СВЯТО ТРЕТЬОЇ  ПРИЧИСТОЇ

14 жовтня – Свято Покрова Пресвятої Богородиці. У народі його назвали - Третьою Пречистою. У різних кінцях України зустріли празник по - різному. Червоний Хрест – збором коштів в ім»я милосердя.

В м. Яворові, що на Львівщині, під егідою Червоного Хреста було обговорено і намічено, наприклад, у це велике християнське свято - основні аспекти можливості розробки і підписання всесторонньої угоди про побратимство з німецьким містом Умкірхом, що в землі Баден. Свої підписи під історичним документом, можна сподіватися, невдовзі поставлять мери обох міст: з української сторони – Степан Венгера, з німецької  - Вальтер Лауб.

На знімку: волонтери Червоного Хреста збирають у Запоріжжі пожертви

В другому кінці України, в славному м.Запоріжжі, це свято, наприклад, співпало з Днем міста. Працівники і волонтери Товариства Червоного Хреста пішли у найбільш людні місця зі скриньками для збору пожертв не тільки серед мешканців обласного центру, але і Мелітополя, Бердянська, Оріхова. Вони завершують тижневу акцію, яка проходить під гаслом: «Подаруй надію безнадійним разом із Червоним Хрестом» з 24 вересня до 15 жовтня включно.

На знімку: прес-конференція 8 жовтня у Запорізькій ОО ТЧХ з нагоди Дня паліативної медицини.

В перші ж дні акції було зібрано 5900 грн. Про це повідомив на прес-конференції 8 жовтня, у День хоспісної та паліативної допомоги, голова Запорізької ОО ТЧХ Костянтин Силін. Кошти, зібрані під час акції, будуть перераховані на підтримку хоспісу та використані для  допомоги самотнім літнім людям, прикутим до ліжка.

Запорізька обласна організація Товариства Червоного Хреста стала грантером Міжнародного Фонду «Відродження» в рамках програми «Громадське здоров'я». Оголошений цим Фондом конкурс, був присвячений відзначенню Дня паліативної медицини та розвитку цієї галузі медико-соціальної допомоги тяжко хворим людям в Україні.

На знімку: у капличці Львівського хоспісу 

Паліативна допомога – це напрям у медицині, який дозволяє гідно прожити свої останні дні невиліковно хворим пацієнтам, допомагає членам їх родин зменшити як свої страждання, так і невиліковно хворим родичам, надає їм психологічну, соціальну й духовну підтримку.

Критично важливою частиною паліативної допомоги є знеболення. У близько 80% пацієнтів на пізніх стадіях раку виникає сильний біль. Існуючі в світі медичні знання дозволяють успішно втамовувати фізичний біль. Однак, існуючі в Україні перепони на шляху знеболювальних препаратів до хворих у віддалених місцевостях примушують людей терпіти муки, яких можна було б уникнути.

На знімку: будинок Львівського хоспісу

У Львові 14 жовтня розпочалася українсько-польська конференція «Хоспіс – бути разом у стражданні». Медики зібралися на ній обговорити проблему, як створити у обласному  центрі, - «мандрівний» хоспіс, аби доглядати невиліковно хворих дітей.

Медик з Любліна -Тереза Гузовська, одна з ініціаторів проведення конференції, повідомила, що сама є львів’янкою, у 1993 році перебралася до Польщі. Із особистих причин їй випала нагода ближче познайомитися із діяльністю дитячого хоспісу у Любліні. Каже – тоді ж задумалася, що хоспісів для дітей в Україні узагалі нема, а потреба – нагальна.

У США та Західній Європі вже є спеціальні паліативні відділення при лікарнях, але також є і хоспіси (стаціонарні, а також «мандрівні» або ще домашні – коли доглядальники їздять до пацієнтів додому).

Ініціативу підтримав Архієпископ-Митрополит Львівської РКЦ Мечислав Мокшицький, урядові особи  мерій Любліна і Львова. На конференцію запросили представників усіх медичних установ, громадських та релігійних організацій, що працюють у цьому руслі. Адже спочатку потрібні волонтери, котрі б хотіли цим займатись, а облаштування установи і пошук коштів, - це пробема другого порядку.

