КРИМСЬКА ВІЙНА У ЦИФРАХ
І ФАКТАХ 
Кримська
війна погано закінчилася для
всіх її учасників, але дала історії імена справжніх
героїв – хірурга Миколи Пирогова, санітарки Даші Севастопольської, справжнього Ангела милосердя для союзних військ Флоренс Найтінгейл, медаль на честь котрої засновано
у 1912 р., і вона є найвищою нагородою для медичних сестер Червоного Хреста всього світу.
25 лютого 1856 р. учасники конфлікту, а також
Австрія та Пруссія, зібралися у Парижі на міжнародний конгрес. Торгувалися
місяць. Зрештою глава російської делегації граф Олексій Орлов 30 березня 1856
року підписав капітуляцію Росії.
Паризький мирний договір від 1856 р. позбавив Росію
права мати військовий флот на Чорному морі, а також фортеці й прибережні
арсенали. Російська імперія публічно відмовилася від претензій на Молдавію,
Валахію та південну Бессарабію. Російського царя позбавили покровительства над
християнами Османської імперії, замінивши колективним патронатом усіх великих
держав.
Тилом діючої російської армії були Катеринославська
і Херсонська губернії Малоросії. Звідси набирали рекрутів, поповнювали провіант, та інші
припаси. Побори ставали нестерпними. Виникали селянські бунти. Їх безпощадно
придушували військовою силою. Тож не дивно, що на стороні союзних сил проти російської
царської армії діяли військові підрозділи, сформовані із залишків задунайських
козаків.
У жовтні 1853 року Михайло Чайковський домігся
створення регулярних козацьких підрозділів у Турецькому війську. 23 січня 1854
року козаки склали присягу. З Константинополя привезли козакам знамена
Запорозької Січі, а Садик-Паша (ім'я Михайла Чайковського в Туреччині) отримав
від султана титул «міріан-паша» (кошовий отаман).
У лютому військо Садик-Паші ввійшло в Бухарест, а
сам він став губернатором Румунії. На початок березня його війська зайняли
позиції на річці Прут, готуючись до боїв із росіянами. Та уряд Австрії почав
тиснути на султана, вимагаючи відвести загони. Султан погодився, висловив
подяку Чайковському і навіть присвоїв йому титул «Око, вухо і правиця
престолу».
Спеціаліст із Кримської
війни, уродженець Севастополя, кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології НаУКМА Ігор Лосєв, даючи інтерв'ю радіо «Свобода»,
зазначив: «Офіційні російські історики вважали за краще наголошувати на
героїзмі матросів та солдатів, щоб уникнути обговорення нездарності найвищого
командування.
А ось, що писав з цього
приводу Фрідріх Енгельс: "Не меч і куля супротивника, не хвороби, які неминучі
у багатьох частинах південної Росії (тут Енгельс вживає офіційну імперську
термінологію того часу) навіть не необхідність довгих маршів, так сильно
спустошували лави російської армії, а ті особливі умови, за яких російський
солдат вербується, вишколюється, марширує, навчається, постачається,
одягається, розквартировується, керується командирами і воює є причиною того
жахливого факту, що майже вся російська армія, що існувала до 1853 року вже
зникла з лиця землі. Не змусивши супротивника зазнати третини тих втрат, що їх
вона сама зазнала”.
Нині в офіційній
російській історіографії вважають за краще удавати, що цих текстів не існує, як
знаменитої таємної дипломатії XVIIІ століття Карла Маркса, де даються нищівні
оцінки зовнішній політиці Російської імперії, що на його погляд мала одну
константу – прагнення світового панування».
Промовистий факт: Відомо, що лише на Полтавщині до
народного ополчення вступили 9,5 тисяч чоловік. Мешканці Волині пожертвували на
потреби Кримської війни 113 тисяч рублів.
Як би там не було, а ця війна стала одним з факторів
відміни кріпацтва в Російській Імперії 19 лютого у 1961 р., що було значним кроком вперед до європейської цивілізації.
На
знімку: кольорова гравюра із зображенням посадки хворих у порту Балаклави під
час Кримської війни
Фото
– http://uk.wikipedia.org/wiki/
Прес-служба
Личаківської РО ТЧХ м. Львова | 
