ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА

Діти з інвалідністю тепер зможуть

навчатися у звичайних закладах

Верховна Рада увалила закон про інклюзивну освіту. Цей документ гарантує особам з обмеженими можливостями доступ до навчального процесу у звичайних школах. Зокрема, такі діти матимуть право на безоплатну освіту в державних і комунальних навчальних закладах, незалежно від “встановлення інвалідності”, пише газета "Експрес".

Докладніше про зміни, які чекають освітню сферу з ухваленням згаданого закону, -- у розмові з керівником Центру тестових технологій і моніторингу якості освіти, заслуженим вчителем України Віктором Громовим.

-- Чим мотивоване рішення парламентарів про доступ дітей з інвалідністю до навчання у звичайних школах?

-- Ми поступово наближаємося до європейської моделі соціального устрою. Нам як країні, що позбулась тоталітарного режиму, потрібно розв'язувати назрілі педагогічні й соціальні проблеми.

Поясню що маю на увазі. Сегрегація (відокремлення в межах одного суспільства. -- Авт.) учнів -- це завжди погано. Погано за будь-якою ознакою. Не кажучи вже про відокремлення за такою ознакою, як стан здоров'я. Зауважте: тепер у нашому суспільстві почали використовувати нові терміни: замість “діти-інваліди”, що звучить як вирок, кажуть “діти з інвалідністю” або “діти з особливими потребами”. Дуже добре, що тепер таких дітей (а їх у нас близько 10%!) почнуть інтегрувати у соціум, тобто у навчальний процес у звичайних школах.

-- Як вважаєте, чи легко буде втілити цей крок на практиці?

-- Думаю, що ні. Від ухвалення закону до створення у кожній школі середовища, яке б дало б змогу реалізувати інклюзію на практиці, -- дуже довгий шлях. Бо для того, щоб створити таке універсальне середовище у наших пострадянських школах, немає умов. Немає ліфтів, немає пандусів, немає туалетів для неповносправних. Тепер на місцевому рівні потрібно ухвалювати спеціальні програми з відповідним фінансовим забезпеченням, які б дали змогу втілити інклюзивну освіту на практиці.

Загалом кажучи, це треба робити не кавалерійським наскоком, а в міру готовності шкіл, у міру готовності вчителя, у міру запровадження нових посад (тут потрібні сурдопедагоги й інші фахівці). Тобто це поступовий і дуже серйозний процес.

-- А чи готове наше суспільство до таких змін? Чи не наразяться діти з обмеженими можливостями на зневажливе ставлення своїх однолітків у звичайних школах?

-- На жаль, тут можуть бути проблеми. Згадую випадки, коли батьки влаштовували протести проти того, щоб у класі, де навчаються їхні доньки й сини, були діти з інвалідністю. Це може бути і тепер. Ми ще не зовсім готові до таких змін.

Якщо учні в американських чи німецьких школах звикли до того, що поряд з ними навчаються діти з інвалідністю, і там ніхто з них не сміється, всі допомагають одні одним, то нашому суспільству ще треба зробити ривок у свідомості та зрозуміти: навчання дітей з особливими потребами у звичайному класі -- на користь усім. Бо дитина, яка не має особливих потреб, вчиться бути співчутливою, сприймати суспільство у його різноманітті.

-- Що важливо взяти до уваги, щоб інклюзивна освіта виправдала себе?

-- По-перше, до звичайних класів не варто брати дітей, які не підлягають навчанню.

По-друге, вчитель повинен мати асистента для роботи з учнями з вадами слуху чи зору.

По-третє, у класах, де навчаються діти з інвалідністю, має бути не 25 -- 30 учнів, а не більше ніж 15 -- 20. По-четверте, вчитель повинен мати навички роботи з індивідуального педагогічного супроводу учня. Бо якщо педагог не матиме таких навичок, він даватиме звичайний урок, навіть якщо у класі 5 -- 6 дітей.

Автор - Наталія ВАСЮНЕЦЬ

Фото – з відкритих джерел в Інтернеті

Джерело:

http://www.expres.ua/news/2017/06/06/245992-dity-invalidnistyu-zmozhut-navchatysya-zvychaynyh-zakladah