ДЕНЬ ЗДОГАНЯЄ ДЕНЬ

Після завершення візиту Президента МКЧХ Петера Маурера

в Україну, який тривав з 6 до 10 березня, прес-служба

опублікувала на офіційному сайті організації його особисті

враження від поїздки

Щоденник: Президент МКЧХ Петер Маурер відвідує Україну

На цьому тижні президент МКЧХ Петер Маурер відвідав Україну. Це його другий візит в країну з тих пір, як три роки тому вибухнув конфлікт на Донеччині. В цьому щоденнику він ділиться своїми враженнями про людей, з якими зустрівся, і місцях, в яких побував.

День 1: Розчарування і розкол в суспільстві

Під час мого попереднього візиту, в лютому 2015 року, Київ був зовсім іншим. Він все ще намагався зрозуміти і прийняти нову реальність - збройний конфлікт, який вибухнув на сході країни роком раніше.

Щойно завершилося битва за Дебальцеве - одна з найжорстокіших і кровопролитних з початку конфлікту, і мирні жителі в цьому регіоні перебували в стані крайнього потрясіння. Це був час напруженої дипломатичної діяльності і переговорів: перші особи України, Франції, Німеччини та Росії тільки що підписали другу Мінську угоду.

Для МКЧХ це був час жорсткого тиску; організація намагалася надавати базову допомогу біженцям і вимушеним переселенцям, літнім людям, хворим і всім іншим вразливим групам населення, які опинилися у важких обставинах в результаті конфлікту.

Сьогодні, два роки по тому, ми продовжуємо активно надавати базові послуги - наприклад, тільки на цьому тижні наші команди взяли участь в аварійних поставках води населенню Авдіївки.

Але коли люди познайомилися х нами краще, їх очікування зросли - чого і слід було очікувати. Особливо примітним є те, що тепер визнається роль МКЧХ як нейтрального гуманітарного посередника, закріплена в Женевських конвенціях, і організація більш широко залучається до співпраці, яка приймає різні форми. Наприклад, в жовтні 600 000 жителів Луганської області ризикували залишитися без води через відсутність домовленості між сторонами. Як виняток, ми втрутилися в ситуацію і запропонували оплатити рахунки за електроенергію за два місяці для відновлення водопостачання тим жителям, яких від нього відключили через неоплачені рахунки.

І це крім базових послуг, над наданням яких наша команда (в даний час близько 500 осіб) працює щодня.

Під час мого останнього візиту я спостерігав, як люди запалювали свічки на вулицях і площах Києва. Два роки по тому свічки стоять в тих же місцях, але глибоко відчутний біль, яку вони символізують, вже менш помітний на перший погляд.

Замість цього майже в кожній розмові я помічав розчарування і почуття безвихідності, які відчувають люди при зіткненні із затяжним конфліктом і відсутністю чіткого виходу.

На перший погляд, життя в місті потроху повертається до колишнього ритму. Але за результатами всіх моїх зустрічей з політиками, високопоставленими чиновниками і нашими співробітниками в країні стало ясно, наскільки глибоко відбувся поділ у суспільстві в результаті конфлікту. Він торкнувся абсолютно всіх.

День 2: Перший день на Донеччині

Сьогодні я відвідав Майорськ, невелике селище, яке опинилося прямо на лінії фронту.

Там я зустрівся зі Світланою, медсестрою, яка керує місцевим пунктом надання першої допомоги. Кожен день вона ходить на роботу пішки з сусіднього селища Жованка - 4 кілометри в одну сторону.

Пункт надання першої допомоги розташований в покинутому дитячому садку - зараз в Майорську дуже мало дітей.

Світлана та її колега у пункті надання першої допомоги в Майорську

Більшість сімей з маленькими дітьми втекли з селища. Більшість жителів, які залишилися, - літні, хворі або непрацездатні. Або ті, кому просто нікуди більше йти.

Багато літніх людей протягом всього свого життя важко працювали у вугільних шахтах або були зайняті в сталеливарній промисловості, яка домінує в регіоні. Але їх маленькі пенсії ледь покривають основні потреби, особливо після того, як ціни почали різко зростати після початку конфлікту. Це призвело до того, що можливість людей звести кінці з кінцями в значній мірі залежить від допомоги, що надається МКЧХ та іншими організаціями.

Протягом останніх трьох років жителі Майорська часто чують звуки артилерійських обстрілів по ночах. Ніхто не повинен переживати такі випробування.

