ПЕРШОМУ УКРАЇНСЬКОМУ ФІЛОСОФУ – 300 РОКІВ

Сковорода не залишив по собі філософської школи, але його учнями є всі ми,

українці. Адже він був першою усвідомлено вільною людиною на цій землі.

Григорій Сковорода у масовому сприйнятті залишається скоріше літературним персонажем, такою собі постаттю з оповідей про славне і давнє минуле, якого насправді, може, й не було Таким його зробили не так час, як викладачі, з їх радянською ще манерою трактування історичних персонажів. А попри те мандрівний мислитель-аскет Сковорода є творцем самобутньої системи мислення і осмислення буття, причому без використання десятків малозрозумілих загалові термінів, через які не продертися звичайній людині. Читаючи Сковороду, ми раптом чуємо наших пращурів – так вони говорили, так писали, так думали, так звучала мова, що була і лишилася українською триста років тому.

Відмовитися від багатства, аби стати вільним

Сковорода, чий 300-літній ювілей ми відзначаємо сьогодні, радше не філософ, як його заведено називати, а мислитель. «Дурень думкою багатіє» кажуть зневажливо,  але це висловлювання правдиве лише тоді, коли головною метою людини стає багатство. Сковорода за ним ніколи не гнався, хоча й мав такі можливості. Пропозиції були заманливими – кар’єра при імператорському дворі, зліт до поважних посад у церковній ієрархії, зрештою безбідне життя вихователя дітей  вельможних батьків. Проте Григорій Савич все це відхиляв. Його життя і творчість - яскравий приклад того, що мудра людина може задовольнятися малим, і що не статки є головним у житті.

«Чия земля? Калитчина», - мріяв герой п’єси Карпенка-Карого. Сковорода був повною протилежністю Калитці, це немовби два полюси української мрії. З одного боку – квінтесенція накопичування, з іншого безсрібництво, коли думка, творчість, відчуття свободи превалює над меркантильною буденністю. Такого підходу – задовольнятися достатнім і мінімальним - не могли зрозуміти і усвідомити тодішні магнати і багатії, не розуміють цього й теперішні «володарі життя», різного штибу олігархи та скоробагатьки.  

Колись автору довелося почути фразу: коли Сковорода у селянській свиті ходив Слобожанщиною, тоді ж у Кенігсбергу Еммануїл Кант писав «Критику чистого розуму». Йшлося про те, що не можна порівнювати, ставити на один рівень «селянського» філософа і міського мислителя з університетською освітою. Насправді обидва вони, і Кант, і Сковорода, і багато їхніх сучасників, майже одночасно поставили собі питання, що лежить в основі людського розуму та мислення, як відбуваються ці процеси. І кожен з них відповідав по-своєму, з огляду на ті обставини і тих людей, які оточували філософів Нового часу. Що ж до освіти та освіченості, Сковорода точно не поступався колезі з Кенігсбергу.

Епоха Григорія Сковороди – це часи, коли у масовій свідомості поняття особистої свободи було відсутнє. Свобода могла бути пов’язана лише зі станом, у якому людина народилася. Навіть особисто вільний селянин, міщанин, козак або шляхтич були пов’язані масою суспільних і станових зобов’язань – працювати весь світовий день, виступати у похід за першою вимогою начальників, виконувати якусь службу при дворі магната або царя чи короля. Ба навіть царі і королі були оплутані павутинням династичних зобов’язань – обов’язково завести спадкоємця, одружитися в інтересах держави і династії, щодня відвідувати храм та ревно молитися.

Обрати свободу, незалежність від зобов’язань, а отже можливість щодня і щогодини наражатися на образи, нерозуміння, відчуження суспільства –сміливий крок навіть у наші часи, що вже казати про відстань у триста років... Обираючи мандри як спосіб життя, людина свідомо обирала злидні і голод. Це й була плата за Свободу – звісно, не завжди достатня, але точно – необхідна.

Фото – Укрінформ

Докладніше див. - https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/3626865-grigorij-skovoroda-3-grudna-300-rokiv-vid-dna-narodzenna-vilnoi-ludini.html