МЕТАМОРФОЗИ  ЯЛИНКОВИХ  ПРИКРАС

Новорічна іграшка має майже 100-річну історію,

впродовж якої зазнала чимало різних трансформацій

і метаморфоз

Янголи, зірочки, годинники і мандаринки… Чим тільки люди не прикрашали новорічну ялинку за останні сто з лишком років. Кожний сам вибирав іграшки до душі. Не задумуючись, що навіть тут, у безневинне здавалось би свято, хтось зверху керує цим процесом і нав’язує певну моду. Навіть більше - використовує прикраси як елемент виховання та пропаганди.

За маленькими кульками і фігурками ховався цілий штат ідеологів, який уміло смикав за ниточки у прямому (адже іграшки підвішувалися за нитки) і переносному сенсахз населення величезної країни. Про це пишуть «Вісті Черкащини».

Іграшка до революції 1917-го: ціна автівки

«Мода на різдвяні прикраси виникла в Німеччині у XVI столітті. В Росії її запровадив Петро I. І з середини XIX ст. ялинки стояли у кожному багатому домі. Чому багатому? Бо такі ялинки, уже обвішані їстівними прикрасами продавалися у кондитерських магазинах. Коштувала така ялинка як половина річного доходу багатого фабриканта. Власне скляних іграшок було мало- одна-дві. Їх вішали вище, щоб їх не дістали діти, а те, що нижче – прянички, бублички і цукерки – дозволялося дітям зривати і забирати. Причому заможні люди часто ставили благодійні ялинки – для дітей бідноти», - розповідає Олександр Тодорчук, екперт.

«Іграшки того часу, або привезені із Німеччини або зроблені по їхніх технологіях місцевими майстрами. Їх продавали у нечисленних магазинах. У Києві найбільшим був - магазин Івана Кордеса, заснований ще в 1834-му. Ціни там зашкалювали. Скажімо, набор звірят з так званого дрезденського картонажу, прикрашеного золотистою або сріблястою коштував від 5 до 10 рублів. Скляні в рази більше. Купити іграшку зі скла для жителя Росії кінця XIX століття — те ж саме, що сучаснику придбати автівку», - говорить провідний науковий співробітник Музею історії Києва Ольга Друг.

«Крім їстівних прикрас, фігурок звірят на ялинці обов’язково були Віфлеємська зірка із 6-ма кінцями на верхівці - бо святкували тоді Різдво і янголи – із паперовими обличчями, приклеєними до «тіла» з тканини, мережива, бісеру. До початку XX століття лиця стали робити опуклими, з картону, пізніше - порцеляновими. Були іграшки і з вати, накрученої на дротяний каркас: так оформляли фігурки дітей, янголят, клоунів, моряків. На ялинках розвішували бутафорські фрукти з пап’є-маше, оксамиту», - продовжує жінка.

1918-1935-ті: Врангель, Махно і «геть попівське Різдво»

Свято поступово замінюється на комсомольське Різдво. З’являються фігурки, які зображували «героїв того часу» Денікіна, Врангеля, Махна. Але цей період тримав дуже недовго.

«Офіційно «ялинку» заборонили у 1925-му в рамках боротьби із релігією. Вся агітаційна машина радянська була спрямована на те, щоб відвернути людей, і особливо дітей, як носіїв традиції колишньої культури. У ті часи виходив журнал «Юний безбожник», де діти писали: «У мене вдома є ялинкові іграшки, я їх всі на ялинку спочатку повішу, а потім я їх з нагана розстріляю». Або «Я всі свої ялинкові іграшки зберу і спалю». На одну із останніх публічних ялинок у школі, де були дорогі реквізовані іграшки із німецьких магазинів, діти накинулися і розтрощили все зі словами: « А що тут такого? Це ж усе буржуйське!» Тобто елементи класового виховання були вже помітні. На Різдво у школах влаштовували змагання, лижні перегони- що завгодно, щоб відволікти дітей», - продовжує експерт Олександр.

