ВІД СЛІВ – ДО ДІЛА

Сьогодні, 9 лютого, минає 150 років з 

дня заснування у Женеві Анрі Дюнаном 

«Комітету п'яти».

«Комітет п'яти» відіграв важливу організуючу роль в історії заснування Червоного Хреста. До нього, крім самого А. Дюнана, ввійшли ще чотири представники впливових женевських родин: Гюстав Муаньє, правник і голова Женевського товариства публічного добробуту, лікар Луї Аппіа з великим досвідом роботи в польових умовах, друг і колега Аппіа Теодор Монуар із Женевської комісії гігієни та охорони здоров'я та Ґійом-Анрі Дюфур, впливовий генерал швейцаської армії. 

Комітет був комісією Женевського товариства публічного добробуту. Він поставив собі метою вивчити питання про можливість втілення ідеї Дюнана й організувти міжнародну конференцію щодо практичного втілення цієї ідеї в життя. Через вісім днів п'ятірка вирішила перейменувати свій комітет у «Міжнародний комітет допомоги пораненим».

З 26 по 29 жовтня 1863 у Женеві відбулася міжнародна конференція, огранізована комітетом. Конференція ставила перед собою мету розробити систему практичних заходів з метою покращення роботи медичних служб на полі бою. В роботі конференції взяли участь 36 делегатів: 18 офіційних делегатів від урядів країн, 6 представників неурядових організацій, 7 неофіційних чужоземних делегатів та 5 членів комітету. 

На конференції були преставлені: Австро-Угорська імперія, Баден, Королівство Баварія, Франція, Королівство Ганновер, Гессе-Кассель, Італійське королівство, Нідерланди, Пруссія, Російська імперія, Королівство Саксонія, Іспанія, Шведсько-Норвезький союз та Сполучене королівство Великої Британії та Ірландії.

У резолюції конференції, прийнятій 29 жовтня 1863, зокрема були пропозиції про:

·         Заснування національних товариств допомоги пораненим солдатам;

·         Статус нейтральності й захисту щодо поранених;

·         Використання волонтерів для подання допомоги на полі бою;

·         Організацю нових конференцій, метою яких було б вписати ці концепції в обов'язкові для дотримання правові міжнародні договори;

·         Запровадження спільного символу для медичного персоналу, за яким його можна було б розрізнити - пов'язки із червоним хрестом.

Наступного року швейцарський уряд запросив уряди всіх європейських країн, а також Сполучених Штатів, Бразилії та Мексики на офіційну дипломатичну конференцію. Своїх делегатів прислали до Женеви шістнадцять країн. 22 серпня 1864 конференція затвердила першу Женевську конвенцію «Про покращення становища поранених в польових арміях». Її підписали представники 12 країн та королівств: Бадену, Бельгії, Данії, Франції, Гессе, Італії, Нідерландів, Португалії, Пруссії, Швейцарії, Іспанії та Вюртембергу. Конвенція складалася із 10 статей, які встановили перші обов'язкові правила, що гарантували нейтральність і захист під час збройного конфлікту пораненим солдатам, медичному персоналу й гуманітарним інституціям. Крім того конвенція встановила дві вимоги для визнання Міжнародним комітетом національного товариства допомоги:

·         Національне товариство повинно мати визнання власного уряду

·         Національний уряд відповідної країни повинен бути членом Женевської конвенції

Одразу ж після підписання Женевської конвенції національні товариства були засновані в Бельгії, Данії, Франції, Ольденбургу, Пруссії, Іспанії та Вюртембургу. Ще в 1864 Луї Аппія та Шарль ван де Вельде, капітан нідерландської армії, стали першими незалежними й нейтральними делегатами, що розпочали діяльність під час збройного конфлікту під емблемою червоного хреста. Через три роки, в 1867, була скликана перша Міжнародна конференція національних товариств з медичної допомоги пораненим у війні.

Джерело - http://uk.wikipedia.org/wiki/