ДОРОГОЮ ПРОЩЕННЯ

В кінці літа до Львова завітала делегація з Товариства Червоного Хреста землі Баден у Німеччині. Привела їх сюди урочиста подія – 15-річний ювілей Медико-Соціального Центру для львів»ян, що потерпіли від диктаторських режимів. Біля його колиски стояли поруч німецькі і українські червонохрестівці. МСЦ, за задумом німецьких ініціаторів, мав діяти з 1996 по 2004 р., та діє...і донині !

Як показала практика, на  сьогоднішній день у ньому є жагуча потреба. Все ще на грані бідності перебувають в Україні підопічні МСЦ -  колишні в»язні фашистських концтаборів та репресовані сталінським режимом, а також одинокі люди похилого віку, які є на обліку в Товаристві Червоного Хреста. Тут  вони отримують такі види обслуговування, як: амбулаторні медичні обстеження та ін»єкції, перев»язки, масажі, вимірвання тиску,  зважування, виділяємо посильну соціальну допомогу, надаємо медичні консультації. У нас працює група «Активність у віці», а також медична служба допомоги  на дому для немобільних  та лежачих одиноких хворих .

П»ятнадцять років життя Проекту стало можливим, завдячуючи фінансовій підтримці Баденського Товариства Червоного Хреста, делегати якого прибули на святкування10-річчя з дня народження МСЦ, і, вникнувши в ситуацію, вирішили продовжити свою опіку ще на п»ять років.

До виконання цього зобов»язання, окрім них,  долучились волонтери Німецького Національного Комітету ТЧХ, фотожурналіст-міжнародник п.Тіль Майєр (на фото) з працівниками та активістами Баварського  ТЧХ , волонтерами-червонохрестівцями з міст Аусбурга, Бамберга, Ліхтенфельца. І треба сказати, що всі свої зобов»язання перед підопічними МСЦ, людьми нелегкої долі, були виконані ними з німецькою пунктуальністю своєчасно і в повному обсязі. Про це пішла мова19 серпня п.р. на ювілейній зустрічі підопічних МСЦ з представниками  Баденського ТЧХ, волонтерами Німецького ТЧХ, представниками влади і львівськими червонохрестівцями.

У торжествах, зокрема, взяли участь: лікарі - волонтери МСЦ, начальник Управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики міськради Юрій Володимирович Гринишин, завідавач соціально-економічного відділу обкому профспілки працівників охорони здоров»я  Євгенія Григорівна Пигель,  заступник голови Баденського ТЧХ Андреас Формела, подружжя Гейне з Бельгії, яке робить щорічні пожертви  для підтримки нашого Проекту, активіст  Німецького Національного Комітету ТЧХ, фотожурналіст-міжнародник Тіль Майєр, котрий ще у 2007 р. презентував у Львові написану ним книгу про підопічних цього Проекту, яку назвав «Червоний трикутник: важке життя». (Докладнішу інформацію про цю подію можна прочитати на сайті: http://zik.ua/ua/news/2007/09/03/88343). Тепер він знову приїхав на ювілей не з порожніми руками: новими задумами про оригінальні фоторепортажі та із зібраними в Німеччині коштами для подальшої підтримки діяльності МСЦ.

В»язні фашистських таборів, репресовані сталінськими ГУЛАГами, представники влади та громадськості щиро дякували Львівській обласній організації  ТЧХ, Баденському ТЧХ, сім»Ї доброчинців Гейне з Бельгії та персонально німецькому фотожурналісту п.Тілю Майєру за особисті зусилля по збору коштів на продовження Проекту МСЦ , за доброту та милосердя, яке вони проявляють до малозабезпечених громадян України.

Голова Львівської обласної організації ТЧХ  Валентин Мойсеєнко привітав всіх присутніх з 15 –річчям з дня заснування МСЦ, щиро подякував його волонтерам, Громадській Раді, Баденському ТЧХ, сім»ї Гейне, фотожурналісту Тілю Майєру(особистий сайт у Німеччині: www.tillmayer.de) та всім тим, хто долучився до підтримки порібної справи, побажав нашим підопічним активної життєвої позиції, довгих і благих років життя.

