Товариство Червоного Хреста Личаківського району
ГоловнаРеєстраціяВхід
Головна » 2017 » Серпень » 5 » Лікарі виписують не ті ліки пацієнтам, що не поспішають їм "віддячуватися"
20:56
Лікарі виписують не ті ліки пацієнтам, що не поспішають їм "віддячуватися"

 

ХОДІННЯ ПО МУКАХ

 

 

      

   Вражаюча розповідь звичайної пацієнтки про амбулаторне

   лікування в Україні. Для того, щоб картина не здавалася

   дуже сумною, автор виключила з репортажу етап здачі

   аналізів і ходіння по процедурах

 

 

 

 

 

 

 

 

Лікарі виписують не ті ліки пацієнтам, що не поспішають їм "віддячуватися". Цими днями мені довелося випробувати на собі ці реалії. Уже тиждень я мучуся від безсоння через хворобу. Що не день, мені стає гірше. На звичайну застуду не схоже. Ані чаї, ані бабусині настоянки не допомагають. Врешті я вирішую звернутися до десятої міської лікарні. Після двох годин чекання у черзі я таки потрапляю до лікаря, про це йдеться в публікації гезети Експрес.

 

“Відкрийте рот, скажіть: ”А”, -- ніби в радянському мультику про Айболитя звертається до мене немолода лікарка-лор. Лише глянувши на хворе горло, вона починає робити довгі записи в медичних картках. Урешті жінка підводить очі з-за окулярів та, скептично дивлячись на мене, каже: “У вас, напевно, ангіна, треба приймати антибіотики”. Мене насторожує слово “напевне”, однак звернутися більше нема до кого. Виписавши рецепт, лікарка розвертається до дверей і кричить: “Наступний!

 

”Уже за півгодини я стою у аптеці та купую дорожезні пігулки. “400 гривень до сплати”, -- каже аптекар. Ого! Віддавши половину свого тижневого бюджету, йду додому лікуватися, сподіваючись, що антибіотики таки допоможуть. Утім як лікуватися? Треба лежати в ліжку? Що можна їсти, а що — ні? Цього мені не сказав ніхто.

 

Після тижня лікування я відчула тільки погіршення. Не могла ні пити, ні їсти. А на вечір у мене підвищувалася температура до +39 і паморочилося в голові. “Ще трохи, і не зможу встати з ліжка”, -- думала я. Друзі порадили звернутися до знайомої лікарки в центральній міській клінічній лікарні.

 

Оглянувши мене, лікарка зблідла. “Ви страшно занедбали себе, -- каже вона. -- Ще трохи і треба було б видаляти гланди”. Я протягую рецепт попердньої лікарки, і вона несхвально хитає головою. Виявляється, антибіотики, які я вживала, -- не для мого випадку. Так вона стверджує. “Вам потрібні уколи, двічі на день, зараз випишу”, -- сказала лікарка.

 

Ці ліки виявилися значно дешевшими -- усього 200 гривень разом зі шприцами та ампулами. Так я почала лікування. Упродовж двох тижнів день у день я брала уколи. Горло всередині з червоного стало рожевим, запалення поступово спадало. “Невже скоро зможу встати з ліжка й вийти надвір?” -- не могла я нарадітися.

 

Однак відразу опісля припинення лікування відчула жар. Ще за день моя шкіра почала вкриватися величекими червоними плямами. Руки, ноги та навіть обличчя стали наче загримовані до фільму жахів. З кожною годиною виразки більшали.

 

У паніці біжу до найближчої поліклініки. У черзі мене пропустили. “Вам потрібно більше”, -- пояснив пенсіонер, що поступився своїм місцем на прийом.

 

“Напевно, вам забули виписати протиалергенне”. За словами лікарки, ліки проти алергії обов'язкові, якщо колеш такі потужні антибіотики. Лікувати ж мою проблему має дерматолог, до якого треба їхати в іншу лікарню. “Тут дерматолог у відпустці”, -- сказала мені лікарка. Вислухавши моє обурення, жінка у білому халаті перейшла на крик. “А що ви хотіли? -- сказала вона. -- До приватної лікарні треба було звертатися, у нас які зарплати, так і лікуємо. А ви хоч би цукерки за прийом подарували, я б уважнішою була!

 

”Не маючи слів, виходжу з кабінету і прямую до залізничної лікарні. “Тільки там сьогодні є дерматолог”, -- порадили мені в реєстратурі попередньої лікарні.

 

У черзі до кабінету дізнаюся, що лікарка приймає тільки за 20 гривень. Ризикувати здоров'ям я більше не хотіла, тому наготувала гроші.

 

“Ого-го, оце вас обсипало, давно такого не бачила”, -- каже мені дерматолог. Лікарка оглянула мене і виписала ще набір ліків - уколи двічі на день і таблетки. “Але покваптеся, це треба негайно лікувати, інакше... краще вам не знати”, -- додає вона. Я зі словами подяки кладу на лікарський стіл 20 гривень. Жінка відразу ж кидає їх у шухляду і щось ще дописує на аркушику.

 

Ще за тиждень лікування я таки видужала. Шкіра стала нормального кольору, а температура спала. “Оце так сила 20 гривень”, -- думаю собі я.

 

Автор - Олена АСТАХОВА

 

 

Фото – з відкритих джерел в Інтернеті

За джерелом:

http://expres.ua/digest/2017/08/05/255771-likari-vypysuyut-ne-ti-liky-paciyentam-ne-pospishayut-yim-viddyachuvatysya

 

Переглядів: 45 | Додав: Олекса
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Середа, 13.12.2017, 23:21
Webmoney
E957042746057 U511828258153 Z226274508252 R134004408733
Меню сайту
Форма входу
TRANSLATE
Наші друзі
catalog.red-cross.org.ua redcross.org.ua lviv.medprof.org.ua meduniv.lviv.ua www.icrc.org/rus www.drk.de
Календар
Архів записів
Наше опитування
Звідки Ви довідались про наш сайт?
Всього відповідей: 305
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Iv. Stepura © 2017Хостинг від uCoz