Н Е С К О Р Е Н І

Ще йшли барикадні бої на Майдані у Києві, 

а поранені вже поступали на лікування 

 у КЗ ЛОР «Львівський обласний госпіталь інвалідів 

війни та репресованих ім. Ю. Липи».

Дехто з поранених  перебуває на лікуванні тут і понині. Сьогодні, 4 березня, цих хоробрих і сильних духом людей, провідали  голова Личаківської  РО ТЧХ м. Львова Ірина Апостолюк,  та медична патронажна сестра Вікторія Дудяк. Вони поцікавилися  станом їх здоров'я і побажали швидкого одужання. 

Вони скромні і небагатослівні. Зовсім такі, як у знаменитій трилогії В. Гюго «Знедолені». Час – інший, а зброя – така ж: бруківка, 

палиця, ціпок. Для оборони – барикада посеред центральної вулиці. З новинок епохи, хіба що палаючі шини та «коктейлі Молотова». 

Та ще Господь на небесах, бо дим від палаючих авто шин, переважно, стелився у бік супротивника, розповідає 

п. Михайло  Пастернак, 1949 р.н.

Він за фахом - журналіст, а також глибоко віруюча людина, життя якій врятували щоденна молитва, медальйон Папи Івана Павла ІІ

і хрестик, привезений з Єрусалиму. Йдучи на барикади, не думав про бронежилет, небезпеку, а тільки про крайню необхідність бути там, щоб змінити життя в державі. Коли потрапив на Майдані під обстріл, відступив до Будинку профспілок. Але і тут кипів бій. Від світло - шумових гранат, що злими джмелями вибухали довкола, долоні наскрізь попробивало осколками, які витягував просто зубами. Зараз тільки рубцюються рани на його дужих долонях.  

Михайло Дідик, 1966 р.н.,  с. Тишиця, Кам'янко-Бузького району Львівської області. Лісничий з Добротвора.

Василь Ріжнів, 1953 р.н.,  с. Волосянка Сколівського району Львівської області. Механізатор.

Ярослав Матерацький, 1945 р.н., с. Кустин Радехівського району Львівської області. Учитель хімії і біології.

Сергій Бубенчик, 1968 р.н., с. Гончари Пустомитівського району Львівської області.

Всі, з ким довелося у цей день поспілкуватися, скромні і чесні люди. Дехто з них не побажав навіть, щоб його прізвище фігурувало у нашій розповіді. Чому? Риторичне запитання: з лікарняних палат ще недавно стражі порядку арештовували їх поранених, стікаючих кров'ю, побратимів.

Заступник головного лікаря госпіталю  із хірургічної роботи Андрій Сав'юк на завершення нашої зустрічі висловив рекомендацію: всім пораненим на Майдані слід звернутися за медичною допомогою. Якщо знехтувати лікуванням, то рани можуть дати про себе знати і через  великий проміжок часу. А це може призвести до різних ускладнень.

Прощаючись, ми назвали одужуючих учасників Майдану – героями. Вони з цим не погодилися і в один глос заявили: «Герої - в Небесній Сотні, а ми – звичайні люди». Як буде потрібно, знову станемо до бою.

А поки що, як ніхто інший, вони вивчають книгу «Досліджуючи гуманітарне право», яку презентували працівники Личаківської РО ТЧХ м. Львова бібліотеці госпіталю ім. Юрія Липи.

Для переважної більшості з них, принципи Міжнародного гуманітарного права, секрет за «сімома замками». За часів СРСР вимоги Женевької Конвенції 1949 р. та Додатки до них 1977 р. не афішувалися. Всюди царював формалізм та окозамилювання. Про ці документи достеменно знали тільки фахівці та хіба ще - десиденти-шестидесятники.

Тепер такого немає. Але і положень, викладених  у Конвенціях, не засвоєно широким загалом так, як слід. Багато вчинено злочинів проти людяності "Беркутом", внутрішніми військами, іншими силами протистояння на Майдані. Та й емблема Червоного Хреста, яка була на одязі багатьох медиків Майдану, не послужила їм надійним щитом на барикадах, і вони, на жаль, також є серед поранених. 

Все це разом узяте  послужить, без сумніву, уроком червонохрестівській громаді, сконцентрує їх зусилля на підвищенні авторитету Товариства в очах сучасників.

Тож борітеся, брати мої,

Поборите!

Учітеся…

Фото – Ірини Дзіклевич

Прес-служба Личаківської РО ТЧХ м. Львова