«ЯКЩО  НЕ МОЖНА БУТИ  БОГОМ, ТО БУДУ... АНГЕЛОМ»

Так сказав нам сьогодні один з новачків, що поступив нещодавно на 

виховання у Родинний Дім «Покрова».

Нагода випала для зустрічі червонохрестівців з його вихованцями і їх директором, о. Михайлом Чабаном, чудова: 19 грудня – День св. Миколая. Разом зі спонсорами з кондитерського магазину фірми «Світоч», колектив якого представляла директор Оксана Костікова, сюди завітали з подарунками голова Личаківської РО ТЧХ м. Львова Ірина Апостолюк та волонтер Червоного Хреста з багатолітнім стажем, вдова офіцера Радянської Армії, що загинув на війні в Афганістані, Галина Борщова.

Колектив магазину "Світоч", що на вул. Дорошенка, 16 у м. Львові, з любов"ю приготував для кожного із 40 вихованців подарунки від св. Миколая на загальну суму 1020 грн., за що їм велике спасибі.   

Чудотворець - Миколай не забув про жодного з 40 вихованців Родинного Дому. Він приніс  їм у подарунок не тільки  вишукані солодощі знаменитої на увесь світ фірми «Світоч», але і  червонощокі яблука .

Ми не раз розповідали у своїх публікаціях про цей навчальний заклад. Нині хочемо познайомити вас з репортажем, який Галина Терещук написала нещодавно для радіо «Свобода». Вона, зокрема, у своєму матеріалі зазначає:

«Шостий рік у Львові працює родинний дім «Покрова», заснований Салезіанською монашою громадою Української греко-католицької церкви. Все починалося з прихистку однієї дитини, яка не мала місця у світі. Сьогодні 40 хлопчаків, віком від 7 до 17 років, мешкають у приміщенні дзвіниці при церкві, навчаються у львівській СШ-70, де мають надійних щирих друзів. Як дають собі тут раду?

Допоки дітлахи в школах, у дзвіниці, де облаштовані комфортні умови для проживання, панує справжня церковна тиша, але смачний запах із кухні виказує, що мешканці скоро повернуться додому. Другокласники не забарились, вони прибігли веселі і навперебій розповідали вихователям, що ж було цікавого у школі, складали свої черевики на полички і з цікавістю дивились, хто до них прийшов у гості.

Тридцять дітей Родинного Дому «Покрова» – сироти. Решта – напів-сироти, або їхні батьки позбавлені батьківських прав, і діти перебувають під опікою о. Михайла Чабана, директора цього навчально-виховного закладу. До кількох з них інколи приходить хтось із рідних. Дітьми займається 12 працівників, які допомагають їм у навчанні, готують їжу, дбають за їх християнське виховання, торують шлях у майбутнє.

ї

У кожної дитини своя життєва історія. Віталик, Дмитрик, Максим, Андрій, Армандо розповіли, звідки прийшли до родинного дому.

– Я з дитячого будинку сюди прийшов. Тато рідко приходить.

 – А я жив у Львові і потім сюди прийшов, мама мене сюди віддала. Ми були в одній групі у садочку. А тут весело, їсти маємо, бавимось, малюємо. Коли зробимо уроки, то йдемо на вулицю. Тут багато дітей, і нам весело.

 – Я весною прийшов сюди 2013 року.

 – Дмитрик трошки плакав...  Але потім хотів тут бути, бо побачив, що тут є комп’ютер.

 – Хто дуже чемний, той бавиться на комп’ютері.

 – Може, мене усиновлять.

 А хтось із дітлахів майже не пам’ятає своєї мами, дитячий будинок, який вони називають садочком, їхнє дитяче життя складається з фрагментів, які доводиться скласти у щось ціле, говорить вихователь Любов Гриновець.

 Любов Гриновець:

 «На початку, коли діти до нас приходять, то вони як маленькі дикунці. Хочеш цим дітям дати життя, бо вони не є важчі від тих, що живуть у родинах, треба лише з ними працювати, подарувати любов», – каже вихователь.

 Життя в родинному домі, як у звичайній сім’ї: школа, заняття, відвідування гуртків, відпочинок, екскурсії, забави, прибирання своєї шафки, у неділю йдуть до церкви. Відвідують діти і своїх однокласників. За час створення родинного дому десятеро дітлахів були усиновлені, а двоє повернулися до батьків, мами отямились у житті...

о. Михайло Чабан:

 «Діти, певно, відчувають, що їх люблять, що до них є довіра, повага, що їм бажають добра. Але вони знають, що коли і втечуть, то їх знайдуть, але сюди вже, мабуть, повернення не буде. Але не страх ними оперує, що після втечі їх не приймуть, а тримає саме те, що вони відчують, що їм зичать добра», – зауважує священик - опікун.