День 3: Міжнародний жіночий день

Сумний початок дня. Я відвідав місце загибелі делегата МКЧХ, швейцарця Лорана дю Паскье, який загинув через падіння снаряда перед нашим колишнім офісом в жовтні 2014 року. Ми поклали квіти і віддали колезі данину поваги біля невеликого меморіалу. Це пам'ять про жертву, яку приніс Лоран, далеко від сім'ї, друзів і дому.

Сьогодні міжнародний жіночий день. Жіночий день, більш відомий просто як 8 березня - одне з головних державних свят тут, набагато більш важливе, ніж в Швейцарії. Чоловіки дарують квіти коханим і близьким жінкам і намагаються висловити вдячність за все, що вони роблять.

Джерело нашої сили і натхнення - обдаровані жінки, що працюють в польових умовах: вони доглядають за пораненими, керують пунктами розподілу продуктів харчування і ремонтують лінії водопостачання. Самовідданість жінок, з яким мені пощастило поспілкуватися в Донецьку, - це дійсно щось особливе. Багато з них проживають в цьому районі і допомагають громаді з тих пір, як вибухнув конфлікт.

Міжнародний жіночий день - це найважливіше свято в країні. Співробітниця МКЧХ розмовляє з літньою жінкою

Пізніше я відправився в Нікішине, село, яке виявилося на передовій на початку конфлікту. Наталія Олександрівна, представниця місцевої влади, розповіла мені, що з 800 осіб, які проживали в селі на початку війни, зараз залишилося всього 207. Решта втекли в сусідні села або інші віддалені райони, часто зупиняючись у родичів або друзів у великих містах.

Ще один день, ще один недіючий дитячий садок. У ньому не залишилося майже ніяких меблів, крім піаніно, що нагадує про більш веселі часи. Дитячі книги покриті брудом і розкидані по підлозі, прямо там, куди вони впали, коли в дитячий садок потрапили снаряди.

Підвал цього дитячого садка служив бомбосховищем; там, в темряві, ховалися від жаху, що відбувався зовні, більше 60 осіб.

Зруйнований дитячий садок в Нікішино

Мій колега з офісу МККК в Донецьку Яким Реграгі розповів, що вони планують надати допомогу у відновленні цього дитячого садка, щоб одного разу він знову відкрив свої двері для дітей.

День 4: Черги, міни і зруйнований міст

У Луганській області організовано всього один пункт пропуску, в якому цивільні особи можуть перетнути лінію розмежування, - «Станиця Луганська». Автомобільний міст у цьому місці був зруйнований під час минулих боїв, тому людям доводиться долати цю ділянку пішки, переносячи свої речі в руках. Сьогодні я зробив те ж саме.

Довгі черги на контрольному пункті в'їзду-виїзду (КПВВ) «Станиця Луганська»

Іноді людям доводиться стояти в чергах в таких пунктах пропуску годинами або навіть днями, на відкритому повітрі, перебуваючи під загрозою артилерійського обстрілу, бойового вогню і вибухів мін, витримуючи випробування зимовими морозами або літньою спекою.

На парканах можна побачити величезну кількість попереджувальних знаків «Стоп, міни!».

Ми хочемо звести до мінімуму мінну небезпеку в пунктах пропуску. Ми встановили вбиральні, щоб люди не сходили з дороги з метою полегшитися в довколишніх кущах, не підозрюючи про приховану небезпеку.

По дорозі я відвідав і подякував волонтерам Червоного Хреста, які обслуговують пункти обігріву, які МКЧХ організував по обидва боки пункту пропуску. Зараз сніг тане, але, за словами волонтерів, посеред зими люди були вдячні за можливість відпочити в теплі і зігрітися гарячим чаєм.

Всередині я поспілкувався з жінкою, яка розповіла мені, що кожен день перетинає КПВВ «Станиця Луганська», щоб піклуватися про членів своєї сім'ї, які живуть по той бік лінії розмежування.

Вона розповіла мені, як важко щодня перетинати пункт пропуску. Я переконався в цьому особисто і побачив все на власні очі.

Довідково:

Підписуйтесь і слідкуйте за новинами Петера Маурера в Twitter:@PMaurerICRC

Фото - S. Bajrambasic для ICRC

За джерелом:

https://www.icrc.org/ru/document/dnevnik-prezident-mkkk-peter-maurer-poseshchaet-ukrainu