Товариство Червоного Хреста Личаківського району
ГоловнаРеєстраціяВхід
Головна » 2017 » Червень » 19 » Ірина Галай про Говерлу, бійку з бомжами, заміжжя та канібалів
19:53
Ірина Галай про Говерлу, бійку з бомжами, заміжжя та канібалів

 

ПІДКОРИТИ СІМ ВЕРШИН

 

 

       

       Перша українка, яка піднялася на Еверест, вирішила

       підкорити сім головних вершин світу. Через два тижні

       29-річна дівчина відправляється на Аляску, на найвищий

        пік Північної Америки – гору Мак - Кінлі.


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мешканка м. Мукачева Ірина Галай – дівчина справді невловима. Якщо вона не в черговій подорожі, і не на роботі, значить, займається спортом – бігає, боксує або тренує витривалість на спеціальному тренажері - сходах. Я встигла урвати годинку її часу в перерві між фотосесією для модного журналу і… стрибком з парашутом.

 

Пригощаючи мене кухлем пива в честь свого дня народження, Ірина розповідає про дивовижні пригоди, що сталися в її житті за останній рік.

 

 

– Іра, у вас за спиною вже чотири з семи вершин світу: Ельбрус, Кіліманджаро, Еверест, і в цьому році ви здолали 6962-метрову гору Аконкагуа. Розкажіть про свою подорож до Південної Америки.

 


– Мене вразила Аргентина. Вино, стейки, засніжені Анди, від вигляду яких захоплює дух … У нас підібралася дуже крута команда на чолі з Сергієм Бершовим – майстром спорту міжнародного класу з альпінізму, відомим радянським спортсменом, який піднявся на Еверест ще в 1982 році, в складі першої радянської експедиції . Зараз йому вже 70. Спочатку ми з Бершовим постійно гризлися: його досвід проти моєї молодості. Сергій Артемович говорив, що я все неправильно роблю, навіть намет мені переставляв – не так, мовляв, ставлю. Мені непросто давався його повільний темп сходження. Іноді я відпрошувалася рвонути вгору сама. Просто щоб виплеснути енергію, розім’ятися. Зрештою ми, звичайно, порозумілися.

 

Для мене Бершов – легенда. Книгу «Еверест-82», в якій описано перше сходження радянських альпіністів на Джомолунгму, я прочитала запоєм, за одну ніч. Дивувалася, як вони змогли зробити це, не маючи і десятої частки того альпіністського спорядження, яке є сьогодні у нас. Ні спеціального газового пальника, який моментально нагріває воду на великій висоті, ні теплих спальників, взуття, легких, але термостійких костюмів … Нічого!

 

В СРСР альпіністи часто самі шили комбінезони, напихали їх ватою, щоб не здохнути на лютому морозі. Обморожують пальці, хворіли, зривалися … Але все одно доходили! Звичайно, в порівнянні з ними нам набагато легше.
 

 

 

 


 

 

 

Тепер що стосується Аконкагуа. Особисто для мене спуск був набагато важчим, ніж підйом. Справа в тому, що мою подругу Юлю накрила гірська хвороба. Бідолаха була в повній прострації, не розуміла, де вона, що з нею відбувається. Її довелося спускати вниз на мотузці, в зчепленні з іншим альпіністом. По дорозі Юля, яка йшла за мною, послизнулася і впала на мене. Ми зачепилися «кішками» – і стрімголов полетіли вниз. Юля вибила мені плече і ногу, яка і так була травмована. Від болю у мене іскри з очей посипалися. Не знаю, яким дивом я змогла спуститися. Добре, що друга подруга забрала мій рюкзак – з вибитим плечем я була не в змозі його надіти.

 


– Такі травми безслідно не минають …

 

– Звичайно, як і тягання 30-кілограмових рюкзаків. У старості, думаю, отримаю ревматизм і все інше, що в таких випадках належить. Кістки у альпіністів «летять» тільки так. Навіть зараз, буває, у мене так болять ноги, що сльози навертаються.

