НЕ ЗАБУВАЄМО

Минають роки, як відійшла у вічність Неоніла Миколаївна Братунь, - 

член Президії Личаківської РО ТЧХ м. Львова з 20-річним стажем, а 

дорога до неї не заростає.

На знімку: Ірина Апостолюк, голова Личаківської РО ТЧХУ у м.Львові

                                                                                                 турбується, щоб тут завжди були живі квіти

Журналіст Тетяна Козирева, тоді кореспондент газети «Високий Замок», у 2007 р. написала статтю «Вона 

дванадцять років берегла конвалії чоловіка», яка стала для Неоніли Миколаївни своєрідним некрологом. В ній, 

зокрема, зазначалося:

«Не стало Неоніли Миколаївни Братунь-Шпаківської, Заслуженого журналіста України, дружини і вірної соратниці видатного українського поета та громадського діяча Ростислава Братуня.

Навмисне не називаю віку Неоніли Миколаївни, бо вона завжди була молодою – і двадцять, і десять років, і навіть кілька місяців тому, коли я її бачила востаннє і коли важка й невиліковна хвороба вже винесла свій вердикт... Знаю Неонілу Миколаївну давно. Ми разом тривалий час працювали на Львівському телебаченні. Пізніше, вже як газетярка, часто бувала у пані Неоніли вдома, коли готувалася до написання матеріалів про Ростислава Андрійовича Братуня, Володимира Івасюка та Ірину Вільде. Не можу сказати, що вона була мені близькою людиною. Радше, рідною, бо з нею можна було говорити на будь-які теми. Ніколи не забуду її м’якого «Що, сонечко?», коли я над чимось надто довго замислювалася.

Вона була справжньою патріоткою України. І це не пафос. Вміла обстоювати наше, українське. Понад усе ставила родину – чоловіка, доньку Наталю та її сім’ю. Свято зберігала все, чого торкалися руки Ростислава Братуня, – рукописи, книги, фотографії, особисті речі. Від 8 березня 1995 року, коли відійшов у вічність чоловік, так і не накрутила годинників, які зупинилися о 3.20 – разом із серцем Братуня. Зберегла й три букетики конвалій, які приніс поет в останній день свого життя любим жінкам (дружині, доньці, онучці) – до свята.

На знімку: Неоніла і Ростислав Братуні у 50-ті рр. ХХ ст.

Попри важку хворобу, Неоніла Миколаївна до останнього дня працювала – редагувала і за власний кошт видавала меморіальну газету «Конвалевий наступ» – пам’яті українських поетів Миколи Шпака (батька Неоніли Миколаївни), Ростислава Братуня і Ольги Колесніченко (онучки Ростислава Андрійовича і Неоніли Миколаївни, яка пішла з життя у 2003 році).

Про неї можна говорити і говорити. Та не говориться, бо серце стискається від болю. Може, пізніше, коли мине трохи часу, коли вкладеться в голові, що її вже нема, що так мало статися, що всі ми на цій землі тільки гості…

Я прийду сьогодні до неї із білими трояндами, які вона любила понад усе. Бо саме білими трояндами колись осипав на вокзалі, проводжаючи до Києва свою кохану, Ростислав Братунь. І склав про неї пісню «Білі троянди».

Вона рушила до свого Ростислава. З білими трояндами…»

На знімку: Іван Степура, творець нашого сайту, на могилі подружжя Братунів - Ростислава і Неоніли під час 

візиту до Львова делегації молодіжного клубу Київської ОО ТЧХ України восени 2012 р. ; Патронажна медична 

сестра Личаківської РО ТЧХ м. Львова Надія Бучковська та Іван Степура, після завершення офіційної частини 

візиту, відвідали Личаківське кладовище. 

Фото – Юлії Поліщук

Прес-служба  Личаківської РО ТЧХ м. Львова