ГУМАНІСТ Х Х
СТОЛІТТЯ 
Скромна
дата народження 15 травня Михайла Булгакова залишилася майже непоміченою. Крім хіба що Закарпатського телебачення, студія «Міст», яке запросило на ранкову
телепрограму директора інституту іноземної філології Ужгородського національного
університету, письменника Михайла Рошка.
Це інтерв'ю розміщено у сьогоднішньому випуску новин інтернет-виданя «Анонс
Закарпаття» на сторінці –
http://anons.uz.ua/news/culturenews/10134-pro-mihayla-bulgakova-rozpovv-zakarpatcyam-mihaylo-roshko-vdeo.html
Михайло Булгаков – один з найвідоміших і
найпопулярніших письменників нашого часу. Його твори стали надбанням світової літератури,
вони перекладені багатьма мовами, про них сперечаються вітчизняні й закордонні
літературознавці. За життя письменника знали лише у вузькому колі читачів і
глядачів. Проза його не друкувалася з 1926 року – тобто впродовж останніх 15
найбільш плідних років життя. Булгаков народився в Києві в родині професора
духовної семінарії. Він чудово знав Київ, і цьому сприяла традиція Першої
гімназії – екскурсії по культурно-історичних місцях міста, під час яких можна
було побачити Києво-Печерську лавру, Золоті ворота, Ланцюговий міст, Царський
сад, побувати в церкві Спасу на Берестові. Разом з філологом М. І. Тростянським
гімназисти здійснили двотижневе плавання до дніпровських порогів. У родині
Булгакових дуже любили читати. Сестра Надія згадувала, що Михайло мав виняткову
пам’ять і багато читав. Улюбленими письменниками були М. В. Гоголь, М. Є.
Салтиков-Щедрін, А. П. Чехов, Ф. М. Достоєвський, Л. М. Толстой, О. С. Пушкін,
Ф. Купер, Ч. Діккенс, Гі де Мопассан, О. Уайльд, М. Метерлінк, Марк Твен, Г.
Ібсен. Своє перше оповідання «Пригоди Світлани» він написав у сім років. За
свідченням сестри письменника, Н. А. Булгакової-Земської, Михайло складав п’єси
і сатиричні вірші, вів домашні журнали. У старших класах гімназії він писав
драми і оповідання. За твердженням сестри, він давно й свідомо «обрав свій шлях
– стати письменником, але майже нікому про це не говорив».
Захопленням усієї родини була музика. Досить часто
мати сідала за піаніно, батько любив грати на скрипці і співати. Михайло також
співав арії з опер, навіть мріяв стати оперним співаком, добре грав на піаніно.
Велику роль у духовному житті дітей Булгакових відігравало мистецтво. Н. А.
Булгакова-Земська згадувала, що Михайло на свою улюблену оперу «Фауст» ходив 41
раз. Крім «Фауста», дивився «Кармен», «Руслана і Людмилу», «Севільського
цирюльника», «Травіату», «Аїду», про що свідчать численні цитати з них у творах
письменника. Влітку в Бучі діти Булгакових влаштовували аматорські спектаклі.
Дебют Михайла як актора відбувся в дванадцятирічному віці: він грав Лісовика й
отамана розбійників.
У 1908 році в життя М. Булгакова прийшло кохання:
він познайомився з Тетяною Миколаївною Лаппа, яка приїхала до Києва із Саратова
на канікули до тітки. Вони гуляли містом, а після від’їзду Тетяни почалося
листування.
Через рік М. Булгаков одержав атестат зрілості, а в
липні подав прохання ректору Київського університету, щоб його зарахували
студентом медичного факультету. Вибір професії для юнака був зумовлений
сімейними традиціями: три брати матері, брат батька і вітчим – усі були
лікарями. «Він любив свою медицину», – згадувала сестра. У 1913 році М.
Булгаков обвінчався з Тетяною Лаппа в Киево-Подольській Добро-Миколаївській
церкві. Молоде подружжя зняло квартиру на Андріївському узвозі, 36, у будинку
І. П. Воскресенського. У роки Першої світової війни Михайло звертається до
ректора університету і просить надати йому можливість працювати в одній з
медичних установ. Діставши дозвіл, він негайно ж почав роботу в госпіталі
Червоного Хреста.