 

На Евересті я адже їх приморозила: були ночі, коли прокидалася від того, що ноги тверді, як камінь. Я їх не відчувала. Могло закінчитися зовсім кепсько. Врятувала дивовижна здатність мого тіла … нагріватися при сходженні на висоту. Торкніться моєї руки – вона прохолодна. На пляжі влітку я взагалі холодна, як камінь. А в горах руки і ноги стають гарячими. При критично низьких температурах це дійсно рятує. Крім того, я добре тренована і підготовлена. Спортом займаюся щодня: біг, кроссфіт, бокс, який прекрасно тренує витривалість.


Я розробила власну методику підготовки до сходження. За кілька тижнів до нього починаю «вбивати» своє тіло, тобто займаюся до повної знемоги. Потім роблю два-три дні перерви, переходжу на білкову їжу, яка береже сили і економить енергію. У базовому таборі повертаю вуглеводний раціон, і, коли починається підйом, організм «вибухає»: він просто вирує енергією. Після виснажливих тренувань навіть важкий підйом здається простим і радісним. Я випробувала цю методику на Аконкагуа – це було колосально!

 

Повернувшись із Південної Америки, вирішила з трьома своїми подружками поїхати на Кавказ. Ми хотіли піднятися 8 березня на Ельбрус, надіти українські вінки та сфотографуватися з прапором України. Але сталося непередбачене. Коли в Мінську пересідали на літак, що летить в Росію, одну з моїх подруг зняли з рейсу. Вже було піднято трап, і раптом оголошують: «Пасажирку Дарину Душечкину просять покинути літак». Спецслужби Росії чомусь вирішили, що Даша таїть в собі загрозу для РФ. Звичайно, ми обурювалися, лаялися, доводили, що вона не терорист, що не екстреміст, не має відношення ні до воєн, ні до політики. Марно. Дашу висадили, а наші валізи перевернули догори дном. Забрали вінки, прапор, всю українську символіку.

 

 


 


 

 

 

Але прапор України я все-таки на Ельбрус підняла! Знайшла його випадково: в базовому таборі в одному із закладів побачила прапор так званої Новоросії. Придивилася – і помітила, що він прибитий поверх прапора України. Я демонстративно зірвала новоросійський прапор, взяла наш прапор і з ним потім піднялася на вершину Ельбрусу. А після забрала додому – не захотіла залишати його там.


Підніматися, до речі, було дуже легко. Після «семитисячники» Аконкагуа висота в 5642 метри – просто насіння. Притому що інші альпіністи піднімаються туди тижнями, ми пройшли маршрут за два дні. Всю поклажу несли самі. Ще й музику по дорозі крутили. Так що йшли легко і весело. В такому темпі, що наші гіди ледве за нами встигали.

 

– За два тижні ви піднялися на дві знакові для альпіністів вершини – Аконкагуа і Ельбрус. А тепер ось збираєтеся ще і на Аляску …

 


– Мак-Кінлі – складна вершина. І технічно, і з клімату. Цілодобово мінус 40, полярне коло, світла ніч, купа тріщин в горах … Мене буде супроводжувати відомий український альпініст, чемпіон світу з льодолазання Валентин Сипавін. Я дуже сподіваюся, що він буде в хорошій формі – адже Валентин зовсім недавно повернувся з Евересту. А я добре пам’ятаю, що після таких походів відновлення може тривати місяцями. У мене, наприклад, так було після Джомолунгми. Від однієї склянки води опухали ноги і шия. Від ковтка алкоголю я п’яніла так, що мене на руках виносили. Вовчий апетит неможливо було стримувати. Я забігала в магазин і починала їсти продукти прямо з полиць. А ще почала… рости борода. Організм пережив шок і намагався бути готовим, якщо раптом знову виявиться на такій висоті і в такий холод.


Мене тоді заспокоїв відомий російський альпініст Олександр Абрамов, до якого я звернулася за порадою. Написав мені, що така реакція тіла абсолютно нормальна, з часом все налагодиться. Я взяла себе в руки, стала контролювати прийом їжі, посилено зайнялася спортом. Але гормональний фон відновився далеко не відразу. Рівень тестостерону в крові у мене ще довго зашкалював. Енергія била через край, під час тренувань з боксу мене було не зупинити…

 

– Навички боксу в житті не доводилося застосовувати?