За його словами, багато родин продовжували ставити ялинку, і часто траплялося так, що на Різдво відвідуваність у школах була майже нульовою.

Але це жорстко каралося. Людей могли звільняти з роботи, якщо дізнавалися про святкування. Але це не могло зупинити тих, хто хотів і свята, і дива. Завішувалися вікна, щоб не ніхто не міг підгледіти, робилися своїми руками простенькі іграшки.

1936-1940-ві: і знову ялинка.

Портрети вождів і зразковий колгосп Партійний пропагандист Сталіна Петро Постишев запропонував «повернути радянським дітям новорічну ялинку». Цю статтю надрукувала газета «Правда» напередодні 1936-го.

«От після цього ідеологічна махіна розкрутилася на повну. Для ясності слід відзначити, що ідея впливати на свідомість через новорічні прикраси вперше виникла у Британії, де на верхівку вішали свій прапор. А нижче – стяги колоній», – каже Тодорчук.

Він розповідає, що в СРСР ставлять ялинку у Колонному залі Кремля. На ній 10 тисяч прикрас, це прапори, міні-кремлі, комсомолки у червоних хустинках, піонери, будьонівці. З’явилися іграшки-підвіски у формі зірки з серпом і молотом, кулі з зірками. Ера повітроплавання відбилася на ялинках іграшками-дирижаблями з написом «СРСР», літачками, парашутами з крихітними парашутистами, танками, броньовиками. Єдине, що не прижилося – це портрети вождів. Кулі із зображеннями голів Сталіна, Леніна, Маркса і Енгельса випускали лише протягом 1937-го. Сама фраза «вішати вождів» , хоч і на ялинку, але звучала мало привабливо. Крім того люди боялися побити кульки. Якщо хтось би доніс, добра не чекай.

Влада використовувала ялинкову прикрасу як виховний засіб. А люди сприймали ялинкову іграшку часом абсолютно інакше. І коли купували її, абсолютно не замислювалися про ідеологічний сенс. Їх, звичайно, насамперед приваблювала краса. Хай навіть якщо на кульці - серп і молот.

«Наприкінці 30-х виходили численні інструкції, де докладно було роз’яснено , як прикрашати зразкову радянську ялинку. На верхівці — червона зірка з кучерявим Володею Ульяновим в центрі (іноді замість неї вішали червоноармійську будьонівку). Прописували, які іграшки повинні де лежати, як має бути оформлено підніжжя радянської ялинки. Знизу могли бути побудовані композиції відразу на кілька актуальних для того часу сюжетів. Скажімо, подвиг челюскінців, зразкова радянська квартира, зразковий радянський колгосп. При цьому зовсім необов’язково було присутність Діда Мороза. В одній з інструкцій писали: « А навіщо Дід Мороз під ялинкою? Нехай він сидить у залі в якості глядача», - додає киянка Марина Іванченко, яка підійшла послухати екскурсію. – Мені мама розповідала, каже 66-річна жінка. – «Саморобні гірлянди теж тоді заборонили. Якась комісія, побачивши дітей за склеюванням таких гірлянд із кольорового паперу, була в шоці: « Негайно припинити! Цеп – символ рабства. У нас же радянська країна!».

«Повернення ялинки в народних масах зустріли по-різному. Хто святкував нишком всі ці роки - зрадів. Де про неї не дуже й чули, залишилися байдужими. Деякі взагалі побачили її вперше у клубі чи школі саме в 1930-1940-х і не могли зрозуміти, навіщо вона? Один із очевидців згадував: «Ну й що, ну, поставили ялинку. У нас близько села в лісі таких ялинок повно. Нічого цікавого».

Письменниця Луда Лузіна, яка зібрала 2 тисячі новорічних прикрас і досліджує історію іграшки розповіла, що у 1936 на екрани вийшов фільм «Цирк» із Любов’ю Орловою . Тоді ж з’явилися іграшки на тему цирку, негренята ( один із головних герої у стрічці).

