ДВІЧІ НАРОДЖЕНИЙ
Нераз згадую тепер, як майже два десятиліття тому вела
репортаж для радіо «Милосердя і час» з відкриття дитячого кардіохірургічного
відділення Львівської клінічної обласної лікарні, апаратуру для якої подарували
лікарі-червонохрестівці із Страсбурга, а
привезли і запустили її в дію вже під егідою ЛОО ТЧХ. Тоді я і гадки не мала,
що настане такий момент, коли із сторонньої особи, яка тільки описує події,
стану їх учасником, бо сюди потрапить на операцію з вадою серця і мій п»ятий онук – Михайло, 2009 р.н.
Народився він, правда, не на самого Михайла, а 14
грудня. Одначе Новий 2010 рік він зустрічав на моїх руках і руках своїх батьків,
як справжній козарлюга. Все йому було цікаво: ялинка, лампочка, кімната,
іграшки. Та що можна хотіти від двотижневого малюка. Ми слідували народній мудрості: чим би дитя не тішилося, лиш би не плакало !
Та невдовзі, батьки, - моя дочка Катерина та зать
Іван, зауважили, що Михайлик часто хворіє. На одному з медичних обстежень у
Городку, нашому районному центрі, лікарі дійшли висновку, у малюка – вроджений
порок серця. До Львова нас привезла швидка допомога. Спеціалісти, які оглянули малого
пацієнта, підтвердили страший діагноз: серце зовсім мало качає по тілу крові,
тому ручки, ніжки, губки – синіють, а від болю в грудях – малюк часто заходиться
від гучного плачу.
- - Операцію зашвидко робити, - лише похитав
головою кардіохірург, завідуючий дитячим відділом Микола Володимирович Коник, -
повертайтеся до дому, може через місяців два-три йому, як підросте, стане
легше.
Дочка із зятем живуть у
селі, за 35 км від Львова. Хата – під лісом. Тиша, свіже повітря, кринична
вода, свіже молоко від кози і сусідської корови. Чого ще бажати? Санаторій, і
то інколи має гірші умови, ніж це сільське обійстя.
Та на повторному
обстеженні, яке відбулося аж через пів року, нічого втішного нам не сказали.
Без операції – не обійтися. Вартість її, хто цього не знає, дуже висока. Як
працівникові Товариства Червоного Хреста, мені допомогли
благодійні зарубіжні фонди. Та два тижні
вивчали в лікарні Михайлика, доки знайомилися з ним, лікували від побічних
хворіб, щоб на операційному столі не сталося яких-небудь несподіванок. Микола Володимирович спочаку розробив її на комп"ютері, і дві операції, які передбачалось робити Михайликові, об"єднав в одну. Це був маленький винахід, просто Божий перст. І ось,
за пару тижнів до свого річного ювілею, онука беруть на операційний стіл. Дев"ять
годин клопочеться над пацієнтом операційнв бригада лікарів і медичних сестер,
яку очолював завідуючий відділом М.В. Коник. І таки успішно завершує розпочате:
Михайлика відвезли в реанімаційне відділення, з надією, що все найгірше –
позаду. 
Та пробув у реанімації Михайлик дуже мало, не повних
п»ять діб. Звідкілясь взялася в палатах краснуха, і всіх, кого можна було,
негайно виписали. Думала, заберу до себе на квартиру у Львові, щоб малого не
трясти у транспорті по сільських дорогах, а тут ремонт – прорвало трубу теплового опалення. А це – пилюка,
грюкіт, дим. Тож потрапив онук з
вогню та у полум»я.
При першій же нагоді, його відвезли у село до дому і
вже першу свою річницю з дня народження,
він зустрічав з мамою, татом і сестричкою Марійкою, старшою від нього
на один рік і два тижні.
Пролетіло кілька місяців. Відвезли на обстеження.
Особливих змін не зауважили, але…виписані пісдя операції документи на оформлення малюкові
інвалідності - затвердили. Занадто складною вона була. Її наслідки ще довго будуть давати про себе знати. Та дякувати Богу і за це, бо з таким серцем, яке було у онука - довго не живуть. Тепер він, окріпши, бігає з сестричкою на
перегони. 