Хор МСЦ виконав народні українські пісні, а п.Софія Перетятко продекламувала вірші українських і німецьких поетів, так як вона знавець німецької мови і могла виконувати функцію перекладача.

На зустріч завітав внук колишньої ув»язненої концтабору Равенсбрюк Анастасії Корзун – Павло Корзун, яий виконав на сопілці декілька композицій, присвячених пам»яті бабусі.

Потім люди легендарної та тяжкої долі, живі свідки подій Другої світової війни спілкувались з німецькими гостями-жертводавцями, пили з ними чай, ділилися спогадами про пережите, і в їх словах не було ані грана ненависті до нинішнього покоління громадян Німеччини, тільки всі вони, як один, висловлювали серйозні застереження для сучасної молоді - берегти мир , злагоду, і в жодному разі не допускати в своїх країнах до влади будь-який диктаторський режим.

На зустрічі було також вирішено, що, виходячи зі своїх  фінансових можливостей, Львівська обласна організація ТЧХ також буде  продовжувати опікуватись пацієнтами МСЦ.

 Директор МСЦ,

Ніна Іванівна Добренька

Світлиця в очікуванні нового гостя

Розповідь про 15-річчя МСЦ у Львові була би не повною, коли б ми не змалювали докладніше хоча б одного з німецьких делегатів. Найбільш колоритною фігурою, як нам видалося, була постать журналіста  Тілля Майера. Та, на жаль, доки ми запрягали коня, лаштували воза…непосидющий мандрівник вже вантажив валізи в літак, щоб летіти в інший кінець світу. Ми заздро дивилися йому в слід, і мимохіть проказували: «лети, пташко, лети, все одне повернешся».

 Справді, в кінці вересня Тіль знову буде у Львові. Запросимо його з фотоапаратом на Личаківський цвинтар, бо він, б»ємось об заклад, там ще, мабуть, не побував. А доки він буде їхати, то відвідувачі можуть звернутися на сайт http://jeyart.com.ua/kava/sub80 і прочитати там інтерв»ю, яке він дав Наталії Мойсєєнко з JeyArt 29 вересня 2007 р.

Для тих, у кого такої можливості немає, подаємо його виклад нижче з однією і єдиною метою: відвідувачі допоможуть нам сформулювати запитання, які ми від їх імені задамо згодом світовій знаменитості. Адже стільки води спливло з того часу ! Може щось змінилося в житті метра, може помінялася точка зору, а може з»явилося бажання переїхати жити в Україну? Про все це, і те що ви нам підкажете, ми у нього згодом і розпитаємо.   

Інтерв»ю, дане чотири роки тому Т. Майєром для Jey Art:

Тілль Майер: "Якби я не став журналістом, я б став... іншим журналістом!"

 Днями до Львова приїхав відомий німецький фотограф і журналіст Тілль Майер. Він професійно займається цими справами більше десяти років. Тілль - редактор німецької газети Ліхтенфельца (Баварія) "Обермайн-тагблят". Він собі полегшує мандри в гарячі точки планети з мандатом Німецького Червоногом Хреста, що дозволили йому, з одного боку, побувати під кулями, а з другого – залишитися цілим і неушкодженим на полях локальних збройних конфліктів в Африці, Азії та Європи. Як делегат Міжнародного і Німецького Червоного Хреста працював на Балканах, в Туреччині, Шрі-Ланці, Ірані та Іраку.

До Львова він приїжджав в рамках проекту "Допомагати іншим приносить задоволення", який проводиться в співпраці з Товариством Червоного Хреста України. У Львові даний проект розвернувся у формі виставки за книгою Тілля, яку він недавно написав, - "Червоний трикутник - важке життя". Сама виставка, як і книга, присвячена людям - колишнім в'язням концтаборів.

