнiй колодi? Мої ноги нiколи в життi не вiдчували такого страху, як тодi!

Через те що багато нормативiв я не могла скласти, розумiла, що немає сенсу тренуватися. Якщо ти дотягнути до норми не можеш, значить, з тобою щось не так. Менi не хотiлось знову ганьбитись, тому з кожним роком я все частiше "була хвора" i "забувала спортивну форму". Нехай краще "енка", анiж висталяти себе перед усiма на посмiховисько.

Та не може ж людина все робити не так! Як не дивно, я любила тi тижнi в розкладi, коли ми грали в баскетбол чи волейбол. Для того щоб хоч якось заповнити прогалину в iнших видах фiзичних навантажень, я викладалась на повну в командних iграх.

Пригадую, як повiдбивала собi зап'ястя волейбольним м'ячем до синцiв. А щоб не вiдчувати болю, замотувала кистi еластичними бинтами. Бо раз забивати м'ячi я можу, то треба викладатись на всi сто вiдсоткiв!

І так тривало аж до одинадцятого класу. Я змирилася з думкою, що фiзкультура - це не моє, i навiть не намагалась довести собi протилежне. Менi легше було прийняти той факт, що це змiнити неможливо, нiж знайти спосiб пробiгти 500 метрiв за потрiбнi в нормативах секунди.

А пiсля закiнчення школи почалась мода на здоровий спосiб життя. Усi стали говорити про пiдкачане тiло, стильнi спортивнi костюми та корисну їжу. Це той випадок, коли мода справдi здатна змiнити людину на краще. Моє зближення зi спортом почалося з 20-хвилинного бiгу на стадiонi, де кiлька рокiв тому я вiдсиджувалася на лавочцi i спостерiгала за iншими. Вiдтак тричi на тиждень я пробiгала бiльш як три кiлометри i робила зарядку. До речi, займатись спортом значно приємнiше, коли нiхто не стоїть над тобою з таблицею нормативiв. За мiсяць iнтенсивних фiзичних навантажень менi почало це подобатись! Я помiтила змiни у своєму органiзмi. У менi стало бiльше сили та енергiї.

Та звичайного бiгу менi вже було мало. Я стала переглядати рiзнi вiдеоуроки: вчилась вiдтискатися вiд землi, качати косi м'язи пресу, розтягувати квадрицепс - тобто робити те, що ранiше було для мене табу. Згодом я почала займатись фiтнесом. За два роки перепробувала бiльш як десять видiв фiзичних навантажень: степ-аеробiка, джампiнг, стрейчинг, бодi-скульпт, пiлатес, спiнбайк...

Я приходила на заняття швидше за iнших i працювала до знемоги. Чи все менi вдавалося? Звiсно, що нi! Коли я вперше прийшла на заняття зi спiнбайку (аеробiки на велосипедах), то не могла зробити елементарного прискорення. Мої ноги застрягали на педалях, а рухи зовсiм не збiгалися з ритмом музики. Я знову стояла позаду тих, хто виконує вправи значно краще, швидше й ритмiчнiше. Та цього разу не ховала кросiвки якнайдалi в шафу й не вибiгала з тренування.

Ти можеш!" - повторював менi внутрiшнiй голос. Я вiдчувала, як пiсля кожного тренування разом з ендорфiнами в мене пiдвищується й самооцiнка. За рiк iнтенсивного тренування я не вiрила своїм успiхам.

"Христю, покажи iншим, як робити перекидання через кермо!" - одного разу сказав менi тренер. З якою ж гордiстю та вправнiстю я показувала iншим цей рух! У цей момент я вiдчула, як десь усерединi з'являються червонi плюсики у власному журналi успiхiв.

"Мамо, я на фiтнес!" -- звучало в мене вдома щовечора. Рiднi та близькi спочатку не звертали уваги на таке моє захоплення й не розумiли, чому це для мене так серйозно. А я знала, що назад дороги немає.

...2016 рiк. Менi 22. За кiлька секунд треба виходити на сцену i робити подвiйну планку, випади та вiдтискання. Я - учасниця конкурсу "Мiс фiтнес". У залi сидять мої рiднi i друзi. Якби зараз мiй учитель фiзкультури побачив мене тут, то сказав би: "Христино, це справдi ти?" Чесно кажучи, ще кiлька днiв тому я б сама сумнiвалась у вiдповiдi. А тепер - це я! Чую пiдтримку залу, легко роблю всi вправи, якi колись викликали в мене панiку, i дiстаю задоволення вiд спорту! Я не посiла найвищого мiсця на конкурсi, але гран-прi власних принципiв, без сумнiву, моє.

Якби тепер я зустрiла ту дiвчинку, яка ховалась за спинами однокласникiв на уроках фiзкультури, то показала б їй стрiчку з написом "Мiс фiтнес" i сказала: "Ти, саме ти - можеш!".

До речi, нещодавно я навiдалась до школи i таки перескочила через того козла. Це ж так просто! :)

Христина БIЛЯКОВСЬКА
 

Фото – автора

За джерелом:

http://expres.ua/news/2017/05/04/240751-pereboroty-svoyi-strahy-staty-zhytti-peremozhcem-rozpovila-mis-fitnes