ТОМИНА  НЕДІЛЯ - ВЕЛИКДЕНЬ  ДЛЯ  ПОМЕРЛИХ

Сьогодні – Провідна неділя: вважається, що після Великодня

Господь на тиждень відпускає душі пoмерлuх на грішну землю.

Цього дня українці провідують могили своїх близьких і рідних.

Проводи — це урочисті поминки, Великдень для пoмерлих. Вважається, що після Великодня Господь на тиждень відпускає душі пoмерлих на землю. У неділю ж ці душі приходять на цвинтар, тож рідні мають змогу «поспілкуватися» з ними, а також попрощатись, адже цього дня вони повертаються назад на небо. Кажуть, коли у Провідну неділю падає дощ, то котрась із душ плаче, що Господь не відпустив її до рідних за земні гріхи.

Про це пише gazeta.lviv.ua.

Церковна назва свята – Томина неділя. Вона нагадує про день, коли воскреслий Христос прийшов до апостолів і один із них, Тома, не повірив у Його воскресіння. «Не повірю, доки не вложу моїх пальців у Його рани» Тільки після цього апостол Тома навернувся. Він став великим проповідником і зaгинув мученицькою смepтю за віру в Індії.

Весняне поминання родичів існувало ще до прийняття християнства. Щорічні поминання родичів у період весняного пробудження природи, за народними уявленнями, мали долучити «батьків» і «дідів» до колообігу життя – смeрть – життя.

Спочатку суворі ревнителі православ’я засуджували Проводи, вважаючи їх обрядами, що несуть у собі рештки язичництва, і закликали викорінювати цей звичай. Але згодом Проводи стали органічною частиною церковних поминань: заупокійні служби відбувалися не лише у церкві, а й на цвинтарі, навіть біля кожної могили, освячували хліб і коливо як частину поминальної трапези.

У свідомості поминальників спільна з душами покійних трапеза мала додавати живим упевненості у продовженні людського роду, а мертвим дарувала вічний спокій. Промовляли нехитрі приказки: «їм лежать – земельку держать, а нам ходить — земельку будить»; «Нам нехай здоровиться, а їм легенько лежиться». У ці дні немовби дозволялася зустріч двох протилежних світів – «цього» і «того».

Спеціально для поминання пекли паски (або лишали величеньку з Великодня), книші, калачі, пироги, фарбували крашанки, варили коливо (таке, як на поминальні дні посту) тощо.

Громадські поминки відбувалися у два способи: збиралися й обідали всією громадою на вільній території кладовища чи біля сільської церкви або стелили скатерті між могилами і поминали своїх покійних групами.

Найдавніший обряд поминання на Проводи був схожий на давньоруську тризну. Під великими казанами розпалювали багаття і варили куліш чи капусняк із знесених продуктів, кашу, локшину, горох із вуджениною, тушкували печеню із свинини. Приносили й харчі, приготовлені вдома: хліб, налисники з різноманітною начинкою, млинці (які на поминках називали «Божими онучами» чи «тужиками»), вареники, пироги, книші, голубці, смажену рибу тощо.

Обідали або за столами, поставленими заздалегідь, або на розстелених на траві скатертинах. Пускали «колію» з чаркою горілки так, щоб кожному поминальнику дістався хоч один ковточок «за Царство Небесне». Молилися, згадували пoмерлих добрим словом.

Вважали, що голосні звуки можуть злякати душі покійних, які, за народними уявленнями, були присутні на обіді. Не співали, говорили тихо і статечно. Тостів не проголошували, примовляли тільки: «Тату, мамо (діду, бабо), їжте, пийте, спочивайте і нас дожидайте!»; «їжте, пийте, споживайте і нас, грішних, споминайте!»; «Вам – Царства Божого діждати, а нам – до Вас не поспішати!».

Неодмінною стравою на Проводи були млинці (налисники, оладки).

У різних регіонах різні звичаї Провідної неділі. На Поліссі біля могил і досі ставлять столи й лавки, приходять усією родиною, накривають стіл і справляють поминальний обід. Так само поминають пoмерлих роми, котрих багато на Закарпатті.

За столом родичі згадують хороші справи рідної людини. До речі, цього дня, як і весь тиждень після Великодня, не треба називати пoмeрлих небіжчиками. У ці дні вони серед нас, тож із ними належить спілкуватись, як із живими людьми.

У Галичині та на Центральній Україні немає звичаю накривати стіл на цвинтарі. Зате пoмерлим на могили приносять крашанки та шматочок паски. Цього дня священики правлять заупокійну службу на цвинтарі біля капличок. Опісля кожна родина запрошує отця, щоб той відправив на могилі та скропив її свяченою водою.

Більшість ритуалів на Провідну неділю та тиждень перед нею пов’язані з пoмeрлими. По-перше, треба щиро молитися за небіжчиків, щоб їхня земна подорож була вдалою. А щоб вони знайшли дорогу до своєї оселі, у хаті запалюють свічку.

На вікні ставлять склянку води. На столі залишають освячені крашанку та паску, щоб небіжчик не був голодним і спраглим, коли знову повернеться на цей світ.

Довідково:

Поминальні дні в Україні у 2020 році припали на карантин через коронавірус. МОЗ, місцеві адміністрації, а також ПЦУ рекомендували перенести цей день на більш пізню дату. Попри відсутність офіційного рішення від Кабміну щодо закриття кладовищ, українців просять не збиратися великими групами та не йти на кладовище усією сім'єю. За порядком слідкуватимуть правоохоронці.

Фото – з відкритих джерел

За джерелом:

https://osoblyva.com/sogodni-providna-nedilya-vvazhayetsya-shho-pislya-velykodnya-gospod-na-tyzhden-vidpuskaye-dushi-pomerluh-na-zemlyu/

https://24tv.ua/yaki_obmezhennya_vvedut_na_vidvidini_kladovishh_u_providnu_nedilyu_n1313780