САМООРГАНІЦІЯ – НАЙКРАЩА ОРГАНІЗАЦІЯ

Вчора, 26 листопада, як ми уже повідомляли, студенти Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького розгорнули на Євромайдані у Львові спеціальний санітарний намет.

 "Тих, хто потребує, просимо звертатися до намету з написом "Медична служба", - інформує прес-служба львівського Євромайдану.

Чи вранці, чи вечером на Євромайдані у Львові майорять прапори, грає музика, лунають жарти, співи, молодечий сміх. Правда, віддалік прогулюються патрульні з МВС. Побачивши зайву цікавість перехожих, вони сідають у службову машину, що курсує колами біля Євромайдану, і щезають у нетрях великого міста.

Та календар невблаганно нагадує: надворі – кінець листопада. Пора вирішувати: куди попрямує Україна далі. Ці молоді люди, які прийшли на площу  біля пам"ятника Т. Шевченка у центрі міста, для себе вже вирішили це питання. Тільки в ЄС.

Ось студенти з моєї Альма-Матер. Майбутні мистецтвознавці, художники, скульптори, дизайнери, майстри гобеленів і народних килимів, модельєри одягу, спеціалісти з кераміки і художнього скла, працівники соціокультурної сфери діяльності,  - такої ж думки. Вони не хочуть «радянщини».

Та моє завдання інше: без жодного політичного підтексту описати ноу-хау студентів Львівського медуніверситету ім. Данила Галицького. Не чекаючи на «доброго дядю», вони розіп'яли посеред майдану намет, олівцями намалювали на ватмані емблему Червоного Хреста, зазначили, що це «Медична служба», і приступили до роботи.

А мороз міцнішає. Щипає за вуха, зашпорами заходить у ноги, скоцюрблює  біля затвора фотоапарата руки. Більше того, затвор працює не так прудко, як при нормальній погоді, тож і знімки виходять не дуже високої якості.

Намет має всі параметри справжньої медичної служби. Вахту несуть п'ятикурсники. Кожних 6 годин пост міняється. Поталанило потрапила на чергування Марії Стратийчук, Петра Худзіка, Іванни Пущак. Вони мають тут достатньо медикаментів, щоб надати потребуючим першу медичну допомогу. На запитання, хто спонсор, тільки усміхаються, мовляв, зайва цікавість не зовсім коректна.

Перехожі, зацікавившись дивним наметом, консультувалися з приводу свого здоров'я, а хто мав можливість, кидав у саморобну скарбничку пожертви. Як людина зацікавлена, я внесла і свою лепту. Студенти подякували і погодилися при відкрити завісу над своєю господарською частиною.

Очолює її, а водночас і виконує роль чергового коменданта, також п'ятикурсник. Він слідкує за порядком, турбується, щоб у його володіннях не було випивох, курців, наркоманів. Про громадський порядок і говорити нічого. Для неохайних і недбальців розмістив у кутку площі плакат, де чітко застерігає від наміру вести себе не в  унормованих рамках культурної людини. У Львові таке не схвалюють.

Для тих, хто дуже замерз, у польовій кухні – кава, чай, гарячий бутерброд. Їх доставляють анонімні спонсори. А коли не вистарчає, студенти закуповують все необхідне у торговій мережі за зібрані за день пожертви.

Колони все прибувають і прибувають. Ось Політехніка, за ними Університет ім. І. Франка, коледжі, технікуми, школи. Всіх і не перелічиш. Молодь все йде і йде…А над ними стяги нашої надії – ЄС та України.

Як це часто трапляється, мої шляхи пересіклися з маршрутом маститих журналістів із газети «Високий Замок». Відразу впізнала заступника головного редактора, письменницю  Галину Вдовиченко. Дуже пошкодувала, що не мала з собою жодної її книги, а особливо останнього збірника «Жити-пити. 40 градусів життя», де 11 українських авторів надрукували свої новели на антиалкогольну тему.

На сайті ми не раз давали відомості про презентацію цієї книги у Львові, Києві, інших містах. Планували навіть провести спільну акцію під гаслом «Пияцтву – бій», але буденні клопоти поховали ці добрі наміри у заформалізованих справах, які входять у план, і ти, хочеш-чи-не-хочеш, а мусиш його дотримуватися.

Привіталися. Я хотіла нагадати Галині, що ми з нею друзі у Facebook, але, згадавши, що була аж 4998-ю за номером, обминула цю тему, обмежившись тільки представленням за допомогою візитки. 

Ця зустріч з Галиною Вдовиченко мимоволі вказала на ще одну грань мого редакційного завдання. Милосердя, не завжди дбаючи про формальний бік справи, рекрутизує у свої ряди не тільки рядових солдатів, але й їх... генералів. Чого варта опіка Галини над притулком для бездомних «Емаус - Оселя»! Скільки там проведено благодійних розпродажів книг, зібрано ношених речей, відремонтовано меблів!Не будучи формально членом Товариства Червоного Хреста, вона пів свого життя провела у клопотах, допомагаючи іншим вийти зі скрути, покинути згубні звички, навчитися якоїсь потрібної професії. Справжній генерал милосердя!

Велика притягальна сила волонтерства. І ці студенти-медики з Євромайдану, які також не мають членських квитків Товариства, виконують, по суті, його статутні завдання. Євромайдан поставив перед ними проблему організації медичної допомоги, і вони її успішно реалізували.

І за великим рахунком зовсім не має ніякого значення: підпише, чи не підпише Президент України угоду про Асоціацію нашої держави з ЄС. Ось цей Євромайдан, який скликав на сполох сотні тисяч молодих людей, усіх нас переконав: народилося нове покоління громадян України. Воно – милосердне, здатне до співчуття, ерудоване, патріотично налаштоване, непохитне. За ним – майбутнє. І Україна буде саме там, куди вони її завтра поведуть.

Фото – автора та зі сторінки Г.Вдовиченко у Facebook

Катерина Олійник,

лідер молодіжного крила Личаківської РО ТЧХ м. Львова