ВІРИТИ   У   КАЗКУ 

      Частина ІІ. «Шедевр» радянської пропаганди

  Дід Мороз — казковий персонаж святкування Нового року

  спочатку в СРСР, згодом, - у пострадянських державах. 

 Він вручає дітям подарунки особисто, або кладе  їх 

 під ялинку.

Як новорічний персонаж і, водночас, як антипод св. Миколая,  його образ почав формуватися у Росії у першій половині ХХ століття.  Дід Мороз у радянський час - обов'язковий учасник театралізованих  офіційних вистав, що тривають напередодні і під час зимових канікул у дитячих садках, школах, палацах культури, на міських майданах тощо. За типовим сценарієм він з'являється не відразу, а в середині або наприкінці урочистостей після кількаразового запрошення, що скандується всіма присутніми. До його приходу діти подарунків не отримують.

Аде так було не завжди. Під час антирелігійної кампанії у 1920-х роках радянська влада розгорнула боротьбу з різдвяними традиціями. «Старорежимними» стали й ялинка, і Святий Миколай:

Под «Рождество Христово» в обед

Старорежимный елочный дед

С длинной-предлинной такой бородой

Вылитый сказочный «Дед-Мороз»

С елкой под мышкой саночки вез,

Санки с ребенком годочков пяти.

Советского тут ничего не найти!

(Дем'ян Бєдний)

28 грудня 1935 року соратник Сталіна, секретар ЦК КП(б)У, член Президії Центрального Виконавчого Комітету СРСР Павло Постишев через газету «Комсомольська правда» звернувся до комсомольців із закликом: «Давайте організуємо до Нового року дітям гарну ялинку». Зокрема, пропонувалось ставити ялинки у школах, дитячих будинках, піонерських палацах, дитячих клубах, театрах і кінотеатрах. Перше дитяче новорічне свято у СРСР було організоване у Харкові, а згодом у Москві.

У 1937 році Дід Мороз уперше з'явився у Московському Будинку Союзів. З  1954 р. головне новорічне свято стали проводити у Кремлі. Відвідування всесоюзної центральної ялинки за особливим запрошенням стало предметом гордості для радянських дітей. Уперше роль Діда Мороза виконав актор Михайло Ґаркаві. З 1946 року головним Дідом Морозом СРСР був Сергій Преображенський, з 1964 — Олександр Хвиля, а з 1970-х і до 1992 — Роман Філіппов.

Типово радянські персонажі: Дід Мороз, Снігуронька і хлопчик, що уособлює Новий рік, в оточенні піонерів пішли у народ. Запрошення на Новорічну ялинку у Кремлівському палаці з'їздів вважалося високою нагородою  і  цінувалося вище премії,  але нижче… урядової нагороди.

Спочатку новорічні заходи з Дідом Морозом мали сприяти ідеологічному вихованню радянських дітей. Свята були тематичні, що присвячувались досягненням СРСР. Головними героями були революційні матроси, робітники Магнітки, піонери-тимурівці. А ялинка запалювалась від залпу крейсера «Аврора». У 1953 році, за сценарієм Льва Кассіля і Сергія Михалкова, у фінальній сцені, коли розсувались лаштунки і з'являвся портрет Й. Сталіна, Дід Мороз і Снігурка.

Лише 1964 року молоді сценаристи Олександр Курляндський, Едуард Успенський та Аркадій Хайт зуміли перетворити пропагандистські вистави на новорічне шоу, героями яких, окрім Діда Мороза, стали чарівники і персонажі улюблених казок.

Дід Мороз на радянських листівках уперше з'явився у 1943 р., а з 1950-х рр. став майже обов'язковим їх персонажем. Поштівки тієї доби мали виконувати агітаційно -пропагандистську функцію. На них прославлялись досягнення Радянського Союзу. А Дід Мороз малювався як активний учасник державного і громадського життя: він захищає країну від німецьких окупантів, літає у космос, будує Байкало-Амурську магістраль, працює на ЕОМ, готується до Олімпіади. За М. Хрущова випускались листівки, присвячені освоєнню цілини, які після його усунення масово вилучались з поштових відділень.

В СРСР перша новорічна марка з'явилася лише в 1962-му. У нас чиновні люди до святкування Нового року дуже довго відносилося з підозрою: Різдвом пахне! Напевно вирішення з приводу випуску новорічної марки узгоджувалося в Політбюро ЦК КПРС і було обгрунтоване партійною установкою на посилення антирелігійної боротьби: свято Нового року вправно підміняє свято Різдва! У Великобританії перша різдвяна марка побачила світ ще пізніше, ніж в СРСР новорічна, — тільки в 1966-му. Пояснення тому - легендарний консерватизм жителів туманного альбіону. Там дуже довго на марках друкували виключно портрети монархів. 

Україна свою першу різдвяну марку випустила в 1997 році, а новорічну, як жартують філателісти, пізніше за всіх у світі, вже на самому стику тисячоліть — в 2000-му. З тих пір ми щорічно випускаємо ці марки, чим безмірно радуємо тих колекціонерів, які обмежують свою пристрасть збиранням марок святкової тематики. 

У 1999 році у Росії офіційною резиденцією Діда Мороза визнано Великий Устюг, а днем народження - 18 листопада, коли в тому краї розпочинаються морози.

 Починаючи з 2003 року, на території національного парку «Біловезька пуща» з'явилась резиденція білоруського Дзеда Мароза. Вибір -  вдалий: у  2010 р.  цей маєток відвідало 327 тисяч туристів. Одна з українських туристичних фірм, захопившись успіхом сусідів, також зробила спробу реалізувати подібний проект у Рівненській області. Та їм  пощастило менше: щоб легенду про  Діда Мороза підтримувати  на належному рівні, треба мати і талант, і чималі  кошти.

(Початок див.  на стор. - http://lviv-redcross.at.ua/blog/2012-12-29-1060 )

Петро Гарматій,

Заслужений зв’язківець України, голова віртуального філателістичного клубу «Милосердя»