ДОПОМОГТИ  ЗНАЙТИ  ПРАВИЛЬНУ ДОРОГУ

Навіщо підліткам в СІЗО ненасильницька комунікація?

Відповідь дає волонтерка Червоного Хреста Юлія Галаган.

Юля Галаган – дитяча психологиня, волонтерка Червоного Хреста, вчиться у Київській «Школі Інженерів Миру», де вивчає методику ненасильницького спілкування.

Юлія разом з іншими волонтерами проводить заняття з підлітками, які перебувають в СІЗО - вчить їх ненасильницької комунікації за методом Маршала Розенберга. Це допомагає підліткам навчиться конструктивно спілкуватися з оточуючими, розуміти свої потреби і потреби інших, спілкуватися з людьми так, щоб досягати взаєморозуміння.
 

Юля розповіла порталу «Повага» як ненасильницька комунікація допомагає підліткам в СІЗО і чому повага і емпатія здатні змінити життя дівчаток і хлопчиків у виправній установі або потенційно вплинути на їх долю.
 

Частина І. СІЗО - НЕ КУРОРТ

Раз на тиждень, я і три-чотири волонтерки Червоного Хреста, приходимо в СІЗО, де нас чекає група підлітків. Склад групи підлітків змінюється досить часто, адже туди можуть потрапити, як ті, хто перебуває в цьому СІЗО всього пару днів (наприклад, вони перечікують тут транспортування в інше СІЗО через вихідні), так і ті, хто сидить там уже півтора року, в очікуванні закінчення слідства.

Заняття групові. На них стабільно буває вісім - десять осіб. Зараз в групі дві дівчинки, інші хлопці. У СІЗО у підлітків мало можливостей відмовитися піти на заняття - такі заходи відвідують всі разом і з дозволу Адміністрації. Адміністрація ставить їх перед фактом - йдете на зустріч з ненасильницької комунікації. Тому важливо зуміти встановити довірчі відносини з усіма сторонами в системі СІЗО.

На заняттях ми обов'язково розмовляємо про те, як пройшов у всіх тиждень. Ми намагаємося поговорити про важливі події або просто про звичайне життя.

Підліткам в СІЗО особливо нічим зайнятися - частина часу йде на уроки і побутові завдання, частина - на прогулянку на повітрі, деякі читають книги, більшість дивиться телевізор, хтось набиває тату.

Їх дозвілля заповнюється деструктивними планами і розмовами. Тому додаткові заняття, пов'язані з нашими відвідинами, - це їх вікно в звичайний світ.

Ситуації у них різні, але більшість - під слідством: у одного дрібні крадіжки, в іншого - дуже серйозні злочини, пов'язані з насильством. При цьому всі вони залишаються дітьми і підлітками, котрі люблять тварин, сумують за мамами і домашньою їжею, люблять ганяти в футбол або малювати.

Діти різні, об'єднує їх тільки те, що всі вони знаходяться тут, в місці несвободи. Ми тут приходимо займатися, а не осуджувати.

Втім, є ще одна особливість цих дітей - вони не скаржаться і не люблять говорити про особисте. Це так оберігається їх простір свободи. Тепер в їх житті мало власної волі: вони живуть в очікуванні суду і побачень, виконують рішення інших - впливати на щось важко.

Спілкуватися доведеться стільки, скільки потрібно слідству за законом і на теми, на які необхідно.

Крім того, СІЗО - це не курорт і підлітки виявилися там не випадково - вільного простору практично немає. Усамітнитися тут просто неможливо. Тому діти оберігають свої особисті історії, у першу чергу ті, які пов'язані з їх особистим болем - це дозволяє їм залишитися особистостями і зберігати свої кордони.

(далі буде)

Фото – з особистого архіву Ю.Галаган

За джерелом:

http://povaha.org.ua/zachem-podrostkam-v-syzo-trener-po-nenasylstvennoj-kommunykatsyy/