Це – велика радість. Для одного, біг - це розвага, а для Михасика - показник здоров"я. «Спортсменом, - підсумував
черговий огляд кардіохірург М.В.Коник, - він не
стане, а так, сподіваюся, буде цілком здоровим хлопцем». І ці слова таки підтверджуються. Це видно навіть з фотографії, зробленій на подвір"ї родинного палацу графів Фредрів, де народилася мати Андрея Шептицького - Софія, розташованого у с.Вишня неподалік містечка Рудки на Львівщині, куди, іноді, виїздимо всією родиною на відпочинок. Вже там, і Михасик, і Марійка мають де побігати і погратися у перегони. 
І нині, ми всі, родина Апостолюків та Олійників, - Михайлик,
його сестричка Марійка, мама Катерина, батько Іван, і я, автор статті і
засновниця цього сайту, дякуємо кардіохіргові Миколі Володимировичу Конику за
порятунок ще одного життя !
З роси і води Вам, шановний чародію! Хай і далі
розквітає Ваш талант хірурга, і таких, як Михайлик, стає у Вас з кожним роком
все більше, і більше! Ірина Апостолюк, голова Личаківської РО ТЧХ
Р.S. З часу роботи на радіо "Милосердя і час" з"явилася звичка, формувати архів матеріалів про визначні події і видатних людей. Ось що писала газета "Високий замок" вже у 2007 р. про майстерність кардіохірурга Миколи Коника:
Врятувати
дитяче сердечко
http://www.wz.lviv.ua/articles/63873
Людмила ПОЛЕВСЬКА
Добре пам’ятаю, як два роки тому в дитячому
кардіохірургічному відділенні Львівської клінічної обласної лікарні мені
довелося розмовляти з батьками дітей, які були прооперовані в цьому відділенні,
а на цей раз приїхали сюди для контрольного обстеження. 
Хлопчики й дівчатка з галасом бігали по коридору, та
ніхто їх не втихомирював. Навпаки, одна мама сказала: "Яке це щастя, що мій
Андрійко бігає, бавиться, сміється. А був час, коли ми вже майже втратили
надію, що він буде жити”…
Впевнена, що так само говорять і думають батьки всіх
320 інших українських дітей, врятованих завдяки співпраці спеціалістів дитячого
кардіохірургічного відділення з французькими колегами-кардіохірургами зі
Страсбурга. А започаткували цю благородну справу 15 років тому Люксембурзький і
Львівський обласний Червоний Хрест.
Дитяче кардіохірургічне відділення вже 15 років
співпрацює з Люксембурзьким Червоним Хрестом.
Упродовж цього часу, двічі на рік із Франції до
Львова приїжджає кардіохірург професор Бернард Айзенман, щоб обстежити і
проконсультувати дітей з вродженими вадами серця, допомагають українським
хірургам оперувати сердечка дітей з особливо складними вадами. Якщо є високий
оперативний ризик, дітей скеровують на безкоштовне для батьків хірургічне
лікування у Страсбург.
- Останній раз Бернард Айзенман приїжджав у нашу
клініку наприкінці вересня минулого року, - каже завідуючий дитячим
кардіохірургічним відділенням Микола Коник. - Ми разом з професором провели 4
операції на «відкритому» серці, 54 консультації. П’ятеро дітей поїхали на
хірургічне лікування у Францію.
Кожна така операція у Франції, що її оплачує
Люксембурзький Червоний Хрест, коштує 15-20 тисяч доларів. Оперуючи українських
малюків, французькі лікарі за роботу гонорарів не беруть.
Міжнародна програма допомоги українським дітям з
важкими вродженими вадами серця має кілька напрямів. За ці роки українські
лікарі пройшли стажування у Франції, а у Львові створений Центр дитячої
серцево-судинної хірургії, який обладнано суперсучасною апаратурою, зокрема
ангіографічним комплексом вартістю 250 тисяч євро, наркозними, дихальними
апаратами і моніторами відомої фірми Дрегер, аналізатором газів крові ABL-700
виробництва "Радіометер” та багатьма іншими приладами. І все заради того, щоб
рятувати дитячі сердечка.