 Повинна признатися, думала побачити перед собою похмуру людини, дуже зосереджену і з проникливим поглядом. Чомусь в моєму уявленні саме так повинна виглядати людина, яка працює фотографом в місцях бойових дій. Але я помилялася. Переді мною з'явився невисокого зросту, стильно  одягнений, веселий чоловік. І зав'язалася бесіда...

- Отже, питання для розминки. З якого віку Ви зрозуміли, що фотографія - "це Ваше"?

- Думаю, це відбулося ще в школі. Якщо вже бути зовсім точним, в старших класах я вирішив, що стану журналістом. Ну а фотосправа приклалася вже сама собою. Я дуже люблю журналістику, люблю писати, а якщо є можливість ще і візуальної підтримки, то це лише ще більше розпалює мій інтерес.

- Які Ваші улюблені теми для висвітлення?

- Тільки соціальні. Коли відбувається щось, що стосується людей, шукайте мене в тих місцях. Я люблю писати про те, що відбувається, про процеси, які спонукають до дій. Я, наприклад, не люблю рекламу. Тому що реклама - це тільки гроші. У ній немає глибини. А якщо немає перспективи, багатомірності, то це мені швидко набридає.

- Якщо не журналістом, то ким би Ви стали?

- Іншим журналістом:)

- А щодо освіти? Яку професію ви отримували? Можливо, проходили якісь курси фотографів?

- Я працюю за свєю основною, отриманою в університеті, професією. Відразу після школи почав вчитися на журналіста. А ось щодо курсів фотографів, то у мене негативна думка про такі речі. Такого плану курси накладають шаблони і провокують закостеніння. Це як у дітей - у них краще розвинена фантазія буває тому, що їх ще не навчили в щось там вірити. Таку ж ситуацію я бачу і у людей після курсів. Дуже часто трапляється так, що курси фотографів вбивають особу. Принаймні її унікальну, закладену природою, здатність бачити все по-своєму. Якщо людина має пристрасть до тієї або іншої професії, то цієї пристрасті, бажання і практики буде абсолютно достатньо, щоб досягти мети. Пристрасть врятує світ! (підморгує з посмішкою)

 - Що Ви можете сказати про книгу, яку Ви написали? Яка її мета?

- Ідея цієї книги виникла після мого знайомства з Львівським медико-соціальним центром при Товаристві Червоного Хреста, що займається колишніми жертвами диктаторських режимів. Ці люди розповідали мені про їх найважчі роки і знали, що я цього ніколи не зможу сповна зрозуміти. Я трохи знаю це відчуття. Так було, коли я повертався з районів бойових дій або катастроф в своє маленьке німецьке містечко. Як я можу пояснити своїм друзям, ЩО я там бачив, якщо вони не можуть цього ні з чим порівняти. У цьому проекті для мене особисто не йдеться про провину. Навіть мої батьки народилися після закінчення війни. Ні, як молодий німець, я не повинен відчувати себе винуватим. Ніхто з колишніх в'язнів не чекав цього від мене. Але вони хочуть, щоб наступні покоління не допустили, щоб приблизно одинаково безправно ув»язнювали людей і знущалися з них в таборах. Цього не повинно бути, хоч би ради їх мертвих друзів.

- А якщо не враховувати даний Проект, то про що б Ви написали книгу?

- Я не упевнений, чи буде така потреба, але якби довелося, то написав би про механізми людських взаємин. Основне питання, яке розглядалося б в цій неіснуючій книзі, можна сформулювати так: чому людям подобається мандрувати? Тобто все крутилася б навколо поштовху, який робить так, щоб людина прагнула руху і розвитку. Більше за людингу - це процес.

- А не чи боїтеся Ви тропічних хвороб? Ви ж часто подорожуєте...

- Я взагалі не думав, що з моїм темпом життя, доживу до свого віку. (Тіллю зараз 35 років) Тому немає, не боюся.

- Які питання Вам задають найчастіше?