«У радянській ялинковій іграшці навіть була відображена тема війни в Іспанії: в 1938 році був випущений скляну кулю з двома літаками, один з яких збиває інший».

1940-1950-ті: собаки-санітари і ялинки-переможниці

«Ялинка в роки війни являла собою специфічне явище. У війну люди знову стали релігійними. Забороняй Бога не забороняй, а коли навколо горе, то людям хочеться вірити і надіятися. На ялинці відбилися нові настрої людей. На ній висіли колишні дореволюційні різдвяні прикраси із янголами і одночасно поряд — червона зірка, куля із зображенням серпа і молота. Заводи майже не випускали нових іграшок. Якщо і були то на військову тематику: дівчатка-санітарки з сумки через плече з червоним хрестом, собаки-санітарі, це і різна військова техніка. Ця загальна тенденція, и вона багато в чому об’єднувала ялинкові іграшки радянські і німецькі. У них було те саме», — продовжує Олександр Тодорчук, екперт, – показуючи на ялинці кульку із серпом і молотом.

Лада додає:

«За часів війни іграшки виготовляли на заводі «Москабель» — з відходів військового виробництва: металу, стружки, дроту. Багато людей прикрашали ялинки підручними засобами — ватою, наприклад, або ж робили іграшки з бинтів і марлі. Зустрічалися кульки із згорілих лампочок, їх розмальовували і чіпляли за нитку на ялинку. Після закінчення Великої вітчизняної війни допускалася на верхівці не тільки червона, а й срібна та золота зірки. Була так звана ялинка-переможниця».

Письменниця продовжує далі:

«У 1949 році в СРСР святкували 150-річний ювілей Олександра Сергійовича Пушкіна. На честь цієї дати виробники іграшок випустили прикраси, які зображували героїв його казок. Так на ялинках з’явилися золоті півники, — Іван Царевич, Руслан і Людмила.

1950-1966-ті: епоха культури і космосу

Прикраси випускають цілими серіями. Переважно – тематичними. Коли в 1953 році в СРСР російською вийшов переклад книги Джанні Родарі «Пригоди Чіполліно», ленінградська фабрика випустила невеликим тиражем серію персонажів казки. Там був сеньйор Помідора, барона Апельсин, сестри Черешні».

У середині 1950-х з’являються інші літературні казкові персонажі: братик Кролик і братик Лис, Червона Шапочка, Кіт у чоботях, Крокодил з «Тотоша і Кокоша», доктор Айболить».

Олександр показує крихітний автомобіль:

«У 1955-му випускають автівку «Побєда» і вона теж прикрашає ялинку. Ялинка поступово перетворюється на виставку досягнень радянської економіки, господарства і культури.

У 1956-му виходить «Карнавальна ніч» Ельдара Рязанова. І відразу ж мода переноситься на ялинку у вигляді годинника, на якому за 5 хвилин північ. Такі прикраси були і в Європі, але там годинник показує 12 ночі», — на ялинці у музеї є такий годинник», - експерт показує і його. - Вийшла також серія «Народи СРСР» - фігурки з різними рисами обличчя і в національних одяганках».

Але не забуває влада і про свою основну функцію - інформувати і пропагувати. У епоху Микиту Хрущова на ялинці - кукурудза, морква, перець, стопи пшениці, огірки та інші овочі-фрукти.

«Ялинка стає уособленням мрії. Чого нема вдома, те є на ялинці. Скажімо, побутові предмети: кавники, чайники, самоварчик, вазочки, настільні лампи - атрибути звичайного нормального людського побуту. Окрім того того , на хвилі будівництва хрущовського житла - маленьких квартир, стали з’являтися міні-іграшки, набір міні-прикрас, бо в таку квартиру можна було поставити тільки міні-ялинку з міні-іграшками.

