Товариство Червоного Хреста Личаківського району
ГоловнаРеєстраціяВхід
Головна » 2019 » Червень » 26 » Розповідь про подружжя Кіцунів, що мешкає у прифронтовій Катеринівці на Луганщині
10:52
Розповідь про подружжя Кіцунів, що мешкає у прифронтовій Катеринівці на Луганщині

ПЕРЕСЕЛЕНЕЦЬ, ЩО ОБРАВ «СІРУ ЗОНУ»

 

 

 

 

 

 

 

 

Про подружжя Кіцунів, котрі мешкають у селі Катеринівка Луганської області, розповів "Голос України".

 

Від Катеринівки до Золотого десь з десяток кілометрів. Їх можна пройти пішки — це, кажуть, корисно для здоров’я, та краще скористатись велосипедом — так швидше. Влітку 68-річний Володимир Кіцун, буває, ходить пішки і вже вивчив дорогу так, що вона не здається довгою. А долати відстань між населеними пунктами доводиться чи не кожен день, бо літній вчитель викладає у гімназії міста Золотого.

 

Бували випадки, коли він йшов на роботу під обстрілами і на півдорозі вимушений був повертатися, щоб, не дай бог, не стати жертвою смертоносного осколка. Тоді телефонував директору гімназії і перепрошував, що не зможе прийти на урок.

 

Сам він не місцевий житель. У місті Первомайську у нього є квартира, живуть діти та онуки, але так сталося, що саме Катеринівка — селище, що розташоване на самісінькій лінії вогню, стала його домівкою, незважаючи на те, що постійно перебуває під ворожими обстрілами і не знає, чим закінчиться для неї чергова ніч.

 

У 2014-му Первомайськ залишився на окупованій території, а Володимир Аркадійович — на українській. Коли на Луганщині розгорнулись відомі події, подружжя Кіцунів перебувало на дачі у Катеринівці, отже, вся стихія лихоліття застала їх тут. Бажання повертатись додому не було, хоча в Катеринівці теж складно.

 

Мешкають Кіцуни в приватному будинку, який треба опалювати вугіллям чи дровами, бо газу тут немає. Виходить дорого, пенсії на паливо не вистачає. Дякуючи богові, певну допомогу надає Міжнародний Комітет Червоного Хреста, але вона не постійна, отже, глава сім’ї вимушений працювати.

 

До війни дорогу з Первомайська до дачі в Катеринівці можна було подолати за двадцять хвилин спокійної ходьби. Тут лише чотири кілометри навпростець. Сьогодні, щоб провідати дітей та онуків в окупованому Первомайську, на дорогу лише в один кінець потрібно витратити цілий день: доїхати до Станиці Луганської, вистояти величезну чергу і пройти КПВВ, а потім доїхати до Луганська і далі... Подружжя вже давно-давно не бачило своїх онуків, за якими дуже сумують.

 

Та все ж Володимир Аркадійович не залишив селище ні тоді, коли воно було «сірою зоною», ні тоді, коли з нього виїхала частина корінних жителів.

 

— Був період, коли ми півроку залишались на вулиці єдиним будинком, де живуть люди. Двісті метрів в один бік і двісті метрів в інший — нікого. Це було взимку 2014—2015 років, — згадує Володимир Аркадійович. — Нині багато хто з жителів повернувся. Не всі. Є і загиблі... Мій будинок також постраждав від обстрілів, але порівняно з тим, що залишилось від осель односельчан, нам з дружиною ще й пощастило.

 

— Катеринівка ніколи і не йшла з України. Але була «сірою зоною», бо не мала жодної влади, — пояснює пан Володимир. — Офіційно про визволення селища від бойовиків оголошувалось двічі. Потім ситуація змінилась на краще. Після приїзду Президента України пустили автобус до Лисичанська, який курсує двічі на тиждень, запрацював «Шкільний автобус», хоча школярів у нас небагато — лише шість осіб. Є у нас магазин. Хліб завозять через день. Пошта приїздить двічі на місяць, але я все одно відвідую поштове відділення в Золотому, щоб забрати передплатні видання та кореспонденцію.

 

Нині у селищі живе двісті осіб, переважно це люди старшого віку. Молодь їде звідти, бо тут немає роботи. Шахта-годувальниця «Золоте», що розташована за два кілометри, працює не ритмічно. Щоправда, десь півроку тому оголосила набір людей для роботи в технічному комплексі підприємства. Отже, комусь з жінок селища певним чином пощастило.

 

На запитання, чому не залишає Катеринівку, Володимир Аркадійович відповідає так:

 

— Нам тут кажуть: «Йде війна. Замикайте свої хати і виїздіть звідти. Ми їх опечатаємо, а військові за ними доглядатимуть та оберігатимуть». А люди запитують: «Куди? Куди нам їхати? Адже все, що у нас є — це наші будинки і те, що в будинку. Рахунків у банках не маємо».

 

Щоправда, можуть запропонувати квартири. Але вони такі розбиті і потребують капітального ремонту. Яким коштом його робити? Загалом ми молимося про те, щоб припинилася ця людська дурість і прийшов мирний час. Нехай спершу відкриють перехід з української території на тимчасово окуповану. Не треба боятись, бо це б сприяло не тільки асиміляції, а й переосмисленню цих про те, а тих — про це. Ато полігон влаштували... Розминка у них розпочинається о п’ятій-шостій ранку, а коли і о другій годині ночі. Але Катеринівка ніколи не спить. Вона завжди напоготові.

Автор - Павло Воронцов

 

Фото – автора

За джерелом:

http://www.golos.com.ua/article/318673

 

 

Переглядів: 39 | Додав: Олекса
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
П`ятниця, 20.09.2019, 04:21
Webmoney
E957042746057 U511828258153 Z226274508252 R134004408733
Меню сайту
Форма входу
TRANSLATE
Наші друзі
catalog.red-cross.org.ua redcross.org.ua lviv.medprof.org.ua meduniv.lviv.ua www.icrc.org/rus www.drk.de
Календар
Архів записів
Наше опитування
Звідки Ви довідались про наш сайт?
Всього відповідей: 320
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Iv. Stepura © 2019