 

– Бувало. Нещодавно, наприклад, побилася з бомжами. Справа в тому, що я дуже люблю тварин і часто підгодовую бродячих собак на своїй вулиці. Почала помічати, що дворняжки залишаються голодними – хтось явно відбирав у них сосиски, які я купувала. Виявилося, бомжі. Я зробила зауваження, а вони, замість того щоб почути, нахабно почали кидати пляшки на проїжджу частину. Тут я не витерпіла … У підсумку бомж написав заяву в поліцію про те, що я розбила йому голову.


– Але ж могло бути по-іншому! Вплутавшись в вуличну бійку, ви серйозно ризикували.

 

– Після того що я бачила в житті, мене важко чимось налякати. Кілька років тому, коли вперше поїхала в Непал, там почався восьмибальний землетрус. Скрізь руїни, тисячі загиблих … Я була в шоковому стані, але вирішила не евакуюватися, а піти в Червоний Хрест і запропонувати свою допомогу. Пам’ятаю, як приїхала вантажівка з тілами загиблих, їх звалили на берег і підпалили, а попіл зсипали у воду. У той же час на іншому кінці берега грала музика, були танці – це індуси ховали своїх загиблих. Різні народи, різні обряди … А смерть одна. І забувати про неї не варто.


Час від часу я перечитую моторошні історії про загибель альпіністів, щоб нагадати собі про небезпеку в горах. І на Евересті, і на Аконкагуа я бачила тіла загиблих альпіністів. Даремно кажуть, що в горах гинуть недосвідчені або невмілі скелелази, які не розрахували свої сили. Це може трапитися з кожним. Місяць тому помер легендарний Улі Штек – альпініст, прозваний за нелюдську витривалість і швидкість підйомів Швейцарською Машиною. Він безліч разів піднімався на Еверест, в тому числі без кисню. А загинув в Гімалаях під час акліматизації…


– Хіба буває, щоб такого досвідченого альпініста, адаптованого до будь-якій висоті, накрила гірська хвороба?


– Це явище загадкове. Може раптово початися навіть у гідів, які десятки разів піднімаються і спускаються з вершин, причому прямо посеред сезону. Так що ні досвід, ні адаптованість – не гарантія, що людина зможе підкорити вершину. Гірська хвороба у всіх проявляється по-різному. Одних нудить, болить голова. Інші просто починають тупити. Сідають, наприклад, і кажуть: «Далі не піду. Не хочу і все”. Обов’язково потрібно, щоб поруч був хтось, хто переконає спуститися, а не сидіти, поки не здохнеш. Треті галюцинують. Один альпініст розповідав мені, що чітко і ясно бачив постановку п’єси «Гамлет» на вершині і міг би описати кожну деталь костюму акторів.

 

 

Мені пощастило: я ні разу не відчувала проявів гірської хвороби. Може, завдяки моральному настрою. Ніколи не нию з приводу незручності, холоду або труднощів підйому. Якщо чортихатися і кожен день прокидатися з питанням «Коли ж все це, нарешті, закінчиться ?!», буде дуже важко йти. Спальник, намет, вітер і лід потрібно приймати як даність, як виклик, який хочеться взяти, як перешкоду, яку долаєш на шляху до мрії.


У мене замість гірської хвороби є гірська залежність. Я фізично не можу довго без сходжень. Дев’ятого травня, коли я була вдома на Закарпатті, весь народ сидів у барах або смажив шашлики. А я одягла кросівки, лосини і … побігла на Говерлу. Зазвичай підніматися набагато довше, ніж спускатися, але оскільки я дійсно піднімалася бігом, то у мене часу на підйом пішло стільки ж, скільки і на спуск.

 

А на Говерлу якраз піднімалася група ветеранів збройного конфлікту на сході України. Вони дуже втомилися, сіли на землю і роздумували, чи зможуть далі йти. Я підбадьорила їх, хлопці встали і змогли дійти до вершини.