Через рік в екзаменаційну комісію медичного
факультету університету було подано клопотання про те, щоб йому дозволили
екстерном складати випускні іспити на звання лікаря. Отримавши диплом, він і
далі працював у госпіталі Червоного Хреста в Києві, потім у Чернівцях. Михайло
Панасович оперував щодня, йому допомагала Тетяна Миколаївна. Потім його
перевели до В’яземської міської земської лікарні завідувачем інфекційного
відділення. Робота у Вязьмі була для Булгакова досить обтяжливою. Його похмурий
настрій посилювали революційні події в Росії. Майбутнього письменника «болісно
тягне … геть звідси в Москву, чи в Київ, туди, де хоч і завмираючи, але
все-таки ще йде життя». Мрія М. Булгакова здійснюється, і вони з дружиною
повертаються до рідного будинку на Андріївському узвозі.
У грудні 1918 року в місто увійшли війська
Української директорії на чолі із С. В. Петлюрою, а Булгаков у складі офіцерської
дружини безуспішно намагався захистити уряд гетьмана П. П. Скоропадського. На
початку лютого М. Булгаков був мобілізований в армію Української Народної
Республіки, однак у ніч на 3 лютого 1919 року під час відступу українських
військ він дезертирував. Повернувся письменник до Києва з частинами Червоної
Армії. Під час боїв він стає на бік Збройних сил Півдня Росії. Майбутній
письменник стає військовим лікарем 3-го Терського козачого полку. Наприкінці
жовтня доля закинула М. Булгакова на Північний Кавказ, де він приймає доленосне
рішення: іде з госпіталю і влаштовується на роботу журналістом.
Того ж року родина Булгакова переїжджає до Москви,
де через матеріальну скруту, нестатки веде злиденне існування в
напівпідвальному приміщенні. Його, як митця, не визнають своїм ані московське
художнє середовище, ані пролетарі та пролетарські письменники. І все ж таки
після тривалих поневірянь і зміни місць роботи письменник влаштовується в
газету «Гудок», де на той час були зібрані чудові літературні сили: її співробітниками
були Ю. Олеша, В. Катаєв, І. Ільф. У 1924-1925 роках у житті письменника
відбулася важлива подія – журнал «Росія» надрукував першу і другу частину
роману «Біла гвардія», але, за іронією долі журнал закрили і третя частина
роману так і не вийшла у світ. Того ж року М. Булгакову з дружиною пощастило
побувати в Криму, в Коктебелі, на запрошення М. Волошина. Михайло Панасович
гуляв берегом моря, ловив метеликів, піднімався на Кара-Даг. Це трохи
відволікало його від сумних думок і давало наснагу займатися творчою роботою.
Через рік Булгаков починає писати на матеріалі роману «Біла гвардія» п’єсу «Дні
Турбіних», яка була поставлена на сцені МХАТу і принесла письменникові гучну
славу. У наступні три роки побачили світ декілька збірок його прози, де поряд з
оповіданнями і фейлетонами були розміщені сатиричні повісті – «Дияволіада» і
«Фатальні яйця».
В 1927-1929 роках у Ризі й Парижі з’являється друком
роман М. Булгакова «Біла гвардія». Найзаповітнішою мрією письменника було
видання творів «Собаче серце», «Майстер і Маргарита», «Театральний роман», але
за життя митця більше нічого опубліковано не було. У 1930 році М. Булгаков,
доведений до розпачу неможливістю донести до читача і глядача свої твори,
звернувся з листом до уряду СРСР, у якому з надзвичайною сміливістю розповів
про свою політичну і творчу позицію, про те, як його роками цькували критики.
Фактично в цьому сміливому листі Булгаков вимагав або дати йому можливість
працювати, або дозволити емігрувати. За кордон письменника не відпустили,
натомість він одержав «можливість працювати» – був зарахований на посаду
режисера МХАТу. Булгаков із задоволенням режисирував, сам грав у спектаклях (за
відгуками сучасників, чудово), заради заробітку займався підготовкою лібрето
для Великого театру, а також писав художні твори, що за його життя так і не
могли знайти дорогу до своїх шанувальників.
Останній раз митець відвідав місто свого дитинства і
юнацтва – Київ у 1936 році під час гастролей МХАТу: він був присутній на спектаклі
«Дні Турбіних».
Фото
– з відкритих джерел в Інтернеті
Джерело
- http://tvory.br.com.ua/2897
На цю ж тему:
|
