Товариство Червоного Хреста Личаківського району
ГоловнаРеєстраціяВхід
Головна » 2021 » Листопад » 3 » Цей день в історії: 107 років з дня народження Катерини Зарицької, голови УЧХ в лавах УПА в 1943-1947 рр.
20:29
Цей день в історії: 107 років з дня народження Катерини Зарицької, голови УЧХ в лавах УПА в 1943-1947 рр.

 

ЖІНКА - ЛЕГЕНДА

 

 

 

 

 

 

 

Катерина Зарицька, - жінка, котра вміла боротися і перемагати, легенда

 українського визвольного руху, сонячний промінь на тернистій дорозі милосердя.

 

 

Сьогодні, 3 листопада, - день народження Катерини Зарицької, керівника Українського Червоного Хреста в лавах УПА в 1943-47 роках. Про її героїчне життя йдеться у статті Оксани Романів, заступниці директора Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби, яку наводимо нижче.

 

Життя Катерини Зарицької - це крутий сюжет для фільму. Воно було багатогранним наповненим такими подіями, що видається такого з жінкою не буває… Вона була однією із найвпливовіших постатей в українському визвольному русі. 25 років ув’язнення від дзвінка до дзвінка в тюрмах СРСР не зломили її… Вижила і перемогла… За активну пропагандистську роботу К.Зарицька нагороджена Бронзовим Хрестом Заслуги, за визначну роль в організації Українського Червоного Хреста – Срібним Хрестом Заслуги.

 

 

Батьки

 

У 1914 році 3 листопада в родині професора математики Мирона Зарицького народжується первісток Катруся. На той час Зарицькі жили в Коломиї. В тутешній українській гімназії п. Зарицький викладав точні науки.

 

Згодом М.Зарицький став видатним українським математиком, який вільно володів грецькою, давньоєврейською, латиною, німецькою, польською, російською мовами; писав математичні статті англійською, французькою, італійською та іспанською мовами. Чудово розумівся на музиці, поезії. Його обожнювали студенти, яких навчав у Львівському університеті. Дружина Володимира (вчителька за фахом) годинами декламувала Шіллера німецькою напам’ять.

 

 

 

 

Катруся жила в атмосфері наповненій активністю батьків в житті української громади Львова…

 

Дівчина – вітер

 

Всі канікули вона проводила в подорожах Карпатами, які організовував батько, виховуючи в дівчинці любов до рідної землі.…На неї казали «куди той вітер побіг».

 

 

 

 

Катруся вітром встигала всюди: добре навчалася в гімназії, активно діяла в Пласті, опановувала гру на фортепіано в музичному інституті ім. М.Лисенка. Вона залюбки відвідувала українські забави, концерти та бали, все як годиться молодій дівчині.

 

Станіславівська в'язниця

 

В листопаді 1934 Катерину Зарицьку за участь у підтримці та переховуванні Г.Мацейка, (який за дорученням ОУН вбив міністра внутрішніх справ Польщі Б.Пєрацького за антиукраїнську політику) арештувала польська поліція.

 

 

 

У 21 Катерина Зарицька опиняється на лаві підсудних у так званому Варшавському процесі.

 

 

 

 

Термін ув’язнення 4, 5 роки, вона відбуває в Станіславівській тюрмі. І ось там вона зустрічає своє справжнє кохання – Михайла Сороку, випускника архітектурного факультету Празької політехніки, з котрим вчилася у  шкільні роки в тернопільській гімназії. Його арештували за організацію підриву польської окупаційної влади, що входило в його обов’язки, як провідника Крайової екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях.

 

Вони побачили одне одного в тюремній капличці, при якій він співав в церковному хорі…Катерина відвідувала кожну службу…Підтримувати стосунки через записки їм допомагав в’язничний священник о. Тарновецький…Молодість і закоханість розсунула тюремні стіни…і зробила їх щасливими. Це щастя не могла зупинити навіть Друга світова війна, яка розпочалася 1 вересня 1939 р., навіть окупація совєтами Львова 17 вересня цього ж таки 1939 р.

 

 

 

 

 

 

У хаосі перших днів війни вони обоє опинилися чудом на волі, і вже 5 листопада одружуються у соборі святого Юра. Молоде подружжя оселяється у батьків Катерини у Львові.

 

Арешт. Вони ніколи не побачаться…

 

А у Львові совєти не припиняють арешти. Вагітна Катерина з чоловіком розуміють, що арешт може статися будь-коли… 22 березня 1940 р. став цим трагічним днем…Вони більше ніколи не побачать одне одного.