- Питають, як я витримую. Особливо після повернення з місця бойових дій або катастроф.

- Ви артистична натура? Можливо, співаєте-танцуете? Або тільки в Душі?:)

- І так, і так (голосно і щиро сміється).  Я люблю співати, але прагну не робити цього на людях (трохи подумавши, додає).  Хоча кілька років тому у мене була власна альтернативна група. А зараз із задоволенням танцюю в нічних клубах. Я їх насправді люблю.

- Ви добре виглядаєте. Цікавитеся модою? Чи важливо Вам, який бренд носити?

- За загальними тенденціями спостерігаю, але прагну носити те, що дозволяє відчувати себе комфортно. А щодо брендів... Я за ними не ганяюся, але якщо є бажання, то можу купити собі щось імените.

- А щодо жінок? Як має бути одягнена жінка, щоб Ви звернули на неї увагу? (тепер посміхаюся я).

 - Гм... Якщо дозволяє погода, то, чесно, люблю короткі спідниці. А якщо говорити загалом, то не дуже люблю жінок, які ходять на високих каблуках. А терпіти не можу тих, які поводяться, а відповідно і одягаються, так, немов живуть в будиночку Барбі. 

- Так. Тепер вільний час. Що дивимося, читаємо?

- Тут легко - люблю Кинга і фантастику. Як читати, так і дивитися. Крім того, обожнюю дивитися "Симпсонов" і "Сауз Парк".

- Де б Ви хотіли жити?

- У Бангкоку. Не питайте чому. Не знаю. Мені подобається їх культура і життя. Але я, напевно, прожив би там недовго.

- Якби Ви хотіли за допомогою фото передати відчуття любові, що б Ви сфотографували?

- Цікаве питання. У мене є фото, яке може бути відповіддю. Уявіть собі місцевість, де тільки що закінчилася війна. Причому, її було програно стороною, де зроблено це фото. І ось серед уламків і руїн чоловік з автоматом несе на руках свою дружину. Їм нікуди йти. Війну програно. Але вони не розлучаться ні за яких обставин. Це сильно і боляче. Це те, що спонукає до руху. Те, що я вже намагався пояснити раніше.

- Даруйте, але питання саме напрошується - Ви романтик?

- Думаю, що так. Я люблю своїй коханій влаштовувати які затишні вечори без приводу. Наприклад, одного разу зав'язав їй очі і завів в кімнату, де була накрита вечеря і розставлені сотні свічок. Хоча бувають і непередбачені випадки. Як ось... У моєму будинку є водяний матрац. І одного разу я зі своєю коханою вирішили розкурити на нім кальян. Але, як можна було чекати, кальян ми згодом випадково перекинули і матрац від гарячого вугілля луснув. Стільки води на підлозі своєї квартири я не бачив більше ніколи. Але вечір вдався. До всього треба підходити з гумором.

- Абсолютно згодна з останньою фразою. І останнє питання - як Ви бачите себе через 20 років? Можливо, писатимете мемуари?

- Дивно, але я ніколи не думав, що робитиму потім. Правда, мемуари писати не буду. Дуже автобіографічно. Знаю лише одне - хочу сина. Дуже хочу сина.

Наталія Мойсєєнко, JeyArt

Ось і настав останній день вересня, 30 число. Тіль Майєр приїхати не зміг до Львова знову. Зате він опублікував вчора , 29 вересня, статтю "13 кв метрів бідності", яка вийшла у світ  у газеті «Мюнхнер Меркур» з мільйонним тиражем, у якій розповідає про ветерана війни Сеню Мардан, що живе у нелюдських умовах: без кухні, без ванни, без туалету. Опікується нею медична патронажна сестра Червоного Хреста Любов Папроцька. Таких знедолених на обліку у ЛОО ТЧХ на даний час є 3230 осіб. Для них Тіль Майєр в кінці статті просить у своїх заможних співгромадян пожертви. 

Нижче подаємо копію його статті на німецькій мові: