ПЕНСІЯ - ВОРОТА У ПЕКЛО, ЧИ В РАЙ ?
Пенсія в Україні – це не манна небесна. Тієї, як знаємо з Біблії, вистарчало на увесь богообраний народ, що сорок років блукав у Сінайській пустелі. Наша держава проблукала манівцями лише половину цього терміну, тож і до Землі Обітованої, мабуть, дорога ще дуже далека. Одним, що утопають у розкошах, здається, що увесь шлях позаду, але це, звичайно, ілюзія, а іншим, що отримують мінімальну пенсію , чорно в очах від нужди і горя.Та не забуваймо: ми всі - діти однієї землі. І світ влаштований так, що мусимо допомогати один одному. І це навіть тоді, коли у нас попереду може бути нова епоха бездержавності або ще гірше – нетрі глобалізації. І перше, і друге – вже на горизонті.
А що ж пенсіонери? Як на сьогодні, то для такої держави, як нинішня, з її фантастичним дефіцитом бюджету ПФУ – це зайві люди. Чим їх менше, тим для держави краще. Тож і роздають урядовці наліво і направо мінімальні пенсії, менші за прожитковий мінімум, щоб у такий спосіб …Зрозуміло кажу? Ось тут і приходить нам на допомогу Товариство Червоного Хреста. Воно як може, так і турбується людьми похилого віку. Навіть свято проголосили у нашу честь – 1 жовтня. Собі на допомогу залучає безробітних, скерованих на громадські роботи міськими і районними Центрами зайнятості. Але, хіба від цього велика радість? Так, час від часу вона стукає у наші двері, але, переважно, ми в обіймах самотності і суму.
Як собі допомагаю я, пенсіонер з двома дипломами , - інженерним і журналістським, - що добровільно покинув Львів, купив хату у селі, і взяв у руки замість пера – селянський реманент ? Уповаю на вирощене на городі і на орендовану латочку поля. Та у цьому є і переваги. Перша – моя хатина біля лісу, тому ніколи більше не заздрю тим одноліткам-пенсіонерам, що дихають смогом і п»ють казна-яку воду у місті. Друга – довкола тиша, чути лише як співають птахи та коли-не-коли замукають корови, яких женуть на пасовисько. Третя – працюючи на городі, гартуюся від старечих хворіб. Четверта -страхую себе на випадок того, що пенсії скоротять або і зовсім перестануть виплачувати.
Нехай мій урожай не вельми великий. Але він є. Достатній для того, щоб дотягнути сяк-так до наступних жнив. Працюючи біля землі, роздумуєш над тим, що бачиш довкола себе. То тут, то там, - їжачаться бур»янами поля, покинуті господарями, і лякають перехожих чагарями і молодим підліском. Але це пів біди лиха. З першим днем Нового 2012 р. в село, мабуть, прийде Малий Апокаліпсис: зубожіле селянство, якому обріжуть городи по самі вікна, хмарою посуне у місто. Але у місті є свої безробітні ! Нещасні повернуться додому. Та порятунку не буде і там: землі – немає, худоба – продана, пенсію – затримують або не виплачують, милостиню під церквою також ніхто не дає. Що ж, на допомогу цій новій категорій знедолених, яких ще немає, але їх уже треба передбачати у плануванні, може прийти Товариство Червоного Хреста.
Яким чином? Виконуючи вимоги свого Статуту (розділ ІУ), де йдеться про господарську діяльність, Товариство має право стати крупним… землевласником. У який спосіб? Хоч це і клопотів не оберешся, але районні організації ТЧХ у сільській місцевості можуть створити новий облік самотніх селян, якими опікувалися до цього часу, щоб своєчасно взяти на себе роль перших купців їх земельних паїв. Якщо червонохрестівці запізняться, і їх випередять товстосуми з тугими гаманцями, то ці люди, спродавши за безцінь землю, просто-напросто загинуть. Бо новий власник об»єднає окремі паї в один великий сільськогосподарський масив, обнесе його парканом з колючим дротом, по краях зведе сторожові вежі, озброїть охорону, і на свою ж землю селянинові вже не потрапити.
Якщо ж землевласником стане Товариство Червоного Хреста, то ця земля, яку хоч і продав незаможник, ще не повністю для нього втрачена. Адже на ній буде розгорнута не комерційна діяльність за відомою формулою: гроші – товар – гроші + прибуток для збагачення, а за формулою фандрайзингу: гроші – товар – гроші + прибуток для благодійних витрат.
Словом, можна з певністю твердити: увага інвесторів всього світу буде прикута незабаром до ринку землі в Україні. Продовольча проблема щороку загострюється, і тому зараз, як ніколи, у Товариства Червоного Хреста є всі шанси включитися у реформування ринку землі, щоб набути статусу землевласника. На придбаних землях можна буде вирощувати сільськогосподарську продукцію, щоб поставляти її у благодійні їдальні для бідних.
Завдання незвичне, але реальне: при кожній райдержадміністрації є земельні відділи, які можуть суттєво допомогти навіть зараз, тому що безхозних ділянок землі, засмічених бур»янами – сила-силенна. Прийшов час відкрити нову еру милосердя. Тим більше, що робочих рук можуть щосезону додавати Центри зайнятості. У скеруваннях безробітних просто поміняють адресу: з громадських на сільськогосподарські роботи. І можна бути певними: у добрих руках - земля і родити буде добре. Аж тоді можна буде сподіватися, що пенсія, як в українському селі, так і в місті – в жодному разі не стане воротами у пекло.
На знімку:автор-О.Апостолюк
Контактні тел.: (0322) 275-55-73(віторок і четвер - з 15 до 17 год; E-mail: apostoljuk1@bigmir.net.
|