За словами Миколи Коника, львівські дитячі
кардіохірурги виконують операції із застосуванням штучного кровообігу при
більшості вроджених та набутих вад серця, полегшувальні втручання від моменту
народження, черезкатетерні операції на серці та магістральних судинах (закриття
відкритої артеріальної протоки, дефекту міжпередсердної перегородки, балонну
дилятацію аортального та легеневого стенозів, коарктації аорти, емболізацію
судин), порто-системне шунтування при синдромі портальної гіпертензії.
З 1995 по 2007 роки у Львівському центрі дитячої
кардіохірургії проведено 1026 операцій на серці та магістральних судинах,
зокрема 626 операцій на «відкритому» серці (летальність - 1,6%), 237 «закритих»
операцій (летальність - 3,3%), 192 ендоваскулярних лікувальних втручань (летальність
- 1%).250 дітей з особливо важкими вадами серця було
прооперовано в зарубіжних клініках.
- Цього року, наприкінці червня очікується чергова
місія Люксембурзького Червоного Хреста у Львові, - каже Микола Володимирович. -
Тому знову проводимо підбір дітей для проведення консультацій та оперативних
втручань. Радимо батькам завчасно провести обстеження дитини та запланувати
хірургічне лікування.
Консультації у дитячому кардіохірургічному
відділенні проводять щодня з 9 до 15 години (скерування бажане, але не
обов’язкове). Госпіталізація дітей з інших областей відбувається після
погодження. Відповідно до Програм допомоги дітям України з вадами серця
Люксембурзького Червоного Хреста та благодійної організації «Український Дар
Життя» (США), яка також тісно співпрацює із львівською дитячою кардіохірургією,
передбачено придбання необхідних для лікування матеріалів та відшкодування
бюджетних витрат за благодійні кошти.
Фото Миколи КОНИКА
На фото: У дитячій реанімаційній палаті біля
тримісячного Владислава чергує медсестра Наталя Кріль. Немовляті сердечко
вилікували від серйозної вади, а попереду в нього – не менш важка пластична
операція в дитячій спеціалізованій лікарні. ---------------------------------------------------------------------------------------
Відгук
відвідувача:
До нас надійшов лист
від Зиновії Грицевич зі Львова, яка просить детальніше розповісти про палац
Фредрів і Шептицьких у с. Вишня Городоцького району на Львівщині. «Якщо ви з
дітьми. Ірино Федорівно,– пише вона, - виїздите туди на відпочинок, то й інші
сім»ї можуть скористатися цим маршрутом, який ще не прокладений на туристиних
картах». Виконуємо її прохання, скориставшись інформацією із сайту: http://transfer.lviv.ua/?a=rodinne_gnizdechko_fredriv_i_sheptickikh/0-62
РОДИННЕ
ГНІЗДЕЧКО ФРЕДРІВ І ШЕПТИЦЬКИХ
Галина Гузьо, Високий Замок 
У селі Вишні на Львівщині уціліла унікальна садиба,
в якій жив знаменитий польський драматург Олександр Фредро, а згодом
неодноразово гостював і його онук – митрополит УГКЦ Андрей Шептицький
Україна, та що Україна – Галичина, – воістину
невідомі. Криють у собі стільки таємниць, стільки незвіданих територій, що диву
даєшся. Справжнім відкриттям для мене стала недавня поїздка у Городоцький
район, організована Львівською обласною радою. Через Великий Любінь, дорогою на
Самбір, поблизу містечка Рудки, у селі Вишні у величезному парку (12 гектарів!)
заховався розкішний двоповерховий Палац родини Фредрів-Шептицьких – єдиний,
який з усіх колись пишних статків відомих родів України та Польщі уцілів до наших
днів. У рідному селі митрополита Андрея Шептицького - Прилбичах, що також на
Львівщині, від родинної садиби і сліду не залишилося - тільки усипальниця. Та й
у Львові, на сучасній вулиці Фредра, на місці будинку, в якому жили Фредри у
XIX ст., височіє більш новітня споруда, яку збудували за вказівкою одного з
майбутніх власників...
