ЗАЙВІ  ДІТИ

В проблеми біженців у нинішньому столітті

відразу кілька матерів, і звуть їх - політика,

економіка, ідеологія

У сучасному глобалізованому інформаційному світі понад 50 млн. осіб є біженцями, тобто, згідно з визначенням Женевської конвенції 1951 року про статус біженців, - особами, що покинули країну свого постійного проживання в силу надзвичайних обставин. Такими обставинами конвенція називає війни або стихійні лиха, а також переслідування за ознакою раси, віросповідання, громадянства, приналежності до певної соціальної групи, сексуальної орієнтації або політичних поглядів. А підґрунттям причин, які провокують проблему біженства, є політика, економіка та ідеологія.

ЮГОСЛАВСЬКА ТРАГЕДІЯ

Двадцяте століття, якщо говорити не про хронологію, а про історичну суть, виявилося одним із найкоротших. Почавшись у 1914 році з Першою світовою війною, воно закінчилося на початку 90-х, коли стали сипатися підсумки Другої світової війни, яка, своєю чергою, була лише відкладеним у часі продовженням першої. А в новому столітті на зміну конфліктам глобального масштабу прийшли локальні війни, які стали причиною появи мільйонів біженців. І як це завжди було в історії, коли за ідею або ресурси б’ються пани, чуби тріщать у холопів.

У тому числі - і в Європі, яка, здавалося, встигла стати одним із найбільш спокійних місць у світі.

Військові дії у колишній Югославії змусили шукати притулок в інших країнах мільйони людей, які ще недавно були для іноземців не сербами, хорватами, словенцями та боснійцями, а просто «югославами». Про цю війну написано мільйони сторінок, від читання яких віра в нібито властивий людині гуманізм піддається сильним випробуванням. Але навіть на цьому тлі події у колишній югославській республіці Боснія та Герцеговина виділяються своїм масштабом. Там з 3,8 млн. осіб біженцями стали 2,2 млн., тобто майже 60% населення.

А все тому, що Боснія і Герцеговина часів початку війни була дуже вже етнічно різнорідною. Більшість у ній становили мусульмани, проте сербська (31% населення республіки) та хорватська (17%) меншини в сумі зводили цю перевагу практично до нуля. Очевидно, виходячи саме з цього міркування, смертельні вороги президент Сербії Слободан Мілошевич і президент Хорватії Франьо Туджман все-таки таємно зустрілися і прийняли рішення розділити республіку між своїми країнами. При цьому сербська пропаганда пояснювала сербам, що боснійці - це серби, яких турки змусили прийняти мусульманство в часи Османської імперії, а хорватська пропаганда говорила хорватам те ж саме, тільки замінивши слово «серби» на «хорвати».

В результаті військові дії і етнічні чистки, які проводили представники всіх трьох головних національностей республіки, забрали життя понад 100 тис. осіб. Однак історики вважають, що головною метою при цьому було не стільки знищення «етнічно чужих елементів», як у гітлерівців під час Голокосту, скільки залякування тих, хто залишився в живих. Залякували ж їх для того, щоб вони покинули територію свого проживання, залишивши її більш етнічно однорідною.

СУМНЕ ЛІДЕРСТВО АФРИКИ

На відміну від подій в Боснії і Герцоговині геноцид народності тутсі, розгорнутий в Руанді в 1994 році представниками етнічної більшості країни племені хуту, ставив своєю метою не вигнання тутсі з країни, а саме фізичне знищення. За підрахунками істориків, в Руанді того часу людей вбивали вп’ятеро швидше, ніж у гітлерівських таборах смерті. Потік біженців тутсі був невеликий, оскільки люди просто не встигали втекти. Натомість через кілька місяців після контрнаступу на хуту бійців руандійського патріотичного фронту, що складався з тутсі, які втекли в Уганду ще до геноциду, кількість біженців з країни досягла двох мільйонів. Це були хуту, які побоювалися аналогічної відплати з боку тутсі - адже розібратися, хто конкретно з хуту винен у вбивстві від 500 тис. до мільйона осіб, було неможливо.

Втеча хуту спровокувала в сусідніх країнах ситуації, близькі до гуманітарної катастрофи. Так, наприклад, в трьохсоттисячне місто Гома в Заїрі прибуло 1,2 млн. руандійців. Не дивно, що тут спалахнули епідемії холери та дизентерії, від яких померло від 20 до 50 тис. біженців.

Африка не поступиться іншим континентам своєю сумною першістю за кількістю біженців і в наступні роки. Логічно це пояснити легко - європейські країни, які пишаються сьогодні своєю політкоректністю, ще якихось декілька століть тому креслили тут межі своїх колоній, не погодившись з історичним середовищем проживання якихось там тубільців. В результаті стародавні африканські держави та племена виявлялися розділеними, а нові європейські колонії складалися з осколків колишніх держав і племен. Зрозуміло, що вибух цієї міни був лише питанням часу.

Так, наприклад, в Судані все почалося з трагедії у його західній провінції Дарфур, де в результаті жорстокого конфлікту між арабським і чорношкірим населенням в сусідній Чад втекло в 2004 році більше 100 тис. осіб (і їм ще пощастило, оскільки кількість жертв конфлікту оцінюється сьогодні вже в 400 тис. осіб). Потім в 2011 році країна розпалася на власне Судан і Південний Судан, що також викликало переміщення населення. Нарешті, вже в незалежному Південному Судані армія, залишившись без діла, розпалася на угруповання, які зайнялися війною між собою у складі збройних формувань племен нуер і динка.

