СКІЛЬКИ
Б МОТУЗЦІ НЕ ВИТИСЯ… 
Частина
ІУ. Псевдолiкар Слюсарчук похоронив свою маму живою
Публікуючи в газеті «Експрес» сьогодні, 3 листопада,
продовження свого журналістського розслідування, Світлана Мартинець зробила до
нього невелику врізку, коротку, але страшну за своїм змістом : «Ми знайшли її -
жiнку, яка начебто загинула в автокатастрофi понад 30 рокiв тому».
Проблема з батьками виникла після того, як Андрієві
Слюсарчуку було поставлено просте запитання: де живуть твої батьки?
Виявляється, обоє були відомими світилами медицини, але тепер уже в царстві
мертвих...
Про це розслідування С.Мартинець, зокрема, пише:
«П'ять тижнiв тому, пiд час iнтерв'ю, яке я
намагалася зробити зi Слюсарчуком, не знаючи, що вiн зовсiм не той, за кого
себе видає, Слюсарчук сказав менi: жоден журналiст нiколи не написав i не
напише про нього правди, бо вiн усе знищив.
Це не так, пане Слюсарчуку. Правду не можливо
знищити. Бо правда завжди є правдою. Хоча вона нинi - гiрка i жорстока.
Тодi Слюсарчук розповiдав менi, що батьки: тато —
професор-кардiолог, а мама - професор-педiатр, загинули на Вiнничинi в
автокатастрофi. Я запитувала його: де могила батькiв? Казав: на Вiнничинi.
Стареньким Карпiнським зi села Дашава, яким вiн ставив смертельнi неiснуючi
дiагнози, пседолiкар жалiсливо розповiдав, що поставив дорогий пам'ятник на
могилi батькiв.
Не гоже, пане Слюсарчуку, дурити старих людей. I
живими батькiв своїх хоронити не можна. Не було автокатастрофи пiд Вiнницею. I
батькiв-професорiв не було. Ми знайшли вашу маму. Вона жива...
Отож, пiд час розслiдування встановлено: Слюсарчук
Андрiй Тихонович народився 10 травня 1971 року у мiстi Житомир. Мама, Наталiя
Тихонiвна Слюсарчук, на той час 21-рiчна мiсцева жителька, жiнка без освiти,
покинула свого новонародженого сина у пологовому будинку. Вiдмовилася вiд
нього. Батька дитини молода жiнка не знала. Тож по батьковi у свiдоцтвi про
народження записали - Тихонович. Тихон - саме так звали батька Наталiї
Слюсарчук i дiдуся незаконнонародженого хлопчика.
Покинутого матiр'ю малюка лiкарi передали у будинок
дитини. Там хлопчик рiс до трьохрiчного вiку. Перш, нiж потрапити до Бердичiвської
спецiалiзованої школи-iнтернату для неповноцiнних дiтей, Андрiй Слюсарчук
змiнить ще два дитбудинки. Тож Гришкiвцi - його четвертий iнтернат. Пiсля нього
- Козятинське ПТУ.
Ми знайшли матiр Андрiя Слюсарчука. Поки що, в
iнтересах слiдства, не будемо повiдомляти про неї подробиць. Про це – пiзнiше».
Справді, поспішати нікуди, історія з викриттям
псевдо-лікаря Слюсарчука довга, ще встигнеться. Куди більше читачів цікавить
інше, а що буде з тими, хто допомагав йому, а також з тими державними мужами, стараннями
яких той одержав Державну премію. Справді, що?
Трапилось би таке на Заході, то вже, мабуть,
спритники б запустили тоталізатор і збирали би ставки: хто вгадає наступні
епізоди захоплюючого сюжету. Та ми – в Україні. Такого тут поки що не вміють
робити. Тож можна припустити, що сюжет піде по накатаному руслу, розробленому
політтехнологами під вибори тієї, чи іншої політсили. В даному разі, з великою часткою вірогідності, можна припустити, що це – члени з групи підтримки екс-президента. Чому? Бо їй шалено потрібно боротися за своїх розчарованих виборців, а дивлячись на те, хто саме з депутатів був залучений при відкритті кримінальної справи у якості свідків, зрозуміємо: в цій історії чітко прослідковується "рука" тих, хто розробив сценарій
«букетного покарання» Д.Табачника. Тепер, коли його підпис стоїть під
фальшивими документами, і коли на основі його власноручного подання прізвище
шахрая включено у перелік тих науковців, яких нагороджено Державними преміями,
то навіть в Україні за теке змушені все-таки відправляти, мабуть, у відставку. Коли це станеться, це -
питання часу. Можна сміливо стверджувати, газета «Експрес» зняла Д.Табачника з
його облюбованої посади. І на це немає ради.
Радіти б тільки, чи не так? Та ні, щось немає тієї радості, бо…автоматично обілюється той, хто
стоїть за цим сандалом. А що далі? Та прості речі: ув»язнену з СІЗО
можна буде нарешті випускати, бо майже всі її виборці будуть за той час …в
іншому таборі.
То при чім тут Слюсарчук? Та при тім, що він, вся
його історія – це вдало знайдений політтехнологічний хід: як виборців з одного табору
перевербувати в інший. Тонка гра, філігранність, несподіваний результат (!)
Хоча дещо можна спрогнозувати вже зараз – справу Слюсарчука відкрили при телебаченні,
депутатах-свідках, високопарних словах, але тільки для того, щоб коли настане
відповідний час, її тут же закрити. Чому
ж? Та тому, що кожен грамотний громадянин, не конче навіть з юридичною освітою,
скаже: той, хто з малку жив і навчався в інтернаті для неповноцінних дітей,
дуже легко може взяти звідти довідку, подати її у будь-який психоневрологічний диспансер, і звідти
поступить один і той же вердикт: «Не осудний !».
Тому можна наперед твердити: не так цікава
журналістам особа А.Слюсарчука, як його оточення. Ось ті «радники» і «консультанти»
справді дістануть на горіхи. Їм прощення не буде. Тут на повну силу заговорить
закон. Без них – Слюсарчук ніколи би не став «феноменом», не перетворився б у
знаряддя здирництва і мимовільного вбиства (через відсутність елементарних медичних
знань), не виставив би на посміховисько поважних державних мужів, не наробив
би стільки галасу у «тихій заводі», у яку перетворився нині наш славний старовинний
Львів.
Взагалі, читати газету «Експрес» - корисно. В тому
числі і те, що вона публікує на сайті:: http://expres.ua/main/2011/11/03/53255
Адже ніхто нічого кращого
читачам так і не запронував. То і детективна історія про мало симпатичного
анти-героя нашого часу А. Слюсарчука, також подія. Та чи стане вона тим важелем,
про який у свій час на увесь античний світ волав Архімед?
Фото: Макса Левіна
Прес-служба Личаківської РО ТЧХ м. Львова. |