Останні сім десятиліть у Палаці Фредрів-Шептицьких у
Вишні господарює Вишнянський коледж Львівського національного аграрного
університету. Власне, завдяки тому, що садиба завжди мала господаря (кілька
десятиліть до 1939 року це було Малопольське сільськогосподарське товариство),
вона, хоча й потребує капітального ремонту (найнагальніші проблеми – дах, який
протікає, і грибок – від вологи), збереглася до нашого часу. На стінах –
навчальні матеріали – плакати із зображенням нутрощів великої рогатої худоби...
Але й про колишніх знаменитих власників маєтку – відому польську родину Фредрів
та не менш знаний український рід Шептицьких – тут нагадування на кожному
кроці. На підлозі – паркет 150-літньої давнини. На стелях – дивом збережена
старовинна ліпнина, до якої, кажуть, приклався сам Олександр Фредро. А ще –
старі-престарі сходи з червоного дерева, віконна столярка з фурнітурою, давні
меблі, п’єци... Нещодавно, напередодні чергової річниці від дня народження
драматурга та поета, графа Олександра Фредра, в одній із кімнат на першому
поверсі палацу-коледжу відкрили оновлену меморіальну кімнату-музей. Вона береже
пам’ять відомого поляка і його знаменитого онука – митрополита Української
греко-католицької церкви Андрея Шептицького. Тепер тут на одній зі стін поруч
висять портрети цих обох непересічних постатей. А окрім – старі шафи,
порцеляновий п’єц з позолотою, документальні стенди...
... За однією з версій, саме в маєтку у Вишні (у ті
часи – Бенькова Вишня), який родина Фредрів разом з іншими довколишніми селами
та містечками придбала наприкінці XVIII ст., і народився та провів дитячі роки
найвідоміший і найбільш затребуваний донині у Польщі драматург, якого називають
«польським Мольєром», Олександр Фредро. Хоча інші джерела стверджують, що
місцем народження комедіографа було село Сухорів, що під Ярославом (сучасна
Польща), а у Вишню родина Фредрів переїхала у 1797 році. Різняться дані й щодо
дати народження майбутнього графа – 1791 або 1793 рік. У батьків Фредра – Яцека і Маріанни – непроста доля.
З дев’яти їхніх дітей вижив тільки Олександр. Та й він рано залишився
напівсиротою: на початку 1806 р. у садибі у Вишні спалахнула пожежа, у полум’ї
загинула його мати... Після смерті Маріанни Фредро батько зі сином переїхали до
Львова. Цікаво, що автор популярних п’єс «Пан Гельдхаб» (1818 р.), «Чоловік і
жінка» (1822 р.), «Дами і гусари» (1825 р.), «Тітка» (1834 р.), «Помста» (1834
р.), «Пожиттєва рента» (1835 р.), «Револьвер» (1861 р.) та інших (усього –
близько чотирьох десятків комедій) отримав виключно домашню освіту.
У 16 років Олександр Фредро вступив в армію
Герцогства Варшавського. Служив у військах Наполеона Бонапарта. У 1812-му брав
участь у московській кампанії. У наступні роки – воював під Дрезденом,
Лейпцигом, Парижем... За хоробрість мундир Фредра прикрасило кілька почесних
орденів. Про геройські подвиги письменник згодом напише у мемуарному творі «Три
по три» (1845 р.).
Перегорнувши воєнну сторінку, Олександр Фредро повернувся
у родинні пенати - у Бенькову Вишню. Так і жив, з невеликими перервами на
подорожі по Європі, у Галичині. Тут написав більшість своїх комедій. Тут вів й
активне громадське життя. У 1848-му як один з активних учасників галицької
Весни народів увійшов до складу Національної ради у Львові. Очолював
Національну раду у містечку Рудки.
Непересічна історія одруження Олександра Фредра.
