ФОТОВИСТАВКА НА АКТУАЛЬНУ ТЕМУ

Німецький фотожурналіст Тілль Майєр, великий друг Львівської ОО ТЧХУ, відомий

не тільки тим, що допомагає багато років підряд людям вразливих категорій у Львові

медикаментами та продовольчими наборами, але і тим, що є переконаним пацифістом.

На знімку: Закинута шахта Бутівка поблизу Донецька - одна з найгарячіших точок на Донбасі

22 січня у німецькому місті Інгольштадті відкриється виставка світлин Тілля Маєра (Till Mayer) "Донбас: Війна в Європі". Автор хоче, щоб німці не забували про те, що в Європі, у них під боком, вже понад сім років тривають бойові дії. Українці, на думку фотографа, заслуговують на солідарність у цьому виснажливому випробуванні.

Автор виставки, починаючи з 2017 року, побував у зоні конфлікту на Донеччині і Луганщині 12 разів. Його фотографії висвітлюють як будні українських солдатів в окопах цієї війни, так і життя цивільного населення у зоні бойових дій, яке досі нерідко мусить ховатися від обстрілів у підвалах.

У розмові з кореспондентом DW Тілль Маєр розповів, що саме мотивує його знову і  знову повертатися до України, і що він хоче показати німцям зі своїх подорожей. Після виставки в Інгольштадті, повідомив фотограф, він планує показати світлини у м.Кельні.

Deutsche Welle: На своїй виставці ви показуватимете світлини зі своєї книги "Забута війна". Вам здається, що німці забули про те, що відбувається на Донбасі?

Спершу планувалося назвати виставку так само, як і книгу. Однак через скупчення російських військ на кордоні з Україною, у німецьких ЗМІ знову згадали про цю війну, і вона ніби не така вже і забута. Ми вирішили акцентувати увагу на тому, що це війна у Європі, зовсім поряд. Це ганебно, що у ХХІ сторіччі у Європі йде війна. І ніхто не звертає на це уваги, поки знову не відбувається якесь загострення. За це може бути лише соромно. Якими не були би причини цього, але нічого не робити - це жахливо і просто небезпечно. Я вважаю неприйнятним, що у Європі силою змінюються кордони. Якщо ми допускатимемо це, то це буде дорога до пекла.

Ви сподіваєтеся, що більше усвідомлення у Німеччині того, що відбувається на Сході України, зможе щось змінити?

Кожен може щось змінити, навіть якщо він лише показуватиме, що йому небайдуже. Ми живемо у демократичній країні і політики роблять те, що їхні виборці вважають важливим. Якщо для німецьких виборців війна в Україні матиме лише маргінальне значення, то вона матиме маргінальне значення і для німецьких політиків. Тому я вважаю, що кожен, хто має позицію, має її демонструвати. Або у соціальних мережах, або на зустрічах з депутатами від свого округу. Виборцям слід нагадувати політикам, що для них важливо, щоби в Європі силою не змінювалися кордони, щоби панувала демократія.

На знімку: Залишилися лише старі.

Вважаєте, нині німці приділяють цьому замало уваги?

Я хочу нагадати, що так, як все є зараз, це залишатися не може. Ця війна - це катастрофа для людей, які там живуть. Для багатьох життя є нестерпним вже понад сім років. До того ж, ця війна розірвала родинні зв'язки. Треба показати жадібним до влади політикам, де є межі, які не можна переступати. Дуже сумно, але такі люди вважають пошук компромісу ознакою слабкості. Ми ж у Європі звикли розв'язувати конфліктні ситуації на основі міжнародного права, а не за допомогою танків. Якби після анексії Криму Європа показала б адекватну реакцію зі справді болючими санкціями, на Донбасі ми не мали б того, що там зараз є. Вибори останніх років в Україні засвідчили, що переважна більшість українців бачать своє майбутнє в об'єднаній Європі. І за це вони заплатили високу ціну, якщо дещо спрощено подивитися на причини конфлікту. Не можна залишати їх сам на сам із цією ситуацією.