 

Через 5 місяців у львівській тюрмі "Бригідки", вона народжує сина Богдана. Там вони були разом вісім місяців. І знову щастя материнства переплітається з тривогами про те, щоб дитини не забрали в дитячий будинок. Вона навіть думала надкусити йому вушко, щоб потім можна було знайти. На щастя дитину дозволили забрати батькам Катерини.

 

Було це у квітні 1941 р. А вже у червні цього ж року, дивом врятувавшись від більшовицьких розстрілів в՚язнів у тюрмі перед відступом зі Львова, знову опиняється на волі. Але чобіт одного окупанта помінявся на інший. І шлях боротьби треба було продовжувати…

 

Керівник Українського Червоного Хреста у підпіллі

 

Членство в ОУН не давало змоги перепочити…обов'язок патріота кликав. В ті роки вона виконує обов'язки Крайової провідниці жіночої сітки ОУН на західноукраїнських землях.

 

 

 

 

 

 

Уривками буває вдома. Бачиться з сином Богданом, вихованням якого заопікувалися батьки Катерини. В листопаді 1943 - очолює новий відділ Українського Червоного Хреста в лавах УПА. В умовах підпілля їй вдалося забезпечити вишкіл медичного персоналу, придбання ліків, збір білизни, перев’язочного матеріалу, заготівлю лікарських трав, допомогу родинам загиблих повстанців.

24 серпня 1944 р під час чекістсько-військової операції із виявлення учасників українського підпілля захоплено і Катерину Зарицьку. ЇЇ допитували шість днів, б’ючи гумовими палицями по п’ятах. Чудом їй вдалося втекти. Побувавши в руках МГБ вона мусила пройти перевірку Служби Безпеки ОУН. Розслідування СБ підтвердило правдивість її слів, і це звільнило Зарицьку від підозр.

 

Зв'язкова Романа Шухевича, журналіст.

 

Катерина Зарицька від березня 1945 по вересень 1947 рр. була також і зв'язковою Головного Командира УПА Романа Шухевича. Важливою стала підготовлена нею криївка в с. Княгиничі на Рогатинщині, де Р. Шухевич переховувався в 1946-47 рр.

 

Командир радився з нею щодо багатьох організаційних справ в підпіллі, дослухався до її думки під час обговорення та аналізу статей, які публікувала служба пропаганди.

 

 

 

 

 

 

Зарицька написала серію брошур і статей, які аналізували тогочасну ситуацію в Україні. ЇЇ об'ємні, з глибоким аналізом, ґрунтовно виписані роботи «Шляхи російського імперіалізму», «Большевики і національне питання» використовувалися для вишколу підпільних кадрів служби пропаганди.

 

Четвертий арешт

 

21 вересня 1947 р. Катерину Зарицьку вчергове арештовують в м. Ходорові, що в 15 хв. їзди від Княгинич. Вона намагається втекти, стріляє в мгбіста. Бачить, що не уникне арешту і розкушує ампулу з отрутою, зашитою в комір. Її фотографують і фото ніби мертвої Зарицької показують арештованим підпільникам, намагаються їх розговорити про зв’язки в ОУН. Та Зарицька вижила… Проте в підпіллі її вважають загиблою, в повстанській пресі появляється некролог.

 

Слідство. Суд. 25 років ув'язнення

 

Під час слідства Катерину чекісти били несамовито. Майже п'ять років перебування в камері - одиночці було для її товариської натури величезним випробовуванням. Обмеження в спілкуванні і в русі згодом привело до того, що від довгого сидіння у неї затерпало тіло.

 

26 липня 1948 р. К. Зарицьку засудили до 25 років ув'язнення. Але відправляти до тюрми не поспішали: проводилися додаткові допити, упізнавання вбитих та заарештованих підпільників. Лише наприкінці лютого 1952 року К. Зарицьку відправили в тюрму МГБ м. Верхньоуральська Челябінської обл. Батьки отримали перше повідомлення від дочки 12 березня 1952 р.: «Я жива-здорова. …Не журіться мною тільки дбайте і думайте про себе».

 

Через пересилки, пункти етапу її везли в окремому вагоні, хоча в інших вагонах знаходилося по 60-70 чоловік. Через півтора року її перевели у Володимирівську централь.