Коли о. Михайло Чабан розпочинав проект зі створення родинного дому, то не міг припустити, як багато українських дітей при живих батьках стають сиротами, що так багато батьків не дбають про своїх дітей через наркотичну і алкогольну залежність.

«Бачу по самих дітях, що вони переживають за батьків, як би там не було, але хочуть вони з ними спілкування. Які б не були батьки, вони для них залишаються батьками. Часто доводиться з дітьми розмовляти на ці теми, бо видно , що вони сумують через це. Я не сподівався, що так багато батьків не до кінця виконують свої обов’язки. Діти не запитують, чому саме їх таке спіткало, вони не хочуть про це говорити, вони більше запитують, що зробити, щоб було краще», – каже священик.

 Держава на дитину, яка перебуває під опікою у приватному закладі, виділяє у місяць понад дві тисячі гривень. З цих коштів у родинному домі купують щось необхідне для дітей, а частину грошей відкладають на рахунок кожного вихованця, щоб у 18 років вже молода людина могла цими грішми скористатись. Комунальні послуги, харчування, одяг – це вже з допомоги меценатів, яких шукає монастир Салезіанської громади. Найбільше потребують сьогодні у родинному домі взуття для хлопчаків, одягу і побутової хімії.

Дзвіниця при церкві, де проживають діти, на початку наступного року спорожніє: діти перейдуть жити до нового будинку, збудованого у вигляді помешкань, де вони проживатимуть невеликими групами. І можна буде опікуватись 150 дітьми, які потребують допомоги і даху над головою. Також тут зможуть мешкати кілька вихованців, які після 18-річчя навчатимуться і потребуватимуть житла.

За словами о. Михайла Чабана, сьогодні дуже важливо переосмислити  у державі самі структури інтернатів, зробити їх відкритими, змінити систему виховання, щоб діти-сироти мали можливість повноцінно вчитись не в закритому закладі, а в звичайних школах, із поглибленим вивченням певних предметів, щоб почувались вільними, без комплексів, такими ж як їхні ровесники, які мають батьків.

Цих дітей потрібно готувати до життя, а тому світ для них має бути відкритим. У школі не відрізниш дітлахів із Родинного Дому «Покрова» від їхніх ровесників. Ба більше, однокласники зі звичайних сімей ще й вчаться від сиріт доброти і вдячності».

(Докладніше див. - http://www.radiosvoboda.org/content/article/24900397.html)

З біографії о. Михайла Чабана, визнаного у 2012 р. "Львів"янином року":

Отець Михайло Чабан - з 2006 р. директор закладу релігійної організації «Родинного дому «Покрова».

Після закінчення загальноосвітньої середньої школи №85 протягом 1993-1994 рр. проходив при новіціаті (кандидатував) при монастирі отців Салезіан у смт. Оброшино біля Львова.

Протягом 1994-1995 рр. вступив до новіціату при монастирі отців Салезіан у м. Копець (Республіка Польща). По його закінченні, з 1995 р. до 1997 р., навчався у Салезіянському Університеті у м. Кракові (Республіка Польща). Після закінчення університету отримав диплом бакалавра з філософії.

1997-1998 рр. проходив педагогічну практику у приватній школі у м. Турині (Італія).

1999-2003 рр. навчався у Салезіянському Папському Університеті у м. Турині (Італія), після закінчення якого отримав диплом бакалавра з Богословія.

2003 -2004 рр. продовжив навчання у Салезіянському Папському Університеті у м. Римі (Італія) та розпочав перший рік ліцензіатської праці.

У 2003 р. прийняв дияконські свячення.

У 2005 р. повернувся в Україну та прийняв Священничі свячення.

2005-2006 рр. працював адміністратором у релігійному Управлінні монастирів Салезіянського Згромадження Східного обряду в Україні (УГКЦ).

«Родинний дім «Покрова» є закладом релігійної організації, що діє на основі статуту, затвердженого капітулою Релігійного управління монастирів Салезіянського Згромадження Східного обряду в Україні (УГКЦ) від 05.03.2007 р., розташований за адресою: м. Львів, вул. Личаківська,175.

Дирекція закладу в особі отця Михайла Чабана сприяє поширенню сімейних форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Завдяки проведеній роботі, було налагоджено психологічний контакт між дітьми та майбутніми батьками, в результаті чого шестеро дітей були усиновлені громадянами України, троє - влаштовано під опіку іноземних громадян.

Хто хоче допомогти, просимо зголошуватися на Головний сайт отців-салезіян:  http://www.sdbua.net/index.php/ua/salesiany/salesiany-shidnogo-obryadu 

Фото – Ірини Дзіклевич, Олександра Бажайкіна

Прес - служба Личаківської РО ТЧХ м. Львова