Аби нагадати про реалії війни на Донбасі, Ви за останні чотири роки більше десяти разів були у зоні конфлікту. Чи потрапляли Ви у ситуації, в яких ви ризикували життям?

Подекуди небезпека була, хоча для солдатів на позиціях це були цілком буденні ситуації. У травні минулого року я був на позиції українських вояків, яка прострілювалася противником з трьох боків. І нам треба було 50 метрів перебігти до окопу через поле. Ми бігли дуже швидко. Щойно побачивши нас, противник відкрив вогонь з кулеметів. Вже сидячи в окопі я чув свист куль над головою. Мене вразили навіть не стільки ці кулі, скільки розуміння того, що для солдатів цей свист куль - буденність.

На знімку: Тіль Маєр побував на Донбасі 12 разів за п'ять років

Ця війна в окопах триває вже більше семи років. Іноді настає тиша, потім знову стріляють. Як це відбивається на настроях там, в окопах?

Це постійне напруження. Ніколи не знаєш коли і звідки стрілятимуть. Це дуже виснажує солдатів. Крім того, життя у холоді і бруді бліндажів і окопів - не мед. Восени грузнеш в багнюці такій, що вона може проковтнути твоє взуття. Мене дуже вразило те, що там, на передовій, я зустрів чимало жінок. На виставці в Інгольштадті буде відведено ціле приміщення портретам жінок на війні. Можна по-різному це сприймати. Хтось побачить у цьому прояв емансипації. Так чи інакше, за цими портретами криються життєві історії, подекуди непрості. На війні я, наприклад, зустрів матір, яка сама виховує маленьку дитину. Дитину доглядають бабуся з дідусем. Мати бачить її лише раз на кілька місяців. Деякі солдати з перервами вже сім років на цій війні. Для них це дуже великий тягар. Я не знаю, як вони колись взагалі зможуть повернутися до мирного життя. Допомогти ветеранам повернутися до нормального життя - це великий виклик для українського суспільства. Ситуація ускладнюється тим, що чимало з них не відчувають визнання суспільством тих жертв, на які вони пішли, щодня ризикуючи життям.

Це - один з парадоксів цієї війни. Вона жевріє десь далеко на сході, а столиця живе своїм життям. Як Ви відчуваєте цей контраст між реаліями війни і мирного життя під час поїздок до України?

Я відчуваю цей контраст і у порівнянні з Німеччиною. Коли я зустрічаю в Україні 25-річного хлопця, який вже кілька років на війні, я розумію, що йому довелося значно раніше подорослішати, ніж німецькому студенту, який живе мирним життям. З іншого боку, для молодої людини - цілком нормальне бажання насолоджуватися життям.

Саме ці контрасти спонукають вас нагадувати німцям про цю війну?

Мене спонукає передовсім те, скільки чудових людей я зустрів в Україні. Коли я вперше їхав до України, я ніколи не думав, що вона стане частиною мого життя. Я дуже бажаю, щоби її громадяни нарешті здобули мир і мирно жили у єдиній європейській родині. Так, як вони цього хочуть.

На знімку: Мати на могилі сина

У Вас є надія, що цей затяжний конфлікт вдасться розв'язати?

Я цього на даний момент, на жаль, не бачу. Навпаки я бачу загрозу того, що ця ситуація вийде з-під контролю. Своїми фотографіями я хочу лише нагадати, що ми всі - європейці, одна родина. Якщо один з нас у біді, ми всі маємо бути поряд. Інакше ми не будемо європейською родиною. Якщо демократична Україна не матиме нашої підтримки - це буде фатальним сигналом для молодих українців, які вірять у демократію. Мені хотілося би, щоби більше молодих людей у Німеччині так цінували демократію, як її цінують молоді українці.

Фото – Тілля Майєра

Повна версія інтерв՚ю за посиланням - https://www.dw.com/uk/nimetskyi-fotohraf-pro-viinu-na-donbasi-ne-mozhna-zalyshaty-ukrainu-naodyntsi-iz-tsym/a-60452371