 

Анатолій Родигін, який на той час теж перебував у цій тюрмі, згадував, як, працюючи в пральні, «…Катруся кожного ранку стояла біля вікна, вітаючи бригади політв’язнів, які щоранку виходили на роботу. І тоді всі – українці й литовці, євреї й росіяни, молдавани і вірмени – віддавали їй честь. Одні здіймали шапки, інші ж салютували по - вояцьки. І всі мовчали. Конвоїри кожного разу бачили цей мовчазний ритуал, але також мовчали. Ніхто не порушував спокою».

 

3 1969 р. К. Зарицьку перевезли з тюрми до табору суворого режиму Мордовської АРСР в жіночу зону № 17 с. Барашево. Недалеко, в одному з таборів перебував її чоловік Михайло Сорока. Однак вони ніколи там не зустрілись, їй навіть не дали можливості попрощатися з померлим чоловіком в 1971 р, хоч вона і знала, що він лежить на території жіночої зони у морзі за 20 метрів від неї. Їх розділяла лиш висока огорожа з колючого дроту.

 

 

 

 

На знімку: Михайло Сорока з сином Богданом (1949)

 

 

Вона спілкувалася з чоловіком через листи з сином: напише листа – половина аркуша для сина, половина для чоловіка. Син відірве татову половину і відішле в зону.

 

Психологічне та моральне здоров'я К. Зарицької живила її переписка з рідними. Через листи вона налагодила теплі, душевні стосунки з сином. Її листи наповнені позитивними емоціями, в них немає жалісливих нарікань на життя.

 

До батьків вона звертається з великою ніжністю: «Дорога Мамусю! Пам'ятай, що мною не треба так журитися… як в сороковому році…вмію у кожних умовах уладити собі гарне життя і бути вдоволеною тим, що маю, і щасливою, хоч як воно тобі дивним здається. …маю здібність у всьому знайти якусь радість. Життя може бути гарне і цікаве… .А в цілій історії тільки один секрет – треба вміти !...щастя – це дуже взглядна річ і однієї рецепти на нього не можна написати. Річ в тому, щоб його відчувати. Тобі повинно бути все одно, де я, що зі мною, а найважніше повинно бути те, як я почуваюся. Цілий день для мене занятий наукою. Скоро стану поліглотом. … все для мене скінчене. Ні! Тільки умовини змінилися, фізична сторінка відійшла набік, але залишилася така прекрасна душевна частина життя. Усміхнися, подумай, що в Тебе трохи чудакувата дочка, але найважніше – перестань вважати її нещасною.» (1952 р.).

 

Катерина Зарицька в тюрмі навчилася вишивати, кроїти, шити, в'язати. Вона вдосконалювала своє знання англійської, німецької мов, вивчала історію мистецтва, повторювала математичні науки. Самоосвіта тримала в тонусі її розум і психологічне здоров'я.

 

Була щасливою, коли повернулася в 1972 р. в Україну. Вона побачила дорослого 32-річного сина, невістку Любу, онучок Соломійку та Устю і найголовніше – обняла свою мамусю, котра всі ті роки підтримувала її в ув’язненні. Батько помер в 1961р. так і не дочекавшись її. Та у Львові вона не могла жити разом із сім'єю…Совєти заборонили…І вона купила невеличкий будинок у м. Волочиську Хмельницької обл.

 

Жінка багато подорожувала, допомагала ув'язненим, посилаючи посилки з теплим одягом, словом насолоджувалася життям, незважаючи на стеження КДБ, цькування в місцевій пресі.

 

У 92-роки померла її мама, через кілька тижнів на 72 році життя померла і Катерина Зарицька.

 

 

 

 

 

 

У 1991 році на Личаківському цвинтарі у Львові було перепоховано поруч Катерину Зарицьку та її чоловіка Михайла Сороку.

 

 

 

 

Так закінчилося земне життя і розпочалося життя вічне в історичній пам'яті України двох легенд українського визвольного руху.

 

Оксана Романів,

заступник директора Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби.

 

Фото – Ірини Апостолюк та з відкритих джерел

За джерелом:

https://www.facebook.com/if.museum/posts/2896190817277555/

 

 

Переглядів: 168 | Додав: Admin
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Неділя, 02.10.2022, 07:12
Webmoney
E957042746057 U511828258153 Z226274508252 R134004408733
Меню сайту
Форма входу
TRANSLATE
Наші друзі
catalog.red-cross.org.ua redcross.org.ua lviv.medprof.org.ua meduniv.lviv.ua www.icrc.org/rus www.drk.de
Календар
Архів записів
Наше опитування
Звідки Ви довідались про наш сайт?
Всього відповідей: 349
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Iv. Stepura © 2022