МАТИ  ЧЕКАЄ  СИНА

       МКЧХ допомагає заручникам на Донеччині 

       підтримувати контакти з їх родинами

32-річний Василь Гулька з с. Великих Бірок Тернопільського району в неволі у Донецьку більше року. Газета «НОВА…» поспілкувалася з матір’ю полоненого Зіновією Нирек.

(Подаємо скорочений варіант)

— Пані Зіновіє, за яких обставин ваш син потрапив у полон?

— У січні 2015-го року сина мобілізували, а в полон він потрапив 12 листопада того ж року. Воював у 56-ій мотопіхотній бригаді на Донеччині. Пішов на завдання й потрапив у засідку. Я не могла дотелефонуватися до сина, аж через два дні слухавку взяв його побратим й усе розповів…

— Василь хоча б раз телефонував із полону?

- Три перші жахливі місяці перебування сина в полоні я ніби й не жила — нічого не пам’ятаю за той період… Почала приходити до себе після першої поїздки до Києва та спілкування з Іриною Геращенко. Торік у лютому Василь вперше зателефонував додому. Тоді він перебував у колишньому приміщенні СБУ в Донецьку. Полоненим дозволили телефонувати до рідних раз у місяць. Це були стримані коротенькі розмови. Потім хлопців перевезли в колонію до Макіївки і я більше не чула голосу сина. Якщо в Донецьку їх щодня виводили на роботу, то нині вони сидять у камерах. Наскільки відомо, у Макіївській колонії 32 наших полонених. З ними перебував і останній кіборг, який нещодавно вийшов на волю. Він розповів мені, що там суворий режим.

— Була інформація, що Червоний Хрест передавав листи від полонених їхнім рідним. Ви також отримали?

— Так, я отримала два листи від Василя: перший - перед Днем Незалежності, другий - наприкінці листопада минулого року. Листування з полону організували голова Моніторингової місії ООН з прав людини Фіона Фрейзер та координатор від ОБСЄ в гуманітарній групі на мінських переговорах Тоні Фріш. Кожній матері та дружині представники міжнародної організації Червоного Хреста привезли листи додому. «З нетерпінням чекаю обміну. Хочу побачити вас!» - написав син. Просив надіслати йому миючі засоби, харчі, теплий одяг та ліки. У сина проблеми зі шлунком. Розповів у листі, що вони мають змогу по дві години в день дивитися телевізор. Тепер часто з моїми донечками зі сльозами перечитуємо Василеві листи. Найбільше чекаю дня, коли син зателефонує і скаже: «Я їду додому!»

Фото – з відкритих джерел в Інтернеті

За джерелом:

http://doba.te.ua/novyny/vyvely-na-tcentralnu-ploshchu-donetcka-y-nakazaly-na-kameru-hovoryty--matir-polonenoho-biytcya-