Бувальщина з нашого життя: милосердя - не знає кордонів - 13 Березня 2013 - Блог новин - Український Червоний Хрест Личаківського району

Вітаю Вас Гість | RSS

Товариство Червоного Хреста Личаківського району

Головна » » Бувальщина з нашого життя: милосердя - не знає кордонів

17:06

Бувальщина з нашого життя: милосердя - не знає кордонів

ПОДАРУНОК З БЕРЛІНА

Нарис журналіста Тілля Майєра «Янгол – охоронець самотніх»,

опублікований у німецькому часописі Der Spigel 18 лютого п.р. отримав

несподіване продовження. Його прочитала разом з мільйонами

співгромадян й Ірина Келлер (Köller), мешканка Берліна, яка до глибини

душі розчулилася гіркою долею головної героїні - львівської медичної

сестри Червоного Хреста Ольги Роман (на знімку), і вирішила

відправити їй… пакунок.

Пакунок прийшов на адресу Львівської обласної організації Товариства Червоного Хреста України вчора,

12 березня. Ольга Роман була на обході пацієнтів, тож церемонію отримання відклали на сьогодні, 13 березня.

Коли розпакували ящик, у ньому виявили лист з фотографіями жертводавця і…чоботи. Зручні, теплі, придатні для

ходьби по глибокому снігу...

Акт про прийом пакунка з Берліна підписували втрьох – голова ЛОО ТЧХУ Валентин Мойсеєнко, головна медична

сестра Товариства Марія Уманова і отримувач, медична сестра Залізничної районної організації Товариства

Червоного Хреста м. Львова Ольга Роман.

Це про неї у нарисі Т. Майєр пише: «Пара нових добротних зимових чобіт вже й зараз є для неї розкішшю. «Цього я

просто не можу собі дозволити», - зітхає медична сестра. Певно, якби їй не були потрібні гроші, пані Роман не

крокувала би зараз день за днем, кілометр за кілометром по засніжених ковзких вулицях Львова у пошуку заробітку.

«Ну зовсім перестати працювати я не хотіла би. Робота медичної сестри допомагає залишатись молодшою», - сміється вона. Але саме взимку, коли холод пронизує до кісток, вона б залюбки зручно вмостилась на канапі поруч з чоловіком і пила б гарячу каву. «Проблема полягає у тому, що багато молодих жінок не хочуть працювати медичними сестрами. Вони намагаються влаштуватись у приватних клініках, а якщо їм ще і пощастить – то вони виїздять на роботу в Німеччину», - пояснює 71-річна пані на вулиці, швидким кроком долаючи снігові перешкоди.

Більш ніж 50 років тому, коли вона починала працювати медичною сестрою: «Тоді це була престижна професія, ніхто не зважав на гроші», - дивується старша пані. Але вона знає, якщо жінка працює медсестрою, то її чоловік має значно більше заробляти, ніж вона, інакше сім’ю не прогодуєш. Незважаючи на це, вона надіється, що її внучка теж стане медичною сестрою. «Вона зараз у сьомому класі і нещодавно сказала, що хоче робити те ж саме, що й я», - розповідає бабуся з гордістю».

Ольга Роман, схвильована таким несподіваним подарунком з Берліна, сіла сьогодні писати лист у Німеччину. Її подяка адресується молодій мамі-німкені Ірині Келлер (Köller) , що з однорічною дочкою проживає у Берліні, має чуйне серце і хоче ці якості прищепити своїй дитині.