Мабуть, чи не найбільший наклад новорічних прикрас випускають після 1961-го. Гагарін побував у космосі. Найбільше досягнення країни того часу. Його, як і решту, негайно вішають на гілочки: фігурки космонавтів, ракет, комет. І навіть самого Юрія Олексійовича. Нарешті і в СРСР є своя національна мрія- всі дітлахи хочуть стати космонавтами», - фігурок на комічну тему на ялинці багато.

Тодорчук показує маленьких чоловічків у скафандрах. І продовжує:

«1966-й. Радянська іграшка як унікальний феномен з точки зору форми припиняє своє існування. Колекціонери збирають іграшки виготовлені лише до цього часу. Кустарне виробництво ялинкової іграшки в Радянському Союзі припиняється, і починається машинне виробництво. Це іграшка йде на потік, вона стає дуже одноманітною. Це безликі кулі, сніжинки, шишки. Вони однакові, і з художньої точки зору вони не цікаві».

1970-2000-ті: абстракції і чорна дірка

З приходом моди на мінімалізм і авангард все максимально спростилося. Фігурки стали одутлими, розписи - найпростішими. Але в цей же час з’явився новий матеріал - поролон. Його починають активно використовувати у виробництві ялинкових іграшок. Випускали матрьошок в поролонових хустках, з поролону робили хвостики і гребінці, свинячі п’ятачки. У виробництві іграшок починає активно використовуватися пластмаса: у великих кількостях випускалися, наприклад, кулі-прожектори, кулі-багатогранники, як на дискотеках. Були пластмасові прозорі кулі, всередині яких «літали» пластмасові ж метелики. Діти розламували ці кулі і потім грали вже з метеликами. Дрібних іграшок тоді було мало.

У брєжнєвські часи в країні нічого істотного не відбувалося, тематичних іграшок стало помітно менше. Вони ставали все більш абстрактними.

«У 80-ті СРСР почав закуповувати з Німеччині набори ялинкових прикрас, які поставлялися в спеціальній експортної упаковці з написами російською. У набір скляних прикрас входили: піка для верхівки, 16 кольорових куль і 5 прикрас іншої форми. Ці ялинкові набори були в СРСР дефіцитом і однією з найбільш бажаних покупок на новорічних базарах, незважаючи на досить високу ціну — 9 рублів. На експортних коробках було написано російською «З Новим роком!», Тоді як на заводах Лауша ще з XIX століття ця продукція традиційно називалася «Прикраси для Христового дерева з Тюрінгії» , – додає вже письменниця.

«1990-ті не приносять нічого на новорічну ялинку. Китайські прикраси одного кольору, одноразові гірлянди - безликі, дешеві і убогі. Як і саме життя того часу. Могутня країна розпалася. Заводи по виготовленню ялинкових прикрас стали, — цей шар на ялинці найменш цікавий. 90-ті- це силі однакові кульки і такі ж гірлянди як символ безликості, - показує Тодорчук.

2000-ті. Знову іграшки китайські.

Але вже із американським ухилом: дзвіночки, Санта-Клаус, олені, персонажі китайського гороскопу. Все менш скла і все більше пластику».

Спеціалісти відслідкували останню моду і кажуть, що нині треба вивішувати на ялинку прикраси хейд-мейд або стилістиці хейд-мейд.

«Тобто вертається мода столітньої давності. А що вішати на верхівку? Треба думати. Колись це був янгол, потім – зірка, потім - піка . Прикраса на верхівці це як обкладинка журналу, як ознака ідентичності, хто ми є. І коли ми – українці зрозуміємо, що нам треба вішати на ялинці, це означатиме, що ми визначилися. Годі нас смикати за ниточки , ми маємо це вже вирішати самі», - завершує розповідь Олександр.

Фото – з відкритих джерел в Інтернеті

За джерелом:

http://v4asno.com/novorichna-ihrashka-maje-majzhe-100-richnu-istoriyu-foto/