Уперше свою майбутню дружину – Софію з Яблоновських – драматург побачив на балу
у Відні. На той час 16-річна дівчина уже була дружиною одного з найбільш
відомих і заможних у Галичині магнатів Станіслава Скарбка. Та вона так припала
до душі Фредрові (а його свого часу сватали за російську княжну Бутурліну), що
боровся за даму свого серця протягом десяти років (!). Урешті Софія розлучилася
(дозвіл на це просила у самого Папи Римського) і в листопаді 1828 року стала
дружиною графа Олександра Фредра (графський титул він отримав у 1822 р.). Зі
спогадів та пліток, Фредро був ще тим гультяєм (лікувався від «франци» - так у
ті часи називали усі венеричні захворювання), але від часу одруження драматурга
немає жодних свідчень про його любовні походеньки.
У подружжя народилося четверо дітей. Двоє із них
померли немовлятами. Вижили Ян Олександр та Софія. Власне, Софія, дитинство та
юність якої минули у маєтку у Вишні і яка по життю пішла батьковими слідами –
стала письменницею та художницею, поєднала польський рід Фредрів з українським
родом Шептицьких – вийшла заміж за графа Івана Шептицького. У цій сім’ї у липні
1865 року й народився хлопчик Роман, який згодом очолив Українську
греко-католицьку церкву – став митрополитом Андреєм Шептицьким.
Дружину Софію, що стала коханням усього його життя,
Олександр Фредро обожнював. Садибу у Вишні у 1835-му перебудовував саме для неї
і все подальше своє життя працював на процвітання маєтку. На місці попереднього
батькового дому постав великий мурований палац у стилі англійського бароко.
Усередині дім, який нараховував 15 кімнат, блищав розкішшю. На першому поверсі
були столова, спальня, великий салон... Одну з кімнат прикрашав камін, на якому
вмостилася скульптурка Венери Медічі, а поміж позолочених філіжанок, на
мармурових підставках - бюсти, зокрема короля Генріха VII. Меблі були оббиті
блискучим англійським сукном з квітковим орнаментом. У кімнаті господаря стояло
велике ампірне ліжко на лев’ячих лапах із мідними обручами. Навколо - шість
книжкових шаф. Частину стін кімнати прикрашали італійські щити, які драматург
привіз з Риму та Флоренції. Протягом ХІХ ст. мистецька колекція Фредрів
збільшувалася. З часом її розподілили між внуками драматурга. А те, що
залишилося у вишенському палаці, разом із бібліотекою у 10 тисяч томів, було
знищене в часи Першої світової війни.
Садиба у Вишні була для Фредрів, а з часом – для
Фредрів-Шептицьких, літньою резиденцією. Життя тут кипіло від ранньої весни,
улітку й часто восени аж до Різдвяних свят. На «канікулах» родина подорожувала:
Баден-Баден, Карлсбад... У теплу пору року у Вишню запрошували художників,
музикантів, акторів... Для поважної публіки вирували мистецькі розваги. Сюди
часто приїжджали видатні польські діячі, зокрема Андрей Потоцький.
Довкола палацу були й інші будівлі. З лівого боку
була конюшня. Доглядати за маєтком допомагала прислуга – близько десяти людей:
кухарі, покоївки... Палац був (і є) огорнутий розкішним парком. Зараз він дещо
занедбаний. Ставок – заріс, але в ньому, кажуть, досі живе риба. А в XIX ст.
знатні пані та панянки прогулювалися тут каштановою алеєю та алеєю столітніх
лип. Природна ідилія! Декоративні дерева у садово-парковому ансамблі Олександр
Фредро наказав насадити на честь народження доньки Софії. Парк у Вишні досі
дивує його гостей унікальними насадженнями, зокрема квітучим тюльпановим
деревом та дивовижним деревом із листям дуба і граба одночасно (!), а ще
березою, щепленою корінням догори...
... Після Олександра Фредра (помер драматург у 1876
р., а його прах і нині покоїться у костелі міста Рудок) садибою у Вишні володів
його син Ян Олександр. Згодом - онук Андрій Максиміліан Фредро, який також був
літератором, поетом. І яка іронія долі... Його вдова, Феліція, одружилася
вдруге - з доктором Олександром Скарбком (так-так, з тих Скарбків, розбрат у
чию сім’ю свого часу внесло кохання Олександра Фредра). Саме Феліція у 1919 р.
