ЙОГО ЗІРКА НЕ ПОГАСЛА

Не зорі падають з небес Зірки ідуть у небеса...(Юрій Рибчинський)

Від зірок, які зникають у глибинах Всесвіту, світло продовжує йти нескінченну кількість часу. Це саме можна сказати і про людей, які за життя були тими зірками, які осявають та зігрівають оточуючих своїм талантом, своєю працею, своїм характером і суспільно корисною діяльністю. Таких слів заслуговує і нещодавно відійшовший у вічність лікар, вчений та громадський діяч Ігор Дионізійович ГЕРИЧ.

15 жовтня виповнилося 60 років від дня народження одного із найперспективніших сподвижників галицької медицини професора Ігоря Герича. Він жертовно та беззастережно присвятив все своє свідоме життя найгуманнішій професії медика, був взірцем високоінтелектуального сучасного українського інтелігента - патріота. Його яскравий життєвий шлях проліг від зелених карпатських гір, де він прийшов у світ на мальовничій Турківщині у родині лікарів Віри та Донізія Геричів, через опалені вогнем війни афганські ущелини, де він провів біля 3 років, пройшовши нелегкі випробування життя та виконавши у бойових умовах понад 2 тисячі операцій, отримав чималий досвід хірурга польового госпіталю.

Його професійна кар’єра розпочалась від посади хірурга Турківської центральної районної лікарні на Львівщині, де він гідно продовжив естафету свого батька – чудового хірурга Дионізія Герича. В часі проходження ординатури та навчання в аспірантурі на кафедрі загальної хірургії ЛНМУ Ігор Герич був улюбленим учнем відомого професора Дмитра Арсентійовича Макара, який далекоглядно передбачив у нього величезний потенціал лікаря та вченого.

Талантом та великим працелюбством, безсонними ночами в операційній та біля ліжка хворого, великими здібностями до наукових досліджень була вистелена його дорога до вершин медицини, де здобув звання доктора медичних наук, професора. З часом Ігор Герич став достойним спадкоємцем сподвижника національної медицини академіка Михайла Павловського, після відходу якого у вічність, очоливши кафедру хірургії №1 у Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького.

Професор Ігор Герич разом із своїми учнями та колегами успішно та ґрунтовно розпрацьовував питання невідкладної хірургії гострих захворювань органів черевної порожнини, хірургічної гепатології, хірургічних проблем СНІДу, лікування сепсису, ран, опіків, попередження гнійно-септичних ускладнень в хірургії та низку інших актуальних проблем медицини. Був автором біля 500 наукових праць, в т.ч. 6 підручників та 15 монографій, серед яких «Антибіотикотерапія в хірургії», «Антибіотикопрофілактика в хірургії», «Профілактика інфікування ВІЛ в медичній практиці», був володарем більше 20 авторських свідоцтв, підготував 7 кандидатів наук. Активно працював у редакційних колегіях низки українських та зарубіжних наукових видань, став ініціатором та головним редактором книжкової серії «Нова медична бібліотека».

Поряд з тим, Ігор Герич був невтомним громадським діячем – активним учасником Помаранчевої революції та Революції Гідності. Під час останньої, скромно залишаючи своє ім’я в тіні, організовував Медичну службу на майданах столиці та у Львові, як у кадровому відношенні, так і щодо забезпечення всім потрібним для надання медичної допомоги. В часі виборів Президента України у 2014 році був довіреною особою Петра Порошенка в одному із місцевих територіальних виборчих округів.

З перемогою Помаранчевої революції, очолюючи Головне управління охорони здоров’я ЛОДА на протязі 2005 – 2008 років, старався радикально змінити становище у системі охорони здоров’я.

Проявив себе як винятково працелюбний, високо компетентний керівник. Будучи обраним Головою Українського лікарського товариства на протязі 2004 – 2008 років, радикально покращив роботу цієї громадської організації. За його ініціативою та під його вмілим керівництвом і за активної участі було проведено дуже багато різноманітних заходів, які розширили та утвердили сфери впливу УЛТ, різко підвищили регіональну активність товариства.

Якраз у цей час УЛТ було завершено створення «Етичного кодексу лікаря», «хресним батьком» якого він став. В значній мірі саме завдяки йому цей надзвичайно важливий документ було прийнято до впровадження по всій Україні. Ігор Герич постійно підкреслював, що рівень професійності лікаря визначається не тільки володінням ним лікувально-діагностичними технологіями, а, головне, дотриманням ним у своїй діяльності високих морально-етичних засад, зокрема, співчутливості до хворих та чесності.

Старався впроваджувати ці засади у своїй викладацькій роботі як у ЛНМУ, так і в якості «гостьового професора» Школи біоетики Українського католицького університету, де провадив курс «Лікарська етика». Він вважав, що педагог несе відповідальність за душі студентів – майбутніх лікарів. Неодноразово наголошував, що в історичній ретроспективі українські лікарі завжди були елітою нації, і якщо сьогодні у матеріальному сенсі ми не можемо бути нею, то у моральному – зобов’язані бути, бо не маємо права стояти на узбіччі суспільного життя.

Надзвичайно високий професіоналізм та непересічні організаційні здібності Ігоря Герича зумовили обрання його членом Національної ради з питань охорони здоров’я населення при Президентові України (2005 – 2010), від 2005 року членом Вищої вченої ради МОЗ, членом дорадчої ради при Комітеті ВР України з питань охорони здоров’я. Тривалий час очолював Львівський осередок Асоціації хірургів України.

Ще у 1996 році став членом Європейського товариства хірургічних досліджень. Брав активну участь у багатьох вітчизняних та зарубіжних наукових форумах, де робив доповіді і на англійській, польській, російській, словацькій мовах, був організатором багатьох наукових конференцій.

Ігор Герич - кавалер справді бойових відзнак: орденів і медалей, якими була відзначена його діяльність у якості військового хірурга у польовому госпіталі під час відомих подій в Афганістані 1979-1989 рр., багатьох Почесних грамот владних органів різного рівня та громадських організацій.

Був лауреатом премії імені Степана Гжицького Західного Наукового Центру НАН України (1997). Особливо пишався нагородою «Золотий герб міста Львова».

Високопрофесійний хірург, талановитий вчений та педагог вищої медичної школи, шанований громадський діяч, вмілий організатор охорони здоров’я Ігор Герич був цікавою особистістю. Насамперед він був справжнім, а не показним, щирим українським патріотом. Всім, кому випало працювати з ним, спілкуватись чи навіть хоча б раз зустрітись, він запам’ятався як дуже енергійна, невтомна у стремлінні до пізнання нового, одверта і комунікабельна людина, справжній інтелектуал з енциклопедичними знаннями та надзвичайною обізнаністю у всіх аспектах медицини, тонкий поціновувач мистецтва, літератури, музики.

Був невтомним оптимістом, та життєлюбом, його улюбленим життєвим гаслом були слова «Все буде добре!». Жив, керуючись тим, що, за його ж словами, «особисте життя лікаря закінчується там, де розпочинаються проблеми у людей».

Він був невтомним бійцем, бо знаходився у постійному двобої із смертю, відважно брався за проведення оперативних втручань у ВІЛ-інфікованих. У його очах завжди блищав теплий сонячний промінчик, з його обличчя рідко зникала посмішка, його мова, навіть коли він говорив про суто професійні справи, вирізнялась приємною колоритністю.

Це була дуже світла, щира, добра людина, небайдужа до чужого горя. Але завжди і у всьому вмів твердо та переконливо відстояти правду, вперто боровся з несправедливістю та нечесністю, був правдолюбцем, не любив популізму, не афішував свої численні добрі справи. І тому, як кожна така особистість, мав заздрісників та недоброзичливців, які навіть після його смерті безуспішно тужаться у спробах хоч якось заплямувати його світле імя.

Відійшовши у засвіти на 53 році життя, у розквіті своїх сил і таланту, Ігор Герич повернувся у рідну для нього бойківську землю, зоставив після себе вічну пам'ять у серці кожного, з ким звела його доля на життєвих дорогах.

Невблаганна смерть забрала ЛЮДИНУ, яка стала гідним наслідування прикладом не лише для колег-лікарів та студентів, але для кожного , хто знав його чи чув про його добрі справи. Смерть забрала від нас людину, якої дуже не вистачатиме нам, нашій медицині, нашому суспільству. Після нього зостались тисячі вилікуваних ним пацієнтів, його наукові праці, його добрі справи і, на превеликий жаль, нереалізовані ідеї та плани. Величезній кількості його друзів, колег та учнів нелегко повірити у цю неймовірно важку втрат.

Він прожив порівняно коротке життя, бо лише недавно минув полудень його віку. Але відійшовши у кращий світ, залишився жити у врятованих ним людях, у добрих ділах навчених ним лікарів, у всій тій незліченній кількості добрих справ, які встиг зробити і тому зірка його життя незгасна!

Автор - Зеновій МАСНИЙ,

головний редактор газети «Народне здоров՚я»

Фото – УЛТ у Львові/Фейсбук

За джерелом:

https://www.facebook.com/ULT.Lviv/photos/pcb.2928751723915921/2928743810583379/