З  МИРУ – ПО  КРАПЛИНІ

У радянські часи донорство було в пошані. Особливо 

- добровільне. «Перед здачею крові давали солодкий 

чай. А після - відгул на два дні і талон на 

безкоштовний комплексний обід у їдальні. Було 

і платне донорство, одна порція крові коштувала

близько 20 радянських рублів. Найчастіше донорами

ставали студенти, молоді робітники», - згадує 

пенсіонерка з Черкас Тетяна. 

З тих пір минуло чимало років і кореспонденти ForUm'у поцікавилися, яка ж сьогодні ситуація із заготівлею крові і як виглядає сучасний донор?  Для цього ми вирушили у відділення трансфузіології Національного інституту хірургії і трансплантології АМНУ ім. О.О.Шалімова. 

Там ми зустрілися із заввідділенням, президентом Міжнародної громадської організації «Асоціації безкорисливого 

донорства крові «ПоКроВа» Ларисою Вахненко (на знімку). Спочатку вона веде нас у кабінет, де реєструються 

донори. Біля дверей довга черга.

 «Всі ці люди прийшли сюди заробити гроші», - говорить Лариса Вахненко. Люди, що стоять у черзі, починають на нас дивитися.

Не звертаючи на них увагу, лікар продовжує: «Держава повинна виплачувати 160 грн за літр крові. Й обіди надавати. Але грошей на це немає. А безкоштовно здавати кров ніхто не хоче. За рік одного-двох добровольців можна побачити, але на них дивляться, як на дивину. Донори, яких ви тут бачите, вимагають у родичів пацієнтів по 200, іноді - 300 грн за порцію крові (450 мілілітрів). А у родичів немає виходу - якщо вони не нададуть донора, операція може не відбутися, купити компоненти крові ніде».

Ми вирішуємо підтримати вітчизняну медицину і надаємо добровольця. У нього беруть паспорт і дзвонять у Київський центр крові, де є міська комп'ютерна база даних донорів, щоб переконатися, що наш доброволець не перебуває на обліку в тубдиспансері, не хворів інфекціями, що передаються через кров, не здавав протягом останніх двох місяців кров в інших відділеннях переливання крові. Далі - ретельний огляд й опитування лікарем, визначення групи крові, рівня гемоглобіну.

Як виявилося, не тільки ми були готові віддати кров безкоштовно. Ці військовослужбовці також не вимагають винагороди. Правда, для багатьох солдатів здача крові - скоріше обов'язок, ніж порив душі.

Зате для деяких це стає справжньою традицією. «Я служив ще в радянській армії, там здружився ще з трьома хлопцями. У той час всіх солдатів раз на півроку відправляли здавати кров. Сьогодні мені та моїм друзям по 38 років. Життя розкидало нас по країні, але щороку ми збираємося в Запоріжжі (там ми проходили службу) і дружно йдемо в центр переливання крові», - розповів ForUm'у водій тролейбуса Віталій.

Так виглядає підготовка до здачі крові.

А ось і сам процес забору крові, який триває не більше десяти хвилин. Всі голки і системи для забору крові одноразові, і ризику заразитися якимись інфекціями немає. Але обладнання в поліклініці, м'яко кажучи, не найсучасніше. Наприклад, гемакон (спеціальний контейнер) з донорською кров'ю зважують не на електронних вагах-помішувачах, а на антикварних, які навіть у магазинах не часто зустрінеш.

Після забору 450 мл крові в гемакон сорок мілілітрів крові беруть в спеціальну пробірку і відправляють у СНІД-лабораторію, де зразок обстежують на наявність гепатитів, сифілісу, ВІЛ. Інша маса крові залишається у відділенні трансфузіології.

У спеціальній центрифузі-сепараторі кров ділять на компоненти - еритромасу (еритроцити, які переносять кисень) і плазму, яку заморожують і зберігають у холодильнику до півроку. Наступного дня після забору крові приходять результати обстеження. Якщо вони негативні - еритромасу тут же можуть перелити хворому.

Третя і четверта група крові з негативним резус-фактором - найбільш рідкісні. Але в Інституті ім. О.О.Шалімова їх запаси, як бачимо, є.

 Чи завжди ризик - справа благородна?

Перша і найголовніша проблема, пов'язана з донорством - це наявність вірусів у зібраній крові. «Вітчизняні тест-системи, якими перевіряють кров, не досконалі, не дуже надійні. Відсутнє генотестування донорської крові (ПЛР), що є обов'язковим у країнах Європи. У нас не ведеться статистика ускладнень і захворювань, які можуть виникати у пацієнтів після гемотрансфузій (переливань крові. - Ред.). Ми чуємо від колег, у пресі, по телебаченню, що діти у гематологічних відділеннях часто хворіють гепатитами після переливань, але наскільки часто - офіційної інформації у нас немає. Від медиків ведення такої статистики ніхто не вимагає, СЕС цю інформацію не збирають, тому і в МОЗ їй немає звідки взятися. Я й сама хотіла б знати, скільки людей хворіє на гепатит після гемотрансфузій. Але, по-перше, я не маю повноважень на збір такої інформації, а по-друге, це повинна бути розроблена і затверджена Міністерством охорони здоров'я система збору інформації з урахуванням конфіденційності», - зазначає Лариса Вахненко.

Вона пояснює, що все зло від платного донорства: «Здавати кров за гроші приходять переважно ті, кому ці 200 грн дуже потрібні, вони приховують інформацію про перенесені хвороби, часто це люди з груп ризику. Відсторонивши платного донора, ми можемо запобігти зараженню багатьох хворих трансмісивними інфекціями».

