КРАЇНА  ЩАСТЯ

У Львові мало таких шкіл, як СШ-42, що у мальовничому  куточку міста на вулиці з романтичною назвою - Каштанова, 9. Життя тут жваве. Якщо не конкурс малюнка на асфальті, то змагання юних інспекторів ДАІ, у яких майже завжди переможцями виходять учні цього навчального закладу.

«Зараз у нас одна турбота: гідно закінчити півріччя навчального року і весело, з легким серцем, зустріти Різдвяні свята і набратися сил на канікулах», -  пояснює голова первинного осередку Личаківської РО ТЧХ м. Львова, завуч з виховної роботи Галина Петрівна Порило (на знімку).

Осередок у неї невеликий, всього 240 юних членів Товариства, при загальній кількості учнів понад 400.  Вперше я познайомилися з ними, коли кілька років тому завітала на обласні змагання загонів ЮІР, які проходили в автомістечку на вул. Пасічній. Воно просто ідеально підходило для такого роду змагань: були і дорожні знаки, і світлофори, і розмітка,  - все необхідне, щоб діти отримали практичні знання з Правил дорожнього руху.

«Іграшковий світ «Країни Щастя» діти на уроках праці творять самі», - стверджує директор школи Микола Олексійович Король. 

Допомагає їм у цьому Мирослава Василівна Курчиян, вчителька з трудового навчання. Просто у вестибюлі відвідувачів зустрічають чепурні ялинки, що виблискують ще здалека своїми новорічними прикрасами. Під ними, за традицією,  ляльки, плюшеві ведмедики, маріонетки на нитках, паперові іграшки, витинанки, та інші творіння дитячих фантазій.

Кожна з іграшок має свого автора з 7А, 7Б, 9А класів. Я познайомилася біля них, наприклад, з трьома подружками з 7 Б класу: Мариною Косандяк, Діаною Паламар, Вікторією Вінник (на знімку – зліва на право).

На перерві  до острівця з ляльками біля ялинок товпляться діти молодших класів. Сміливіші беруть їх в руки, розглядають з усіх сторін, приміряться, як би це самому на дозвіллі створити і собі таку іграшку. Діана Паламар (на знімку) охоче ділиться з ними своїми секретами з пошиття ляльок з різних тканин.

Діана  згадує про той час, кола вона навчалася у молодших класах, тут у 2007 р.була розгорнута експозиція народного етнографічного музею,  експонати якого віддзеркалювали самобутність українського народу. Ініціаторами створення музею стали педагог-організатор Мирослава Василівна Курчиян, яка займалася декоративним оформлення інтер’єру, та вчитель початкових класів Наталя Миколаївна Кисіль, що проводила копітку роботу з пошуку цінних експонатів.

В музеї було представлено близько 200 експонатів, споглядання яких  нагадувало учням про  українські традиції, які потрібно знати і шанувати змалку. 

Подобалося  все. В дитячі спогади врізалися враження про кераміку майстрів Косівської  школи.  Окрім побутового та декоративного  посуду до керамічних виробів  належать оздоблювальні плитки-кахлі. Кожен з 9-ти представлених експонатів мав свою тематичну назву: «Жовніри», «Квітка», «Хрест», «Мальтійський хрест», «Вершник», «Святі Варвара  і Катерина».

Дуже різноманітним, із особливостями у кожному регіоні, був український одяг. Як шотландський  кельт, грузинська черкеска чи індійське сарі, українська сорочка-вишиванка є знаковим національним одягом. Справжня сорочка  шиється із саморобного полотна  – льняного чи конопляного.

Святкова сорочка обов’язково  мала вишивку. За вишивкою сорочки-вишиванки можна поділити на три типи: наддніпрянський, подільський  та гуцульський . Наддніпрянський тип характеризується червоно-чорною, інколи кольоровою гамою. А також вишивкою білим по білому. Поширений рослинний орнамент з мотивами «виноград», «калина», «хміль». Для подільського типу характерна  стриманість. Вишивали червоними нитками, дуже простим орнаментом. Галицький тип характеризується геометричним та рослинним орнаментом, з використанням  різноманітних  вишивальних технік.

Окремо були представлені вишивані рушники. У давнину без вишиваного рушника не відбувалася жодна значуща подія в житті людини. В музеї можна було побачити рушники, вишиті різними орнаментами.

З-поміж експонатів виділялася прялка, якою колись ткали. Сировиною для ткацтва в Україні були волокна льону, коноплі, а також вовна. Витворами ткацтва ставали  рушники, рядна, плахти, запаски.

У селянському побуті часто зустрічались плетені вироби: гойдалки для немовлят, кошики, капелюхи, тин навколо хати. Для плетіння використовували верболіз, солому, рогіз, коріння, кору…

Взагалі, українці любили прикрашати свою оселю. На полицях, на стінах були образи, прикрашені квітами чи зіллям, прибрані вишитими рушниками. У музеї представлені були образи Кам’янко-Бузького  та Яворівського районів Львівської області і Козівського району Тернопільської області.

«Дивовижними видавалися нам такі речі, як важка металева праска, рубель, ночви, стародавня скриня, посуд тощо, - продовжила свою розповідь Діана, - вони давали можливість побачити і відчути, як насправді жили наші пращури».

У музеї було відведено окреме місце для речей церковного вжитку: молитовники, вервички, старовинний церковний пояс, збірник старих колядок. А представлений  Вертеп  навіть побував у Києві на святкуванні Різдвяних свят. Загалом, усі речі дивували, захоплювали, милували око, як, скажімо, власноруч виготовлена кимось з учнів з соснових шишечок ялинка.

Вчителі та учні не зупиняються на досягнутому і продовжують пошук, на цей раз у виготовленні іграшок, не тільки з тканини, а і з паперу. Навчилися учні цьому мистецтву від студентів Львівського держуніверситету ім. І. Франка, що вивчають японську мову. Це мистецтво вони називають – орігамі.

В кінці березня п.р. у обласній бібліотеці для дітей пройшов незвичайний майстер-клас з орігамі. Незвичайний тим, що його провів учень тоді ще 2-го класу СШ №42 - Роман Федевич (на знімку).

Охочих оволодіти технікою виготовлення різноманітних фігурок з паперу виявилося багато. Наймолодшому «учню» майстер-класу було п`ять років, а найстаршому – сімнадцять. Спочатку виготовили квітку, а потім робили журавликів.

Коли бібліотекар розповіла про символіку паперового журавлика, в дітей народилась ідея – передати цих журавликів японським дітям, як знак підтримки і допомоги, адже саме в цей час увесь світ сколихнула страшна звістка про катастрофічний землетрус у Японії. Так вони і зробили. 

Згодом надійшла подяка від Львівської обласної громадської організації - центру японської мови "Сіавасе", що всі журавлики передані через посла Японії в Україні п. Тадаші Ідзаву у музей Миру, який знаходиться в м. Хіросіма. Гуртківці дуже раді, що українські журавлики полетіли на японську землю. Адже діти там також мріють про свою «Країну Щастя».

Різдво, Новий Рік - улюблені свята нашої дітвори. Можна і поколядувати, і кутею поласувати, і на санчатах з гірки промчатися, і снігову бабу зліпити. А настане відлига, грай з товаришами у сніжки, скільки душі завгодно. Словом, Країна Щастя нашого дитинства - завжди залишається країною мрій.

Ірина Апостолюк, голова Личаківської РО ТЧХ м. Львова