 Учасники конференції "Госпіс - бути разом у стражданні", яка відбувається у Львові 14-15 жовтня під патронатом архиєпископа Львівської архидієцезії латинського обряду Мечислава Мокшицького, запропонували створити у Львові хоспіс - медичний заклад для невиліковно хворих дітей. Допомогу потрібно надавати і батькам таких дітей, аби вони не відчували себе самотніми.

Організаторами конференції "Госпіс - бути разом у стражданні" є парафія Львівського римо-католицького Кафедрального Собору, Госпіс для дітей ім. Малого Принца у Любліні, папський інститут "Pro Vitae" у Львові, Теологічний інститут ім. Святого Йосифа Більчевського у Львові. Учасники конференції - духовенство, медики, громадські діячі з України та Польщі.

 В даний час в Україні працює 9 стаціонарних хоспісів, в тому числі, і у Львові, та понад 650 хоспісних ліжок.  У Запоріжжі такий хоспіс створено на базі 10-ї міської лікарні. Кошти, що будуть зібрані запорізькими волонтерами на празник Покрова Пресвятої Богородиці, в інші дні реалізації проекту «Подаруй надію безнадійним разом із Червоним Хрестом», підуть на добрі діла милосердя, в тому числі і для допомоги людям, життя яких зависло через смертельну недугу між небом і землею.

                                     Червонохрестівці м. Білої Церкви привітали ветерана УПА

На знімку: ветеран УПА Теодор Дячун.

Народився Теодор Григорович 1927 року на Тернопільщині. Батько був секретарем «Просвіти», мама Євдокія – активісткою «Союзу Українок». Зрозуміло, що сім’ї свідомих українців на окупованій Польщею Галичині жилося не солодко. Та ще гірше стало, коли до влади прийшли «червоні». Над родиною повисла загроза висилки до Сибіру, вихід був один – переховуватися. Пан Теодор пригадує: «Різдво 1941 року зустрічали у скирті соломи за селом. Отак я, 14-річний хлопчик, змерзлий і голодний, утверджувався у націоналістичній ідеї».

Рік 1943-й. Німці забирають сільську молодь на роботи до «фатерлянду». Теодор вискакує з хати через вікно та півтора кілометри біжить босим по снігу до віддалених хуторів. Далі – рік «юнацького вишколу ОУН». Вчивсь боротися на рідній землі: орієнтуватися на місцевості, володіти всіма видами зброї (польського, російського, німецького виробництва), а також історії та географії України.

У червні 1946 року в бою з опергрупою отримав перше поранення. Згодом – ще одне. Загін розбили, але Теодор Дячун з побратимами не припинили боротьби. За наказом керівництва громили військові продовольчі склади, займались розвідкою, роззброювали малі гарнізони. КДБ викрило їх підпільну групу лише в 1949-му: «Через рік, 15 квітня 1950 року, нас судив у Тернополі Прикарпатський воєнний трибунал. Отримали по 25 років суворого режиму та ще 5 років висилки «з пораженієм у правах». А я колись думав, що біль від поранення – найнестерпніший…»

У Білу Церкву Теодор Григорович приїхав 50-літнім чоловіком із таборами суворого режиму та мідними рудниками за спиною. Сьогодні йому 84. Коли кілька років тому одна журналістка запитала, чи відчувається він щасливим у незалежній Україні, він сказав: «Ці почуття для вас, молодих. Мені залишається мій біль, мої спогади, мої гіркі роки страждань та нещасть...»

Наостанок Теодор Григорович запросив молодь на урочистості з нагоди 69-річчя УПА, які відбудуться завтра о 12:00 у білоцерківській гімназії № 1. Він наголосив, що тепер, будучи керівником Білоцерківського братства ОУН-УПА, головним сенсом життя для нього є виховання молодого покоління, надійних наступників і продовжувачів його Справи.

Тож ще раз вітаємо пана Теодора, дякуємо за все, зроблене на благо Батьківщини, та бажаємо йому міцного здоров’я й довгих літ, аби встигнув виховати ще не одне покоління молодих повстанців. Слава Україні!

Запорізької ОО ТЧХ: www.redcross.zp.ua

Білоцерківської МО ТЧХ: http://red-cross.org.ua/

Львівського хоспісу: http://sites.google.com/site/hospislviv/home/nasi-koordinati