ДОЛЯ  МОДЕЛЬЄРА

6 січня виповнилося 90 років підопічній

Личаківської районної організації

Товариства Червоного Хреста  м. Львова

Кларі Афанасіївні Харченко. З цією

знаменною датою нині її  привітали

голова районного Товариства Ірина

Апостолюк та патронажна медична

сестра Червоного Хреста Вікторія Дудяк.

Після привітання, вручення подарунків, невеликої матеріальної допомоги  у 200 грн, Клара Афанасіївна познайомила гостей з сімейним 

фотоальбомом і коротко розповіла  про свій непростий життєвий шлях.

Народилася вона у багатодітній родині, в якій виховувалися 11 дітей, на березі Азовського моря у селі Новобессергенівка, яке нині 

стало пригородом Таганрога, портового російського міста за 70 км від Ростова-на-Дону.

Вперше відвідала фотографа у Таганрозі, щоб зробив портретний знімок у 14 років. Було це 4 вересня 1938 р.

А цей знімок зроблений у той же день, 4 вересня, але вже 1946 року. Ніби і недовгий між ними відрізок часу, але у нього помістилася 

ціла епоха.

Хресним батьком у Клари був дядько Карл, з німецьких колоністів Поволжя, якого під час війни інтернували разом з іншими 

поселенцями. Війна переорала також й юність Клари. Дівчина поступила вчитися після 7 класів у авіаційний технікум, але у 1941 р.

 він був евакуйований через наближенням фронту до Таганрога в глибину країни. Єдина згадка про нього - це ім"я, яке для неї вибрав.

Студенти розійшлися хто-куди: хлопців демобілізували на війну, а дівчат розосередили по курсах вивчення надання першої медичної 

допомоги і після екзаменів направили у санітарні загони Червоного Хреста.

Служити юній санітарці у війську випало не повних 4 місяці. Кларина санчастина, разом з регулярними частинами Червоної Армії, 

відступала на Кавказ з Таганрогу уже 17 жовтня 1941 р. Вона ж, як неповнолітня, була звільнена зі служби і відправлена головним 

лікарем, капітаном медичної служби Ласточкіним,  до батьків у рідне село.

Вермахт не любив втручатися у справи гестапо, але мусив реагувати на диверсії, які раз по раз завдавала  у період окупації 

антифашистська організація - Таганрогське підпіллі, тож почався терор.

На довершення цього, просторий Таганрозький дитячий будинок був перетворений новою німецькою владою у донорський пункт 

Червоного Хреста, де дітей використовували для переливання крові німецьким офіцерам. Поліція і Клару була би доправила сюди, 

але вона втекла разом з іншими дівчатами на далекий хутір до родичів.

Минуло майже два роки. Фортуна відвернулася від вермахту: наступ перетворився у відступ. З наближенням лінії фронту Таганрозький 

дитячий будинок німці перевезли в українське селище Велика Лепетиха, де продовжували катувати маленьких в'язнів, забираючи у них 

кров для поранених німецьких солдатів.

Окупація тривала для Клари і її родини - 680 днів, і закінчилася 30 серпня 1943 року. Саме у ніч на 30 серпня в районі узбережжя 

Таганрога був висаджений морський десант силами Азовської військової флотилії. Першими в місто при звільненні увірвалися зі 

штурмом  солдати 130 - ї Таганрозької стрілецької дивізії (командир - К. В. Сичов ).

Клара хотіла знову піти на фронт санітаркою Червоного Хреста, та батьки на цей раз запротестували. Своє рішення вони пояснили дуже

просто: з 11 дітей – всіх,  крім неї, наймолодшої, забрали на війну. На чотирьох синів прийшли похоронки ще у 1941 р. Що з рештою 

дітей, немає жодних відомостей. Так Кларі більше воювати і не довелося.

Мови про продовження навчання не могло бути. Треба було йти працювати. Влаштувалась на швейну фабрику швеєю-мотористкою.

Начальник зміни помітила її хист до малювання і креслення, тож порадила дівчині піти вчитися на дизайнера-модельєра. Незабаром 

Клара, слухачка курсів модельєрів, одержала Свідоцтво про те, що їй присвоєно право працювати за спеціальністю «майстер з пошиву 

легкого плаття».

Після звільнення від фашистів Західної України у Львові створювався Будинок моделей.  Клара, як молодий спеціаліст, одержала сюди

направлення на роботу. Тут пропрацювала 22 роки. Вийшла заміж за випускника Львівської Політехніки Дем'яна Васильовича Чепця, 

1919 р.н., який будував цей Будинок моделей і приглянув собі у дружини гарну засмаглу дівчину з берегів Азовського моря.

Та студенти тодішньої Політехніки разом з цивільною професією отримували на військовій кафедрі і офіцерське звання й військову 

спеціальність. Не був винятком і Чепець. Його призвали до війська і направили в інженерно-саперні війська у Монголію. Поїхала з ним 

туди і Клара.

У військовому містечку під Улан-Батором у них народилося двоє дітей – син і дочка. Та від епідемії скарлатини обоє померли. Синові

 було – два роки, дочці – три роки. Так і залишилося з тих пір подружжя бездітним.  

Повернулися у Львів. Клара Афанасіївна продовжила працювати у Будинку моделей, а чоловік пішов далі по своїй будівельній професії.

Прожили разом 52 роки, та смерть розлучила їх зовсім недавно. Тепер нею опікується Червоний Хрест, як самотньою людиною

похилого віку, що потребує щоденної медичної допомоги.

Як би там не було, а 90-річний ювілей – це завжди радість! Ми бажаємо Кларі Афанасіївні міцного здоров'я, оптимізму і віри, 

що до 100 – річчя зовсім недалеко. Червоний Хрест, що буде у його силах, все зробить для того, щоб хвороби обминали Вашу,

шановна ювілярко, оселю, а радість частіше заходила у господу!

З роси, і води, Вам, Кларо Афанасіївно!

Фото – з сімейого фотоальбому К. Харченко та  прес-служби Личаківської РО ТЧХ м. Львова

Прес – служба Личаківської РО ТЧХ м. Львова