продала садибу у Вишні - Малопольському сільськогосподарському товариству...
P. S. За незалежної України була спроба
приватизувати Палац Фредрів-Шептицьких - з усіма його довколишніми красотами.
Прибрати до приватних рук унікальну садибу, кажуть, хотів один із відомих
українських політиків... Зупинити процес (на президентському рівні!) допомогла
Книга пам’яті, в якій десятиліттями свої враження від маєтку залишали туристи з
України та країн Європи. Є задум організувати на базі палацу Центр
українсько-польського поєднання, в якому проводилися б різноманітні
конференції, зустрічі. Затримка – за меценатськими коштами – на капітальні
ремонтно-реставраційні роботи. Вишнянський коледж готовий переселитися в інше
приміщення хоч завтра.
На фото: Кілька років тому кінорежисер Олесь Янчук і
чисельна знімальна група «фільмували» у Палаці Фредрів-Шептицьких художню
картину «Владика Андрей» – про митрополита Шептицького. ............................ Поляки та українці об’єднались навколо ідеї «оживити» садибу Фредро-Шептицьких
У Львові представлено архітектурні та археологічні дослідження польських експертів палацу родини Фредро-Шептицьких у с. Вишня, що у Городоцькому районі Львівської області. Планується українсько-польський проект порятунку цієї пам’ятки.
Про це повідомляє кореспондентка ЗІКу.
Зараз у палаці розташовано вишнянський коледж Львівського національного університету, педколектив якого усіма силами сприяє ревіталізації будівлі.
Ідея дати нове життя садибі-палацу, що належала діду митрополита Андрея Шептицького, відомому польському драматургу Олександрові Фредру, з’явилася завдяки спільним зусиллям культурологічного часопису «Ї», польській неурядовій організації «Вілла Деціуша» та Львівській обласній державній адміністрації.
Над дослідженням пам’ятки як українці, так і поляки працюють уже не менше трьох років. Сьогодні, 23 вересня, відбулося представлення архітектурної інвентаризації (екстер’єр, інтер’єр, предмети побуту, паркова зона, будівлі, що належать до палацового комплексу) та археологічних розкопок польських експертів з Краківської політехніки.
Дослідження стали можливі завдяки хисту знаходити партнерів і меценатів працівників «Вілли Деціуша», що позиціонують себе як міжкультурний форум і пріоритетним для себе, серед іншого, визначають порятунок пам’яток архітектури, що мають мультикультурну історію. «Вілла Деціуша» знаходиться в однойменному будинку, що колись перебував у ще більш жалюгідному стані, ніж зараз палацик Фредро-Шептицьких. Але зусиллями небайдужих у будівлю вдалося вдихнути нове життя і зробити її рентабельним центром культурного і громадського дозвілля.
Поляки ділилися досвідом, як їм вдалося втілити такий проект. Він подавався як варіант для адаптації в українських реаліях. З української сторони лунали застереження до Львівської облдержадміністрації від археологів Рятівної археологічної служби та Національного університету «Львівська політехніка» щодо непоінформованості наших спеціалістів про роботи на об’єкті. Українські археологи та архітектори зазначили, що про інвентаризацію та розкопки дізналися кілька тижнів тому, хоча мали б бути повідомлені у першу чергу відповідно до чинного українського законодавства.
На заході обидві сторони домовилися про більш тісну комунікацію і співпрацю в подальшому.
Модерував зустріч начальник управління міжнародних відносин Львівської обласної держадміністрації Лев Захарчишин. У коментарі кореспондентці ЗІКу він зазначив: «Це є громадська ініціатива, яка, на мою думку, має перерости у справу державну. Я думаю, що ми будемо ставити це питання і пробувати його сформулювати у вигляді пропозицій до програм чи обласного бюджету. Можливо – на рівні Міністерства культури. Це має стати прикладом, коли громадська ініціатива переросте у державну дію. Громадськість не може виконувати за державу її функції, але може звернути увагу та ініціювати такий процес».
За матеріалами ЗІКу, газети "Високий Замок" та ін.
|