В результаті кількість біженців склала більше 640 тисяч осіб. І це приклад лише однієї країни.

НОВІ  РЕКОРДИ

Новий 2015 рік, на жаль, не став винятком. Уже в січні сумний рекорд за кількістю біженців (більше 4 млн. осіб) встановила Сирія, обігнавши Афганістан з його 2,5 млн., який лідирував у минулі роки. Відзначимо, що мова йде саме про біженців, що покинули свою країну. Інакше б на першому місці були 4,7 млн. палестинських біженців. Але у них немає власної держави, як і у курдських біженців. В одному тільки Лівані зараз перебуває понад мільйон сирійських біженців, що дорівнює чверті корінного населення країни. В результаті в Лівані піднялися ціни на житло і знизилися зарплати (біженці, звичайно, готові працювати за менші гроші).

Біженці створюють проблеми не тільки для нової країни перебування, а й повертаючись на свою батьківщину. Так, зараз у Сомалі після закінчення там громадянської війни починають прибувати біженці, кількість яких склала 1,4 млн. осіб. Але якщо поверненці з Північної Америки та Європи приносять країні пряму вигоду, оскільки приїжджають з грошима, достатніми для того, щоб відкрити власну справу, то колишні емігранти з інших країн Африки є для батьківщини проблемою. Адже їх треба поселити, знайти їм роботу і на перших порах прогодувати, а ресурсів на це у однієї із найбідніших у світі держав не вистачає.

Зауважимо, до речі, що навіть у випадках, коли біженці залишають свої країни через війни та етнічні чистки, першопричиною в підсумку нерідко виявляється економіка. Так, наприклад, в Південному Судані є, за що воювати — в країні видобувають нафту. А деякі західні аналітики бачать причину геноциду в Руанді в перенаселенні країни, яка через це не могла себе прогодувати. Так би мовити, повне торжество мальтузіанства і, якщо абстрагуватися від ексцесів виконавців, нічого особистого. Тільки бізнес.

Та ця логіка спрацьовує не завжди. Наприклад, Боснія і Герцеговина за час громадянської війни втратила 80% свого промислового потенціалу. Так що від цієї трагічної міжусобиці за великим рахунком не виграв ніхто. Муза історії Кліо іноді буває не тільки несправедливою, але й, як це належить дуже літній дамі, ірраціональною. А ще- по-своєму іронічною: одним із основних інвесторів у відновлення промисловості Боснії і Герцеговини є Словенія, єдина республіка колишньої Югославії, яка уникнула масштабної громадянської війни.

Як бачимо, геополітичні катаклізми, нетерпимість, мракобісся і корисливість щосили продовжують прирікати масу людей на біженство навіть у вік нанотехнологій. 

МІНІСТЕРСТВО  ДОБРА

Зараз у всьому світі налічується понад 52 млн. біженців і переміщених осіб. Це рекордна цифра за всю історію.

За останній рік переважна кількість біженців виїхала з Сирії, Іраку, Афганістану та Еритреї - найбільш проблемних регіонів планети, де постійно тривають бойові дії. Понад дві третини клопотань про надання притулку були подані в шести країнах: Німеччині, США, Франції, Швеції, Туреччині та Італії.

Проблемами біженців у світі займається Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй у справах біженців (УВКБ), створене в 1949 році. Правовою основою діяльності УВКБ стала Женевська конвенція про статус біженців, прийнята 28 липня 1951 року в Женеві конференцією повноважних представників, скликаною відповідно до резолюції 429 Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1951 року. У конвенції беруть участь 144 держави з 193 членів ООН. Штаб-квартира знаходиться в Женеві, є представництва у багатьох столицях і конфліктних точках по всьому світу. Очолює Управління Верховний комісар ООН у справах біженців. З 15 червня 2005 року цю посаду займає Антоніу Гутерреш, колишній прем’єр-міністр Португалії. Апарат співробітників УВКБ сьогодні налічує 6300 осіб, що працюють більш ніж у 120 країнах світу.

За 50 років існування Управління надало допомогу не менше 50 млн. осіб у 116 країнах світу. Діяльність УВКБ була оцінена двома Нобелівськими преміями миру - в 1954 і 1981 роках.

Управління вручає і свою власну відзнаку - премію Нансена. Ця щорічна правозахисна нагорода з 1955 року присуджується за заслуги в галузі захисту прав біженців. Вона названа на честь норвезького полярного дослідника, Верховного комісара Ліги Націй у справах біженців, лауреата Нобелівської премії миру Фрітьйофа Нансена. До 1979 року лауреатам вручалася медаль Нансена, а потім - нансенівські премія, розмір якої сьогодні становить $100 тис. Церемонія вручення премії Нансена проходить в женевському Палаці націй, з 2001 року вона проводиться 20 червня - у Всесвітній день біженців. Серед лауреатів медалі та премії Нансена - перша леді США Елеонора Рузвельт (1954), Міжнародний Комітет Червоного Хреста (1957), президент Франції Валері Жискар д’Естен (1979), король Іспанії Хуан Карлос I (1987), зірка опери Лучано Паваротті (2001).

УВКБ призначає послів доброї волі з числа світових знаменитостей. Свого часу таким послами були, зокрема, Софі Лорен і Джорджо Армані. Сьогодні одним із послів доброї волі УВКБ є Анджеліна Джолі.

Фото: Shutterstock

Джерело:

http://ua.comments.ua/life/249874-zayvi-diti.html