Правда, у цієї медалі є й зворотний бік. Наприклад, Росія з січня пішла шляхом впровадження виключно безкоштовного донорства, коли набув чинності відповідний федеральний закон. На думку законодавців, завдяки такому кроку від донорства будуть відсторонені «торговці кров'ю», які за сумісництвом є і головними переносниками захворювань. У результаті, як повідомляють російські ЗМІ, тільки за лютий гематологічний центр РАН, де лікують пацієнтів з важкими випадками хвороби крові, вже розгубив близько 30% постійних донорів.

Врятувати ситуацію в такому випадку повинна система інформування населення, тобто грамотна пропаганда донорства, впевнена Лариса Вахненко. Вона наводить досвід європейських країн, де про дефіцит донорської крові давно забули: «В Італії агітацією безоплатного донорства успішно займається громадська організація AVIS, в Німеччині рекрутує безоплатних донорів Червоний Хрест». Добре організована агітація в Японії, де для добровольців постійно влаштовують акції - за здачу крові в різні дні або поять зеленим чаєм і пригощають солодощами, або роблять масаж рук, чи ворожать на картах Таро.

В Україні ж з інформованістю існують проблеми. «Червоний Хрест від цього самоусунувся, а громадські організації проводять роботу фрагментарно», - зазначає Вахненко. І не дивно, адже виступи по радіо, телебаченню, навіть у нічний час коштують надто дорого для неприбуткових організацій. А сюжети по телебаченню, в яких показують хворих лисих діток, на думку завідувачки відділення переливання крові, не дуже хороша пропаганда.

«У людей це, як правило, не викликає почуття жалю, а скоріше - страх, переляк. Психологами доведено, що ефективна пропаганда не має нічого спільного із залякуванням. Людину потрібно зацікавити, розповісти їй, що таке кров, її функції, навіщо її треба переливати, що зараз немає альтернативного їй замінника. Що, здаючи кров як донори, ми, перш за все, допомагаємо собі і своїм близьким, адже на місці реципієнта (людини, яка потребує переливання крові) може опинитися кожен - чи то породілля, щойно народжена дитина або людина, яка потрапила на операційний стіл. Ось у мене зараз на столі лежить заявка - на операцію з пересадки печінки хворому необхідно 30 літрів компонентів крові: 20 літрів свіжозамороженої плазми і 10 літрів еритромаси - все однієї групи».

У групі ризику також водії і пішоходи: щодня внаслідок ДТП гинуть 14 осіб, на рік - майже 5 тисяч. Головна причина - втрата крові, яку медики могли б переливати прямо в машині швидкої допомоги, якби у них були запаси.

Секрет, великий секрет

Від вибуху в столичному ресторані «Апрель», що стався на початку лютого, постраждали одинадцять людей, з них четверо опинилися у важкому стані. Тоді ЗМІ поширили інформацію з проханням до всіх небайдужих здати кров. Виходить, що для чотирьох осіб у всьому Києві не знайшлося донорської крові?

Насправді заковика в тому, що в Україні окремі лікарні і медустанови не знають, де і які запаси компонентів крові існують, до кого звертатися, якщо «своя» кров вичерпалася. Цю проблему могло б вирішити створення централізованої автоматизованої системи, до якої була б занесена інформація про запаси крові по всій країні. І медики з року в рік піднімають цю проблему. «У нас в Україні в будь-який момент може загинути хворий з кровотечею від відсутності необхідного компонента крові, тільки через неможливість отримати інформацію, де є запаси, від неможливості доставити компоненти крові по наших дорогах вчасно. А десь поруч кров такої групи може лежати незатребуваною і чекати своєї утилізації», - підкреслює Вахненко.

За її словами, ще кілька місяців тому інформація про потребу в крові і донори взагалі була під грифом секретності СБУ. Але після звернення МГО «ПоКроВи» у комітет Верховної Ради з питань охорони здоров'я та багатьох інших лікарів у МОЗ, дані дозволили відкрити. Хоча справі це мало допомагає, адже ніхто не працює над аналізом потреби і витрати компонентів та препаратів крові.

Посилює ситуацію те, що професія трансфузіолога в Україні сьогодні не модна. Відповідної підготовки в медуніверситетах немає. Зарплата вкрай низька. «Звідси - відсутність культури гемотрансфузій. Часто переливають кров при залізодефіцитній анемії, замість призначення препаратів заліза, переливають плазму хворому для парентерального харчування (для поповнення білкового дефіциту), що абсолютно неграмотно», - нарікає Лариса Вахненко.

Все, що суспільство може протиставити цим проблемам - милосердя і готовність ділитися своєю кров'ю. І якщо ви хочете стати одним із донорів, але боїтеся, спробуйте знайти однодумців у соціальних мережах. Групи добровольців переважно складаються з молоді, яка збирається у великі компанії, щоб ходити на здачу крові - так веселіше і не страшно. Головне - пам'ятати, що у дорослої людини в середньому 5 літрів крові, і якщо ви поділитеся своїми 450 мл, ваш організм не постраждає. Тим часом подаровані вами пару стаканів крові можуть у майбутньому врятувати чиєсь життя, можливо, навіть ваше власне.

Аліна Єремеєва, фото - Віктора Ковальчука.

Оригінал статті - http://ua.for-ua.com/analytics/2013/03/20/083726.html

.