 

Там справжня казка! У лісі – величезні пухнасті сосни, під ними сніг лежить, а з боків від стежки вже крокуси цвітуть. І сонце крізь хмари…


З того часу, як я відкрила для себе гори, мені постійно хочеться екстриму. Я вже стрибала з парашутом і завтра стрибну ще раз: подруга-парашутистка зробила мені такий подарунок на день народження. Вільне падіння дає неймовірні відчуття! Ще я люблю гірські лижі і дуже добре на них катаюся. Нещодавно спробувала мотоцикл, але від цього захоплення вирішила відмовитися: з моєю пристрастю до швидкості я буду небезпечним водієм. Коли відчуваю, що адреналіну в житті зовсім не вистачає, дивлюся фільми жахів.


– Може, вам заради гострих відчуттів заміж вийти?

 

– Поки що точно ні. Зовсім не уявляю собі когось поруч. Пропозицій багато, але я … самодостатня занадто, чи що? Мене не обтяжує самотність, я завжди знаходжу, чим зайнятися. Тим більше, щоб виконати програму «Сім вершин», мені потрібно підкорити ще три гори. Перша – Мак-Кінлі на Алясці, куди я їду зараз. Друга – піраміда Карстенса на Папуа-Нової Гвінеї. У цій експедиції найскладнішим буде не піднятися на вершину, а дійти до неї. Доведеться тиждень йти по непрохідним болотам, через джунглі, де живуть племена канібалів. Вони викрадають туристів і вимагають з родичів божевільний викуп. Якщо не заплатять – з’їдають свого бранця.

 

Віктор Бобок, який вів мене на Еверест, сказав однозначно: «Я там був. Пам’ятаю, як нам погрожували величезними ножами і мачете, трохи всіх не повбивали. Більше не поїду. Тим більше з тобою». Потрібно буде шукати хорошого попутника. Ну і третя – це Південний полюс, пік Вінсон. Мені здається, експедиція в Антарктиду буде найяскравішою в моєму житті. Кажуть, там є білі ведмедики, які закривають лапами свої чорні носики, коли бачать людей. Це так мило!
 

 

 

 


 

 

 

– Ви продовжуєте працювати в нафтовій компанії. Начальство відпускає в тривалі подорожі?

 

– Так, мені навіть виплатили хорошу премію після Евересту. А ще шеф звернувся до наших акціонерів, які, можливо, допоможуть оплатити мою експедицію на Південний полюс.

 

Було би чудово, адже це коштує близько 50 тисяч доларів! Взагалі, я дуже люблю свою роботу і свою команду. Моє сходження на Еверест об’єднало всіх співробітників – наші дівчата вболівали за мене, вивчали мало не до метра мій маршрут, запоєм читали коментарі в соцмережах.

 

Крім того, моє підкорення Джомолунгми виявилося корисним для нашого командного духу. Тепер, якщо виникають якісь робочі проблеми або складності, ні у кого не повертається язик сказати, що це завдання нерозв’язне. На моєму прикладі всі знають, що, якщо дуже сильно чогось захотіти і докласти зусиль, все обов’язково вийде!


Дарія ГОРСЬКА, «ФАКТИ»

 

На цю ж тему:

 

Про підкорення Іриною Галай Евересту докладніше див:

http://lviv-redcross.at.ua/blog/2016-06-01-7786

http://lviv-redcross.at.ua/blog/2016-06-03-7801

http://lviv-redcross.at.ua/blog/2016-06-18-7896

 

 

Фото – автора

За джерелом:

http://zaknews.in.ua/novini/zakarpattya/24832-rina-galay-pro-goverlu-byku-z-bomzhami-zamzhzhya-ta-kanbalv.html

 

Переглядів: 31 | Додав: Олекса
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Субота, 19.08.2017, 23:19
Webmoney
E957042746057 U511828258153 Z226274508252 R134004408733
Меню сайту
Форма входу
TRANSLATE
Наші друзі
catalog.red-cross.org.ua redcross.org.ua lviv.medprof.org.ua meduniv.lviv.ua www.icrc.org/rus www.drk.de
Календар
Архів записів
Наше опитування
Звідки Ви довідались про наш сайт?
Всього відповідей: 300
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Iv. Stepura © 2017Хостинг від uCoz